Рабство ХХI століття

Жорстка корпоративна культура змушує трудівників Японії працювати без перерв і відпусток лише з невеликою перервою додому на ніч. Держава, яка щорічно через перевантаження на роботі втрачає понад 2 тис. громадян, але не може похвалитися високою продуктивністю праці, шалено шукає нові моделі внутрішнього укладу корпорацій

Анна Павленко

Н ещодавно український юрист Михайло Жернаков їздив до Японії за програмою міжнародного обміну Ship for World Youth Leaders (SWY), де зупинявся в японській сім'ї. "За весь час главу сімейства я бачив разів півтора",— згадує Жернаков.

Кожен день господар будинку — співробітник технологічної компанії — йшов на роботу о 7 ранку і повертався після 10 вечора. В цей час його дружина залишалася вдома і доглядала за трьома дітьми. Ту ж картину спостерігали й інші учасники української частини проекту SWY, які гостювали в японських сім'ях.

Корпоративна культура, де співробітники демонструють свою лояльність до роботодавця хронічними переробками, складалася в Японії десятиліттями. Наприкінці 80-х тут навіть з'явився спеціальний термін, яким позначили випадки смерті від надмірного робочого навантаження, — каросі. Тоді ж у міністерстві охорони здоров'я почали вести статистику таких смертей.

У 2015 році їх число досягло 2,159, про що в жовтні 2016-го повідомив уряд Японії, вперше зробивши звіт про каросі і таким чином визнавши наявність серйозної проблеми національного масштабу. І якщо перепрацювання до 80 годин на місяць вважаються в Японії відносно безпечними для здоров'я, то урядові експерти мають у своєму розпорядженні статистику, яка змушує владу серйозно задуматися. Так, в 25% японських компаній співробітники працюють понаднормово більше 80 годин на місяць, а в 12% компаній подолана планка в 100 годин на місяць понад норму.

Дослідники констатують: до ризику смерті від перепрацювання схильний кожен п'ятий працюючий японець. Масштаб проблеми спонукав владу 127-мільйонної країни до дії. Уже в лютому уряд затвердив норму про скорочений робочий день кожну останню п'ятницю місяця. А на початку червня японська преса заговорила про плани держави зобов'язати роботодавців примусово відправляти працівників у відпустку. Сьогодні з покладених у середньому 18 днів відпустки на рік японці використовують не більше 9, а чимала частина громадян взагалі не бере відпустку.

Експерти без зайвого оптимізму оцінюють дії влади. На їхню думку, заходи уряду будуть мати обмежений ефект через вкорінену корпоративну культуру та загальний дефіцит кадрів у країні. "Понаднормова робота залишиться частиною японської ділової культури", — впевнена Парісса Хагіріан, професор японського менеджменту в Університеті Софії в Токіо.

На думку експерта, японська влада робить чимало для подолання негативних явищ, пов'язаних з понаднормовою роботою. Однак змінити той факт, що в країні не вистачає кваліфікованих працівників, вони не в силах.

В кінці грудня 2015 року 24-річна Мацури Такахаші, співробітниця найбільшого рекламного агентства Японії Dentsu, покінчила життя самогубством після того, як пропрацювала понаднормово більше 100 годин протягом місяця. За кілька тижнів до трагедії вона писала в соціальних мережах про високе навантаження і фізичне виснаження від роботи. Смерть Такахаші сколихнула ЗМІ, а глава компанії через рік після інциденту подав у відставку.

У громадській організації Національна рада із захисту жертв каросі розповідають і про інші - менш резонансні, але не менш трагічні смерті через надмірне навантаження. Так, пропрацювавши 110 понаднормових годин за тиждень, від серцевого нападу помер 34-річний співробітник компанії з виробництва снеків. А у 22-річної доглядальниці стався інфаркт після п'яти 34-годинних змін, відпрацьованих в один місяць.

Ключовими причинами смертей каросі є пов'язані з роботою серцево-судинні захворювання і психічні стреси. Фахівці відзначають: як тільки співробітник переступає місячний поріг в 80 понаднормових годин, ризик смерті від перевтоми зростає.

Те, що сьогодні японці проводять в офісах значно більше покладених восьми годин в день, - частина корпоративної культури, яка складалася десятиліттями. Після закінчення Другої світової війни прем'єр-міністр Сігеру Йосіда поставив собі за мету відновити економіку. Для цього він домігся укладення негласного договору між великими корпораціями і їх співробітниками. Перші забезпечували японцям довічний найм, тоді як другі платили їм безмежною лояльністю.

Потрапляючи в компанію відразу після закінчення університету, японець ставав частиною її корпоративної родини, отримував ряд соціальних гарантій і прив'язку зарплати до віку. А у відповідь зобов'язувався безоглядно працювати на благо компанії, що включало і неоплачувані понаднормові години, і відмову від відпустки, пояснює Костянтин Овсянніков, докторант Університету Цукуби, який останні три роки живе в Японії і готує дисертацію про реформу корпоративного управління на японських підприємствах.

Довгі години роботи і сьогодні вважаються правилом хорошого корпоративного тону. Незважаючи на те, що працевлаштування у великих корпораціях тепер становить лише третю частину загальної зайнятості, і гарантії з боку роботодавців стали менш актуальними.

"Співробітники віддані своїм компаніям, і значний економічний успіх останніх десятиліть лише підкріпив це відношення", - констатує Хагіріан.

У багатьох японських компаніях і держустановах робочий день починається з дзвінка, який закликає співробітників зайняти робочі місця. О першій годині дня лунає оповіщення про обідню перерву, котра по суті перетворюється на короткий перекус за робочим столом. У 5 вечора сигнал сповіщає: робочий день закінчився, але мало хто йде. Частину співробітників, що засиділися, "виганяє" додому останній дзвінок в 9 вечора, хоча і після цього офіси повністю не порожніють.

В результаті такого графіка близько третини всіх японців, опитаних в рамках державного дослідження в 2016 році, зізналися, що відчувають втому, а 45% відзначили нестачу сну через понаднормову роботу.

Не прийняті тут і тривалі відпустки. У цьому переконався Жернаков, коли запросив своїх нових японських знайомих погостювати в Україні. "Ми вже запланували поїздку в Європу - коли виростуть діти, і ми вийдемо на пенсію", - сказали вони.

Виходить, що відпустки 40-річній парі з молодшою дитиною трирічного віку доведеться чекати близько 20 років.

"До виходу на пенсію у них просто немає можливості подорожувати", - дивується Жернаков.

Втім, баланс роботи та особистого життя в останні роки все частіше стає темою для дискусії в японському суспільстві, підкреслює Хагіріан. "Японці - багаті люди, їх стало більше цікавити, як отримувати задоволення від життя", - говорить експерт.

Та й молодь, яка спостерігала за виснажливим робочим досвідом батьків, уже не хоче повторювати їхній шлях. Як, наприклад, 30-річний Юта Хагівара, фахівець з цифрового маркетингу з Сіндзюку, одного з районів Токіо.

"Я працюю в маркетинговій компанії, але уникаю поїздок в години пік і іноді працюю з дому", - розповідає Хагівара про свою роботу. Маркетолог каже, що йому шкода співробітників великих компаній, які змушені багато працювати понаднормово.

Часто в такому положенні виявляються саме молоді японці: після закінчення вузу вони не відразу знаходять роботу і не вміють відстояти свої права перед вимогливим роботодавцем.

При цьому Японія - не єдина країна, де актуальна проблема переробок і пов'язаних з робочим стресом смертей, зазначає Річард Вокуч, професор менеджменту в Політехнічному університеті Вірджинії, США. Більше японців працюють південнокорейці, актуальна ця проблема також в Китаї і Штатах.

Свого часу японське законодавство встановило 40-годинний робочий тиждень, залишивши за компаніями право вводити понаднормові години. І якщо до квітня нинішнього року ліміт становив 45 годин на місяць, то тепер в особливо складні для бізнесу періоди роботодавець має право додавати співробітникам до 100 годин переробок на місяць, розповідає Овсянніков.

Таке нововведення, хоча і викликало суспільний осуд, стало закономірним з огляду на динаміку японського ринку праці. У 2016 році країна зіткнулася з рекордним за останні десятиліття дефіцитом робочої сили, зазначає Хагіріан.

"Рівень безробіття - найнижчий за останні 30 років, а на кожного претендента в корпоративному секторі припадає майже дві вакансії", - говорить вона.

І навіть в умовах браку робочих рук або голів багато компаній намагаються стимулювати своїх співробітників підтримувати баланс між роботою та приватним життям. Наприклад, в деяких офісах корпорації Toyota кожну годину після 7 вечора звучать оголошення із закликом йти додому.

У токійській комунікаційної компанії Sunny Side Up, щоб виконати рішення уряду про скорочений робочий день в останню п'ятницю місяця, керівництво ввело матеріальні бонуси: кожен, хто погоджується піти з роботи раніше, отримує конверт з 3 тис. йєн ($28).

"Але якщо твій бос трудоголік, то традиція залишатися на робочому місці до моменту, поки він не піде, залишається", - зазначає Вокуч.

Він згадує свої поїздки на підприємства японського автопрому, де бачив як після закінчення робочого дня співробітники приймалися читати газети або "вбивали час" іншими способами, але не покидали робочих місць.

Співрозмовник НВ з Японії, який побажав залишитися неназваним, зізнається: в сучасному корпоративному середовищі, крім трудоголіків, є й інший тип співробітників - ті, хто не прагне докладати зайвих зусиль. Користуючись тим, що роботодавець не може їх звільнити або знизити зарплату, вони ухиляються від виконання своїх обов'язків, а на їхніх колег звалюється додатковий обсяг роботи.

Все це знижує загальну продуктивність. За даними OECD, продуктивність праці в Японії знаходиться нижче середнього рівня для розвинених країн. Тоді як Норвегія - держава з одними з найкоротших робочих годин - демонструє максимально високу продуктивність.

Дослідники Глобального інституту McKinsey (MGI) відзначають: розрив в продуктивності між Японією і США, який в 2011-му становив 29%, до 2025 року може зрости до 37%.

"Відмінна риса японського ринку праці останніх двох десятиліть - практично нульове зростання зарплати при помірному зростанні продуктивності", - констатує Овсянніков. У такій ситуації довгі робочі години не приносять фінансової вигоди ні японським трудівникам, ні їхнім роботодавцям.

За словами експерта, спроба уряду прив'язати зарплату японців до результатів їх праці виявилася не дуже вдалою. Адже в умовах гнучкого розподілу функцій і взаємодопомоги як ключовий цінності визначити індивідуальну продуктивність - непросте завдання.

Не увінчалася успіхом і державна ініціатива щодо дерегуляції ринку праці за рахунок непостійних робочих місць. Контрактні співробітники зберегли свої привілеї, тоді як тимчасові, працюючи з ними пліч-о-пліч і з рівною ретельністю, залишилися демотивовані.

На думку експертів, в такій ситуації повинно допомогти  зрівняння прав постійних і нерегулярних співробітників, частка яких вже сягає 40%. "Іншими важливими кроками є сприяння активній участі жінок в ринку праці і лібералізація законів, що регулюють працю іноземних співробітників", - вважає Овсянніков.