Остаточний діагноз

Михайло Радуцький, засновник успішної приватної клініки Борис і заступник мера Києва, пояснює, чому за рік роботи йому не вдалося перетворити всі столичні лікарні в аналог його власної, і говорить, хто в цьому винен

Катерина Шаповал

.

.

У серпні минулого року мер Києва Володимир Кличко виголосив дивну фразу: "У мене є два заступника, чотири з яких вже місяць лежать в Кабінеті міністрів". Кличко обмовився, маючи на увазі затягування центральною владою питання з призначенням двох його заступників. Одним з них був Михайло Радуцький, засновник Бориса, однієї з найбільш успішних українських приватних клінік, який через деякий час все‑таки отримав призначення в мерію. Тепер, після року роботи в муніципалітеті, він переконався, що затягування органами влади вирішення важливих для країни питань — звичайна справа.

46‑річний Радуцький — куратор київської медицини. Резюме для такої роботи у нього ідеальне: починав фельдшером швидкої допомоги, в кінці 80‑х зайнявся підприємництвом — організовував концерти західних зірок. Наприклад, першим привіз в Україну легендарну британську групу Deep Purple.

Заробивши гроші в шоу-бізнесі, в 1993 році Радуцький створив одну з перших приватних клінік в Україні. Борис став повною протилежністю державним лікарням, надаючи своїм пацієнтам якісні лікування й сервіс, за які доводилося чимало платити згідно з прейскурантом.

Медичний бізнес Радуцького виявився вдалим: за підсумками 2013‑го Борис став другою приватною клінікою в країні за обсягом чистого доходу, який склав 100 млн грн. А під час Євро-2012 УЄФА вибрав саме дітище Радуцького для обслуговування національних збірних.

Всі ці роки Радуцький не входив до жодної з політичних партій, а його пацієнтами клініки, крім великого бізнесу та середнього класу, були представники всіх політичних сил, зокрема тих, що знаходяться в конфронтації. Під час революції гідності у Бориса безкоштовно лікувалися тяжкопоранені майданівці.

Тепер Радуцький намагається реформувати столичну медицину, однак результати його річної роботи малопомітні. Він і сам визнає, що глобальних змін зробити не вдалося — руки зв'язані, а пакет законів, які дозволять впровадити страхову медицину, поки не прийнятий парламентом. Засновник Бориса є прихильником системи страхування, яка використовується в Європі і передбачає часткове страхування громадян на випадок хвороби. Другу частину страховки людина оплачує сама.

Розмовляючи про медичні реформи з НВ, Радуцький був, з одного боку, досить різкий в оцінках, з іншого — старанно уникав прізвищ і прямих звинувачень. Політик у ньому потроху витісняє бізнесмена.

.

— Чому так повільно рухається реформа медицини в країні?

— Я поясню. Законопроекти, які необхідні для реформи, узгоджувалися в міністерствах три місяці. Крім того, є різні течії в профільному комітеті Верховної Ради. Наприклад, у голови комітету Ольги Богомолець своя точка зору.

Я готовий хоч з наметовим пікетом встати на захист Міністерства охорони здоров'я. Вони пропонують абсолютно правильні речі. Але через наші одвічні політичні суперечки їх не вдається втілити.

— МОЗ зараз звинувачують у тому, що вони намагаються провести приховану приватизацію лікувальних установ. Дійсно їх хочуть зробити неприбутковими підприємствами і скоротити кількість?

— Це смішно. Та хто це купить? Наша медицина зараз у такому стані, що там просто нічого приватизувати.

Дивіться, у місті зараз стоять напівпорожні нові офісні центри. Інвестору вигідніше їх купити — нові будівлі з новою інженерією, ніж, приміром, Олександрівську лікарню, побудовану в позаминулому столітті. Скільки туди потрібно вкласти, щоб зробити приватною клінікою?

Для мене найбільшим розчаруванням за рік роботи в мерії стало те, що у нас не влада не хоче змін, а люди. Нас так часто обдурювали з реформами, що ми боїмося будь-яких змін. Як тільки хтось щось намагається зробити, ми, громадяни України, починаємо розглядати через призму обману.

— Ви не думали, що так буде?

— Не очікував. Я думав, що після того, як люди стояли на одній площі пліч-о-пліч, виступаючи проти того, як розвивалася наша країна досі, все буде інакше. Я ж сюди не за грошима йшов. І чесно повірив, що країна готова до змін. І Кличко повірив — я був на зустрічі з президентом, і в нього, і в мера побачив бажання змінювати країну.

Але глобально суспільство не хоче змін. З ним сталася цікава річ — воно двічі не отримало бажаний результат і виходило на вулиці. І обидва рази це сталося не тільки з вини тих, хто прийшов до влади.

Адже в нас як цікаво виходить. Ти кричиш: влада — сволота, покидьки. А сам? Ось, наприклад, стихійна торгівля. Бабусь, які самі це виростили,— 2 %, інші купують товар на оптовому ринку і продають під виглядом домашнього. І ось вони міркують: там президент, мер крадуть, а я тут тихесенько не краду.

— Але ж відповідальність і на владі лежить...

— Згоден. Але влада без народу нічого зробити не може. Наприклад, у минулому році ми звільняли головного лікаря однієї з медустанов. Аудит довів, що за рік було вкрадено 35 млн грн. Ви що думаєте, сюди з шинами не прийшли його захищати? Я кажу: хлопці, дивіться — ось, 35 млн грн! А мені кажуть: він хороший лікар, а ви — сволота, ви цю лікарню хочете вкрасти.

Інший приклад — історія з Міською туберкульозноюї лікарнею №2 [аудит КМДА виявив розкрадання на суму 4,8 млн грн при проведенні реконструкції]. На всі претензії головлікар відповідає — я в ремонті не розбираюся, я лікар. І тут ще одна проблема — головні лікарі у нас за освітою медики, а щоб керувати лікарнею, потрібні економісти чи юристи.

Ми спробували це змінити — направили за підписом мера в МОЗ лист: просимо вас змінити 385‑й наказ, в якому прописані кваліфікаційні вимоги для лікаря. Знаєте, що відповідає клерк? "МОЗ не може змінити 385‑й наказ, тому що це суперечить 385‑му наказу".

Я коли‑небудь обов'язково напишу книгу, і ось цей документ там буде прямо на першій сторінці. Мені здається, це дуже точний опис ситуації в нашій країні.

— Повернімося до реформи. Медицина перестане бути безкоштовною?

— Насправді, коли ми говоримо, що держава надає безкоштовну медичну допомогу, ми самі себе обманюємо. Кожен громадянин, отримуючи зарплату, віддає 37% податку в соцстрах. З них на медицину йде приблизно 20%.

Що пропонує міністр [охорони здоров'я Олександр Квіташвілі]: виділити гроші з цієї бездонної діжки під назвою соціальні внески і купити за них поліси для населення. Страхова компанія, на відміну від держави, вміє вести бізнес, і ми впевнені, що ці гроші не пропадуть. При цьому для громадянина нічого не зміниться — йому не потрібно буде ні за що платити.

Так от, якщо грубо підрахувати: населення України становить 44 млн, з кожного приблизно по 200 грн, виходить 280 млн грн. Це вливання в економіку, а не витрати бюджету, як зараз.

Ми збиралися зробити в Києві окрему страхову компанію. І до нас стояла черга з інвестиційних фондів, які були готові інвестувати в це кошти. Але нас переконали призупинити цей процес — сказали, що це буде зроблено на державному рівні.

— А що зараз відбувається на ринку приватної медицини? Клієнтів у кризу стало менше?

— Цей ринок настільки ємний, наскільки ненасичений... Мене не раз запитували: що, у вас все так погано? А я і в ту, і в цю кризу відповідаю: як тільки ви почуєте від медичного бізнесу, що він падає,— все, країни немає. Медичний бізнес падає в останню чергу. У будь-якої людини на чорний день, на лікування завжди відкладені гроші. Якщо відповідати на питання, коли настане дно, то відповідь одна: тоді, коли медицина заплаче.

— Є принципи, які з приватної медицини можна перенести в державну?

— Я б усе переніс. У першу чергу те, що лікарні повинні працювати на надання послуги. І бюджет буде розраховуватися саме за це, а не, як зараз, за ліжко-день або за держзамовленням. Поки лікарня не зрозуміє, що її існування пов'язане з якістю наданої допомоги, нічого не зміниться. Тоді ніхто не буде тримати уявні історії хвороб і говорити, що ліжко зайняте, щоб отримати бюджет. У Києві зараз вільно 3.000 ліжок щодня.

— А чому не скоротили?

— Тут буде такий соціальний вибух, якщо ми хоч одне ліжко вирішимо скоротити! Відразу ж підніметься: Радуцький знищує лікарні, хоче приватизувати...

— Не тягне назад в бізнес?

— Звичайно, тягне. Як би не говорили, що бізнес у нас затискають, людині там все одно набагато простіше, ніж тут. Я, наприклад, ніколи не думав, що буду рахувати, скільки у мене відпускних днів. І чому я повинен ставити до відома енну кількість організацій, включно з мером, куди я йду у відпустку? Свобода чиновника дуже сильно обмежена.

.