Стіна плачу

Безпрецедентний наплив біженців із Близького Сходу перетворив Угорщину на головний транзитний табір Європи та жорстоке випробування для переселенців на їхньому шляху до щастя

Олеся Олешко (Будапешт)

.

.

Влітку Будапешт перетворився на тимчасовий притулок для людей, що тікають від війни. Десятки тисяч біженців із Сирії, Афганістану, Іраку та інших спустошених бойовими діями країн туляться в переповнених тимчасових таборах на території Угорщини. Одне з таких наметових містечок розташоване біля будапештського вокзалу Келеті, там численні біженці чекають, коли зможуть їхати далі на захід.

"Ми залишили будинок місяць тому, весь час у дорозі, — розповідає 29‑річний сирієць Есмір Мокхаїші, який попрямував у ризиковану подорож разом із чотирма друзями. — Спочатку ми переправилися із Сирії до Туреччини, потім морем до Греції, а звідти до Македонії, а з Македонії до Сербії, а з Сербії вже до Угорщини".

Такий само маршрут обирає більшість мігрантів із країн Близького Сходу та Північної Африки — потім вони йдуть до заможних Австрії чи Німеччини. Цього року Європа має небувалиц напливом біженців: кількість тих, хто подав офіційне клопотання про надання притулку в ЄС, наприкінці липня склала 438 тис. осіб, хоча за весь минулий рік було подано близько 570 тис. таких заяв.

Увесь потік рухається територією Угорщини, і цей факт викликає вкрай негативну реакцію в її уряду, який навіть побудував 175‑кілометровий загороджувальний бар'єр із колючим дротом вздовж кордону з Сербією. Однак це не допомогло: люди у відчаї знайшли способи потрапити на угорську територію з тим, щоб рухатися далі.

Офіційний Будапешт знаходить безліч способів боротьби з мігрантами: так, на території Угорщини було перекрито залізничне сполучення в західному напрямку, що призвело до масових демонстрацій біженців та обурення міжнародної спільноти.

Найбільший резонанс викликав випадок, коли з потяга, що прямував з Будапешта до Відня, на угорській станції Бічке правоохоронці зняли всіх біженців і розташували у таборі тимчасового перебування. Вони керувалися тим, що мандрівники не оформили клопотання про надання притулку в ЄС.

Коли криза почала переходити в найгострішу фазу, Німеччина, а потім і решта країн ЄС ухвалили без зайвих формальностей пропустити біженців крізь свої кордони. Лише за дві доби, 5 і 6 вересня, Німеччина прийняла з Угорщини близько 20 тис. осіб. Цими ж днями німецькі влада оприлюднила своє рішення про виділення € 6 млрд на потреби переселенців.

Попри всі труднощі Мокхаїші з друзями зізнаються, що про своє рішення лишити батьківщину не шкодують. Вони згадують, як їм допомагали незнайомі люди в Белграді, запрошували до себе додому поїсти, прийняти душ і відпочити. А ось тиждень в таборі на вокзалі Келеті здався їм найвиснажливішим — вимотувало насамперед відчуття невідомості.

"Це абсурд, коли в тебе є квиток, але ти не можеш сісти на потяг, — каже Мокхаїші. — Я лише хочу нарешті потрапити до Німеччини, влаштуватися на роботу водієм і забрати із Сирії дружину та дитину".

Міграційний потік, який сьогодні йде крізь Угорщину, незважаючи на зусилля влади, найближчим часом не збідніє, переконані аналітики: до кінця року кількість мігрантів, що йдуть цим шляхом може перевищити 1 млн осіб. Очікується, що цього року тільки до Німеччини прибудуть близько 800 тис. біженців, яких із рідних місць женуть не тільки місцеві конфлікти та невисокий рівень життя, але й одна з головних загроз людства останнього часу — жорстока та нещадна армія Ісламської держави (ІД).

Рішення угорської влади урвали терпець мешканців наметового містечка на вокзалі Келеті, й 4 вересня перша двохтисячна колона пішки вирушила з Будапешта на захід. У колоні пішли Мокхаїші та четверо його друзів.

Ставлення офіційного Будапешта до мігрантів викликає засудження у багатьох країнах ЄС. Так, за будівництво стіни з колючим дротом преса назвала прем'єра Віктора Орбана нацистом. Обурення викликала також його заява про те, що біженці — це виключно проблема Німеччині.

Своєю чергою Антал Роган, голова парламентської фракції керівної консервативної партії Fidesz, ініціював посилення міграційних законів, зокрема збільшив тюремні терміни за нелегальний перетин кордону, а також за сприяння цьому. "Ці заходи необхідні, оскільки з початку цього року до Угорщини зайшло 130 тис. нелегальних мігрантів", — заявив Роган журналістам.

Відзначився і мер Будапешта Іштван Тарлош, який в інтерв'ю місцевим ЗМІ висловився проти будівництва стаціонарного центру розміщення біженців і пообіцяв, що не допустить, щоб місто стало "відстійником для мігрантів". "Неідентифікованим масам не можна дозволяти просочуватися до нашої країни нелегальним чином і накопичуватися в Будапешті", — цю скандальну цитату мера розтиражувала європейська преса.

Рішення влади підігрівають ксенофобські настрої серед місцевого населення. За результатами соціологічного опитування, проведеного влітку угорським дослідним інститутом Tarki, понад третину опитаних зізнаються, що не люблять іноземців. 39 % респондентів наполягають на тому, щоб Угорщина заборонила в'їзд будь-яким переселенцям зі Сходу чи Азії, 56 % взяли б їх, якби ті надали переконливі причини для в'їзду, і лише 5 % пустили би біженців беззастережно.

Імміграційний юрист Елемер Касо вважає, що влада навмисно очорнює біженців в очах угорців і роздмухує ксенофобські настрої. “Людям щодня розповідають, що вони [біженці] приїхали забрати у нас з рота шматок хліба, що ми їх зобов'язані утримувати, — каже Касо. — Коли угорці кажуть "Сирійські біженці, ідіть додому", багато хто навіть не підозрює, що у цих людей більше немає домівки".

В угорців історично склалося упереджене ставлення до іноземців, розмірковує соціолог і громадський активіст Марк Кекеші, та будь-який відчутний приплив біженців його тільки загострює. "Наприкінці 80‑х у нас була хвиля біженців з Румунії, які рятувалися від режиму Чаушеску, в 90‑х люди з країн колишньої Югославії бігли до нас від війни, — каже Кекеші.— Попри те, що ці люди культурно і ментально близькі угорцям, їхній прихід збігався із піками зростання ксенофобії. Що вже говорити про сирійців".

Нинішній сплеск ксенофобії підігрівається угорськими ЗМІ, значну частину яких контролює кабінет Орбана. На думку Кекеші, вони створюють перекручену картину та необ'єктивно висвітлюють міграційну кризу. До того ж влада використовує мігрантів фактично в ролі цапа-відбувайла. "На біженців можна валити все — бідність у країні, криміналітет, все що завгодно, — каже Кекеші. — Так Орбан заробляє собі бали серед виборців і будує імідж захисника інтересів усіх угорців, охоронця культури та чистоти нації".

Однак не всі мешканці країни поділяють позицію влади. Вони приносять біженцям їжу, одяг та іграшки для дітей. Грізні на вигляд поліцейські, які охороняють вхід на Келеті, трапляється, пригощають дітей цукерками. А в день, коли перша група біженців пішки пішла з Будапешта, місцеві жителі буквально на кожному кілометрі зустрічали їх із водою, бутербродами та фруктами.

Конфлікт, що 2011 року розпочався у Сирії між режимом президента Башара аль-Асада та опозиційними групами, переріс у повномасштабну війну. Протягом наступних двох років антиурядові озброєні групи з перемінним успіхом відвойовували підконтрольні Асаду території. За даними ООН, влітку 2013 року кількість жертв військових дій перевищила 90 тис. осіб, але найгірше було попереду.

Сирія, знекровлена тривалим конфліктом, стала легкою здобиччю для джихадистських угруповань, особливо наступу Ісламської держави. Їй знадобилося не так багато часу, щоб взяти під контроль значну територію на північному сході Сирії, а також частину сусіднього Іраку. Прихід бойовиків ІД став новою кривавою сторінкою в історії сучасної Сирії. На їхньому рахунку — масові вбивства мирних жителів, страти журналістів, катування, насильство і терор.

"У нас п'ятий рік поспіль війна, лайно повне, — каже 23‑річний студент-економіст із Дамаска Кутайба Алчалак. — Людей вбивають армія Асада, повстанці, бойовики Ісламської держави".

Тому перед сирійськими чоловіками призовного віку тепер стоїть дилема — або приєднатися до однієї з войовничих сторін, або тікати з країни. Останній варіант обирає багато хто: за даними ООН, з початку конфлікту із Сирії виїхали 4 млн осіб, ще 7,6 млн стали внутрішніми переселенцями, загинуло понад 220 тис.

Економіка країни, система освіти й охорони здоров'я тривалий час перебувають у стані колапсу. Алчалак зізнається, що мріє влаштуватися в іншій країні. "Я хочу отримати МВА в Німеччині, хочу залишитися там працювати".

Він чудово розуміє, що зробити це буде непросто, але повернутися до Дамаска він не зможе.

Утім, у Європі усвідомлюють, що Алчалак і його попутники — далеко не остання група мігрантів із охопленої війною Сирії. Причому разом із сирійцями до Європи біжать громадяни Іраку, Афганістану та навіть стабільнішого Ірану.

20‑річна Аша з дворічним сином на ім'я Овейш втекла з рідного Ірану та поки знайшла притулок у підземному переході біля вокзалу Келеті. Хоча в Ірані немає військових дій, Аша вирішила виїхати, щоб дати синові можливість вирости у вільному від релігійних догм світі.

"В Ірані постійно порушуються права людини, до жінок там жахливе ставлення", — каже Аша на добрій англійській. Вона їде не на порожнє місце: у Відні на неї чекає чоловік, який поїхав ще минулого року.

На Аші немає паранджі: вона носить вузькі джинси і майку з принтами. Вона закінчила школу, вивчила дві іноземні мови — англійську та німецьку — і переконана, що світ жінки не має обмежуватися кухнею.

"Я гадаю, на Заході моє рішення нікого не здивує",— впевнена Аша.

Між тим країни Європи вже ділять квоти — хто скільки біженців прийме у себе. Згідно з попереднім планом президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, найбільша кількість біженців поїде до Німеччини, Франції, Іспанії та економічно сильних скандинавських країн. Територіально невеликі Кіпр, Мальта та Естонія поселять по 200-300 чоловік. Квота Великобританії поки обговорюється, як і квоти східноєвропейських країн — Польщі, Словаччини та Хорватії, які не дуже й хочуть покласти на свої плечі додаткове соціальне та матеріальне навантаження.

Утім, не всі мігранти, які втікають від війни, прагнуть до Європи. Велика частина сирійських переселенців знайшла тимчасовий притулок у своїх сусідів — у Лівані, Туреччини, Єгипті та Йорданії. А от багаті Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Бахрейн і Саудівська Аравія, за даними міжнародної правозахисної організації Amnesty International, не прийняли жодного біженця з Сирії. Технічно це пояснити просто: жодна з цих країн не підписала Конвенцію ООН 1951 року про статус біженців, і, відповідно, вони не мають зобов'язань.

Тим часом лідери ЄС очікують відповідних кроків і від США. "Америка завжди була лідером у розміщенні біженців, але 1500 осіб за чотири роки — це просто незначний внесок у розв'язання цієї проблеми", — називає кількість сирійців, яких прийняли Сполучені Штати, колишній міністр закордонних справ Великобританії Девід Мілібенд.

Вашингтон усвідомлює масштаби катастрофи, але, навчений гірким досвідом тривалої іракської кампанії, не хоче активно втручатися в конфлікт, каже колишній американський конгресмен на умовах анонімності. "Ми втомилися від Близького Сходу, ми просто не знаємо, що з ним робити, — зізнається політик. — Складно визначити, кому треба допомогти, а когось застрелити".

За даними конгресмена, вже цієї осені США виділять значну суму для фонду допомоги сирійським біженцям, а от до яких політичних кроків удасться Америка, поки не вирішено.