У всій цій історії з розфарбовуванням арки в Києві дратують навіть не ті, хто проти. З ними все зрозуміло. Борці за духовні скрєпи завжди і скрізь однакові. Етично й естетично вони мало відрізняються від тих, хто мріє про «новоросію»: ті теж хочуть архаїку, коли майбутнє поступається місце минулому.
Дратують ті, хто сором'язливо пише «нуачо, красиво, а головне – зовсім не схоже на прапор ЛГБТ». Взагалі-то схоже. Більше того – і повинно бути схоже. І замислювалося, найімовірніше, саме для цього.
Взагалі питання зрівняння ЛГБТ-спільноти в цивільних правах з усіма іншими – це лише питання часу. Сто років тому так само сперечалися про те, чи наділяти громадянськими правами жінок. Тих самих, що не могли голосувати на виборах в Данії до 1915 року, в Британії до 1928 року, в Греції до 1952, а, наприклад, в Іспанії – аж до 1977 року.
І сто років тому аргументи поборників «традиційного укладу» були точно такі ж, як у сьогоднішніх гомофобів. Традиція. Вікові цінності. Уклад. Ерозія небезпечна, бо світ рухне.
Але світ якось встояв. І точно так само буде з ЛГБТ.
Як тільки питання про рівність прав виноситься на рівень загальної порядку – це означає лише те, що дуже скоро воно буде вирішено в бік лібералізації. Феміністки не могли з'явитися в 18 столітті – вони з'явилися в кінці 19-го. І через кілька десятиліть всі їх вимоги були задоволені. Точно так само було і з правами темношкірих американців – Мартіна Лютера Кінга з його «I have a dream» (1963) від інавгурації Барака Обами (2009) відокремлює 46 років. Всього-на-всього два з хвостиком покоління.
Заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття. У кожному випадку суспільство проходить через ці чотири класичні стадії адаптації до нової реальності. Так було з гендерним питанням, потім з расовим. Просто ті ж США знаходяться на стадії «прийняття», а ми все тупцюємо на стадії «гніву».
В тому і штука, що celebrate diversity та інша веселка – це історія не про «європейські цінності». Це битва між минулим і майбутнім. Між забобонами і знанням. Між мракобіссям і логікою розвитку людства. По один бік цих барикад стоїть «партія минулого», а по інший – «партія майбутнього».
І ми всі розуміємо, який з цих двох таборів приречений перемогти
Текст опубліковано з дозволу автора