Розслідування російського втручання в президентські вибори у США, а також перешкоди, які цей скандал створює будь-яким політичним рішенням з боку уряду США, голосно звучать як у Вашингтоні, так і за його межами. Таким чином, доречність терміну «Рашагейт» вже не викликає особливих сумнівів.
Дійсно, адміністрації Дональда Трампа довелося зосередити більше уваги на мінімізації втрат від цього скандалу, ніж на будь-якому іншому макрополітичному питанні, від скасування Obamacare до північнокорейської ядерної програми. Призначення на ключові посади, особливо в Державному департаменті, затягуються; деяким прихильникам загрожують звільнення, інші вважають за краще самі йти у відставку. Ця неймовірна плутанина, звичайно, повинна грати на руку силі, яка почала атаку на американську демократію і продовжує заперечувати будь-які правопорушення – Росії. При цьому у Москви накопичилося не так вже й багато перемог, а ось шкоди міжнародній репутації завдано досить серйозної. Тим часом, перспективи розвитку «прекрасної дружби» з таким вільнодумним американським президентом, по суті, знищені.
Близький Схід - ось де Москва з великим нетерпінням чекає нових можливостей, створених стратегічним сумбуром СШАРосія могла б зібрати багатющий урожай через проблеми Трампа в Європі, особливо завдяки його побоюванням щодо витрат НАТО. Трамп дійсно непопулярний в Європі, зокрема, в Німеччині. Але французькому президентові Еммануелю Макрону, мабуть, вдалося переконати його у високій цінності старих союзників. Регулярні вимоги Вашингтона збільшити витрати на оборону викликають роздратування у багатьох європейців, але все ж сприяють тому, щоб ті серйозніше поставилися до військових питань. А це позбавляє Росію можливості зловживати позицією сили.
Європейський союз стурбований тим, що в Конгресі просувається новий пакет санкцій, наполягаючи на тому, що такі кроки повинні прийматися лише після належних консультацій, а не в односторонньому порядку. У той же час Німеччину обурює скандал, що розгорівся навколо чотирьох газових турбін, виготовлених в співробітництві з Siemens, що опинилися в Криму, незважаючи на щирі обіцянки президента Володимира Путіна, що цього не станеться. Німецька компанія змушена ввести власні санкції проти подальших спільних підприємств у Росії.
Можливо, Москва розраховувала на те, що хаос у Вашингтоні знизить рівень підтримки України, яка ніколи не займала перші рядки в списку пріоритетів Трампа. Але немає ніяких доказів того, що США планують пустити українське питання на самоплив. Призначення американського яструба Курта Волкера на посаду спеціального представника по Україні, а також недавній візит держсекретаря Рекса Тіллерсона до Києва не залишили Кремлю ніякої надії отримати більше переваг в Мінському процесі, що зайшов у глухий кут.
У Москві також очікують, що зростання напруженості в американо-китайських відносинах зробить Росію більш цінним партнером для все більш наполегливого Пекіна. Торгові переговори між двома економічними гігантами дійсно стикаються з ускладненнями, але Трамп виявив максимальну повагу до амбітного лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Хоча Росія може впливати на створення будь-якого економічного чи інформаційного порядку денного в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, цей вплив буде обмеженим. Криза, спровокована ракетними випробуваннями в Північній Кореї, є прямою загрозою безпеці Росії. Проте, Москва не внесла ніякого внеску в спроби вирішення цієї проблеми, за винятком успадкування позиції Китаю.
Близький Схід – ось де Москва з великим нетерпінням чекає нових можливостей, створених стратегічним сумбуром США, а кожну нову заплутану інтригу російські оглядачі тут таки називають великим успіхом. Припинення вогню в південно-західному кутку роздертої війною Сирії дійсно набагато краще відповідає російським планам, ніж американські ракетні удари. Проте, навіть ця невелика операція, про яку Трамп і Путін домовилися під час їх неоднозначної зустрічі в Гамбурзі, може легко розвалитися, тому що ні Ізраїль, ні Іран не задоволені нею.
Трамп може скільки завгодно хвалитися цією домовленістю і видавати її за досягнення, але у Вашингтоні є чітке розуміння того, що Росія не є надійним партнером для вирішення конфліктів у Сирії, що постійно видозмінюються. Одним з наслідків нерозуміння Америкою всієї складності ситуації в регіоні став стрімкий розвиток кризи навколо Катару. Але Росія не змогла отримати з цього вигоду і не може виступати в ролі надійного посередника, тому що Саудівська Аравія, Іран і навіть Туреччина не довіряють Кремлю.
Вашингтон власноруч створив собі безліч ускладнень на міжнародній арені, наприклад, вийшовши з Паризької кліматичної угоди. Але Росія так нічого й не виграла від цього руйнування США свого ж статусу світового лідера. Втрата інтересу США до контролю над озброєннями позбавляє Москву одного з найважливіших каналів стратегічного спілкування з Вашингтоном, в той час як зарозумілі «нагадування» про готовність Росії використовувати ядерну зброю від деспотичного правителя Чечні Рамзана Кадирова дискредитують такий престижний статус ядерної держави. Що б там не обговорювали Трамп і Путін під час бесіди тет-а-тет (в присутності лише російського перекладача) за вечерею в Гамбурзі, Росія як і раніше вважається головним джерелом загрози для безпеки США.
Істеричні вимоги російського МЗС про те, щоб Вашингтон повернув доступ до їх дипломатичних «дач» на території США (конфісковані адміністрацією Барака Обами в минулому році у відповідь на втручання Росії у вибори), схоже, ні до чого не призведуть. Тоді як призначення досвідченого і незалежного Джона Гантсмана новим послом США в Росії не дасть Москві можливості створити спеціальний канал зв'язку з Білим домом. Тим часом Анатолій Антонов, нещодавно призначений послом Росії в Вашингтоні, відомий своїм конфронтаційним і зухвалим характером.
Незважаючи на те, що Росія постійно з'являється на перших шпальтах американських видань, ця надмірна увага навряд чи грає на руку міжнародному іміджу Москви. Чим більше сумнівних подробиць про російську корупцію проникають в американські ЗМІ, тим стрімкіше падає репутація Росії. І чим довше адміністрація Трампа буде справлятися з натиском цих звинувачень, тим складніше буде Москві продовжувати все спростовувати. Кремль, як правило, добре вміє використовувати розбіжності і внутрішню плутанину Заходу. Нині, однак, цей хаос б'є і по Москві. Останнім часом Росія лише зазнає втрат, намагаючись вирішити серйозну кризу у відносинах із Заходом, у якого немає яскраво вираженого лідера.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене
Больше поглядів тут