Праця заради праці

Українці традиційно вважають себе працьовитим народом. Однак насправді вони не дотягують до світових стандартів

 

Микола Оліярник

 

 

За даними провідного аналітика Офісу ефективного регулювання (BRDO) Ігоря Лавриненка, в Україні та Швеції щорічно вирубують однакову кількість лісу. Тільки в Швеції це робить 4 тис. людей, а у нас — 46 тис. Отже, один шведський лісоруб працює удесятеро краще, ніж український.

Проблема полягає не в технологіях, а в математиці, адже підприємці — раціональні люди і приймають обдумані рішення на підставі розрахунків. Один спеціальний трактор для вирубки лісу (харвестер) замінює десять лісорубів з пилками. Його ціна — €100 тис. У Швеції підприємець може взяти його в лізинг на п'ять років під 2% річних, та ще й із піврічним відтермінуванням оплати.

Проблема не в технологіях, а в математиці
Ігор Лавриненко,
провідний аналітик BRDO

В Україні вартість кредиту — 20%, до того ж відразу треба сплатити 20% ПДВ. Отже, шведський лісоруб може отримати нову техніку через тиждень після замовлення. А український зобов'язаний сплатити €20 тис. ще на кордоні. Потім сплатити кредит у перший же місяць — ще до того, як почав користуватися новою технікою. Щомісячні платежі українського лісоруба за харвестер будуть на порядок більшими, ніж у його шведського колеги. "Після такої арифметики яке рішення прийме інвестор — придбати високопродуктивну техніку або найняти десять низькооплачуваних лісорубів?" — запитує експерт з BRDO.

Усі ці умови призводять до того, що продуктивність праці в нашій країні набагато нижча, ніж в інших. Для виконання тієї самої роботи на вітчизняних підприємствах зайнято на порядок більше людей, ніж у розвинутих державах, і платять їм набагато менше. Змінити ситуацію можна, але для цього необхідно використовувати передовий світовий досвід і позбутися пострадянських підходів.

В Україні збирання й оброблення даних, особливо з державних підприємств, не завжди відповідають підходам, запровадженим у Польщі чи Словаччині. Картину можуть спотворювати інвестиційні зобов'язання, накладені владою на вже приватизовані компанії. Нехай після зміни власників минуло шість років, але новий — приватний — власник все ще не дістав повної свободи щодо скорочення персоналу. Цьому заважають зобов'язання перед державою, профспілками, місцевою владою, зазначає лідер практики з керування персоналом компанії Deloitte в Україні Ганна Журавльова.

Otis, світовий лідер у виробництві ліфтів, протягом 10 років після приватизації Київського ліфтового заводу так і не зміг перевести його "на рейки" західного підприємства. Зокрема тому, що новий власник мав право скоротити число співробітників лише на невеликий відсоток. За словами Ганни Журавльової, дуже багато таких підприємств у Закарпатській області. Вони побудовані за західними технологіями, але скуті подібними зобов'язаннями.

Є ще одна причина, яка гальмує модернізацію на підприємствах в нашій країні,— дешевизна робочої сили. Вона позбавляє підприємців стимулів вкладати гроші в сучасні технології. Навіщо це робити, якщо можна найняти більше персоналу? Навіть в автоматизацію бізнес-процесів, керування персоналом, простий хронометраж робочого часу українські власники і керівники підприємств інвестують дуже неохоче.

За оцінками старшого консультанта компанії WE Partners Юлії Макарової, обладнання, що використовується в українській важкій промисловості, пропрацювало не менше 30-50 років. Це призводить до роздутих штатів. Для виконання завдань, які в Німеччині виконують сотні працівникам, в Україні залучають тисячі.

“Чим саме зайнята людина, яка стоїть на складальній лінії? Щодо цього питання або взагалі немає жодних показників, або вони залишилися ще з часів Радянського Союзу",— описала загальноприйняту в Україні практику Ганна Журавльова. За її словами, багатьом компаніям легше платити 2-3 тис. грн мінімальної зарплати і обходитися без будь‑якої автоматизації керування персоналом.

Автоматизація праці буде невигідною доти, доки в Україні зберігається низька вартість робочої сили. Але довго так тривати не може, переконаний Олександр Кравчук, аналітик Центру соціальних і трудових досліджень (ЦСТД). Зношування основних фондів досягає 80% у всій економіці. А в транспортній галузі і поготів — до 90% транспортних засобів дихають на ладан.

Технологічне відставання більше властиве державним компаніям, зазначила економіст Центру економічних стратегій Юлія Руда. Подібним підприємствам уряд створює сприятливі умови завдяки різним преференціям. Особливо виділяються монополісти — Енергоринок, Укрзалізниця, Укренерго.

Своєю чергою неякісні послуги — погані дороги, постачання газу та електроенергії, що надаються подібними компаніями-пережитками,— безпосередньо впливають і на приватний сектор. Знижується результативність підприємств і ефективність праці зайнятих на цих виробництвах робітників, констатує Юлія Руда.

В Україні немає можливості використовувати на законних підставах і повною мірою сторонню працю — аутсорсинг, що передбачає передачу частини обов'язків іншим компаніям. Або ж впроваджувати аутстафінг — використання праці тимчасових робітників без оформлення їх у штат, а також лізинг послуг. Український Трудовий кодекс не передбачає подібних надмірностей, хоча час диктує необхідність подібних змін. “Поки Верховна Рада лише спробувала здійснити назрілі нормативні зміни в законі про зайнятість. Але в ньому закладено багато заборон для роботодавців",— констатувала Ганна Журавльова.

У всьому світі та Центральній Європі зокрема аутсорсинг персоналу використовується повною мірою. Аутсорсинг і аутстафінг можуть бути сезонними, зумовленими бізнесом, погодинними, тимчасовими тощо. На жаль, в Україні немає цієї гнучкості, бо немає законодавчої бази. Аутсорсинг використовується дуже обмежено і не настільки ефективно, як міг би.

Про прокрустове ложе вітчизняного законодавства свідчить і те, що в Україні відсутні чи пішли звідси такі світові рекрутингові компанії, як Kelly Services і Adecco.

За доби колишнього СРСР усі підприємства були державними, і туди набирали робітників з міркувань, далеких від ринкових. Після приватизації у багатьох компаніях штат зберігся, поділився своїми спостереженнями старший консультант компанії Deloitte в Україні В'ячеслав Биков: "І поки з таким персоналом ніхто нічого не може зробити, ніхто не аналізував, наскільки він відповідає реаліям сьогодення".

За його словами, перекіс персоналу спостерігається в таких галузях, як добувна, транспорт, енергетика, інфраструктура — там, де дуже сильні профспілки. Саме там є галузеві угоди, в яких закладено певні засади штатного розкладу.

У прикладу можна навести армію, в якій для кожного сержанта має бути створений взвод. Так відбувається і на підприємствах. Щоб узяти якогось спеціаліста на певну зарплату, на яку готовий прийти кваліфікований співробітник, необхідно створити для нього посаду начальника відділу. "А що ж це за начальник відділу без відділу?" — риторично питає В'ячеслав Биков. Юридичний колапс полягає в тому, що на всіх колишніх, а тепер приватизованих підприємствах були галузеві угоди. І поки немає законодавчого механізму, що дозволяє позбутися цього совкового пережитку.

За з підрахунками компанії Deloitte в Україні, у Центральній і Східній Європі найбільшим підприємством за кількістю співробітників є Укрзалізниця — 270 тис. Якщо порівняти з Польщею, то штат тамтешнього залізничного перевізника PKP SA налічує лише 2,3 тис. осіб. Але PKP SA — холдингова компанія, з урахуванням усіх дев'яти регіональних підприємств загальний персонал становить вже близько 80 тис. співробітників. У разі порівняння різних країн з різним розвитком виникає проблема в рівні життя. Залізничний квиток на поїзд типу Інтерсіті другого класу з Варшави до Кракова (300 км) коштує близько €35. У нас із Києва до Львова (500 км) — €10, а послуга практично та сама.

"Складно порівнювати ефективність праці в таких країнах",— каже Биков.

За його словами, на Заході люблять наших фахівців. Бо вони готові викладатися на роботі більше — наша людина прагне до кращого життя. “Якщо дивитися на реальну продуктивність, то найчастіше українці на такому само рівні або навіть вище, ніж іноземці у себе вдома. Але якщо переводити показники в грошовий еквівалент, то починаються питання",— підкреслив Биков.

Отримання найбільшого прибутку в найкоротші терміни — негодяща стратегія розвитку
Юлія Макарова,
старший консультант WE Partners

Вітчизняні IT-компанії довели й доводять далі свою високу продуктивність праці на міжнародній арені. Як і іншим колегам по ринку, GlobalLogic в цьому допомагають гнучкі підходи в роботі. Українські програмісти безперервно аналізують здобуті результати і коригують попередні етапи своєї діяльності. За умов жорсткої конкуренції за міжнародні замовлення наші розробники прагнуть зменшити час для прийняття рішень і надають командам якомога більше свободи.

“Адже якщо все робити відповідно до наміченого плану та нікуди від нього не відхилятися, це рідко дає можливість впровадити інноваційні рішення. Формула дуже проста: 100% передбачуваності дорівнює 0% інноваційності",— пояснив експерт GlobalLogic Владислав Симоненко.

Він переконаний, що чітка послідовність дій доречна на конвеєрі, з якого має постійно сходити та сама деталь. Але коли працюєш з великою кількістю невідомих, гнучкість стає дуже важливою конкурентною перевагою.

Доцент Київської школи економіки (КШЕ) Ольга Купець після двох робочих поїздок до Японії змогла на власні очі переконатися в ефективності праці тамтешніх дорожніх ремонтників. У нас, наприклад, на 20 працівників припадала одна-дві машини. Причому лише кілька осіб зі вказаної кількості робили реальну справу. В Японії все механізовано, водії постійно виходили, щось робили, поверталися до кабіни й далі працювали.

У Країні вранішнього сонця автоматизоване все, що тільки можна, поділилася своїми спостереженнями Ольга Купець. Там вже їздять потяги без машиністів, придбати квиток можна тільки в автоматі. Зрозуміло, що із заміною людської праці на машинну підвищується продуктивність праці та рівень безробіття. Так сталося і в Україні в банківській галузі після того, як чимало фінустанов були змушені закритися.

 

 

Такі розвинені країни, як Австрія і Японія, пройшли хворобливі перетворення — рівень безробіття у них коливається в межах 5%. Їм, розповіла доцент КШЕ, вдалося задіяти частину вивільнених трудових ресурсів у високотехнологічних галузях, що бурхливо розвиваються. В Україні безліч людей недозайняті в аптеках, перукарнях і навіть на металургійних підприємствах, що пройшли технологічну модернізацію. "Навіть на обладнанні високого рівня люди просто не можуть працювати, і в таких випадках постає питання правильної мотивації",— зазначила Ольга Купець.

Щоб вирватися із замкненого кола низької продуктивності праці, Україні потрібно поліпшити бізнес-середовище і стимулювати приплив інвестицій, особливо у високотехнологічні галузі. Щойно з'являться нові технології, виникне потреба у нових навичках — коли за тих само витрат ресурсів продуктивність праці значно збільшується.

Опитані КШЕ підприємці серед причин, що заважають веденню бізнесу в Україні, на перше місце поставили нестабільність — політичну й економічну. Корупція посідає лише третє місце. Яскравий приклад з недавнього минулого: рішення влади підняти мінімальну заробітну плату. Це стало шоком для роботодавців. Подібні різкі зміни відлякують не тільки іноземних інвесторів, але й внутрішніх, переконана Ольга Купець з КШЕ. "Інвестиції вимагають довгострокової впевненості",— погоджується з колегою аналітик ЦСТД Андрій Гладун. Він додав, що ще однією причиною, яка заважає припливу капіталу, є олігархізація української економіки. Категорія таких підприємців не зацікавлена в надходженні інвестицій. Їхній інтерес — в отриманні вигоди з використанням своїх політичних зв'язків.

Поки ж інвесторам складно прогнозувати, як може змінитися законодавство, що регулює імпорт обладнання. Навіть якщо підприємець завезе складну і розумну техніку в Україну, звільнити десять працівників, яких зможе замінити новий агрегат, йому не дозволить Кодекс законів про працю (КЗПП). “Закони треба змінювати. Ну не може жити країна із законом про працю 45‑річної давності",— впевнена доцент КШЕ.

Олександр Кравчук з ЦСТД, крім згаданих вище реформ, вважає необхідною переорієнтацію вітчизняної економії з аграрної на високотехнологічну. Цього можна досягти, акумулюючи кошти на навяній економічній базі та спрямовуючи їх через держбюджет на цільові програми з розвитку наукомістких виробництв. Це — авіоніка, електрообладнання, випуск транспортних засобів.

Ще потрібно вкладати гроші в доступну і якісну освіту замість того, щоб підлаштовуватися під глобальні тенденції. А поки світовий ринок дивиться на Україну як на постачальника сировини і напівфабрикатів, зазначає Олександр Кравчук.

Для збільшення продуктивності праці, на думку керівного партнера Finart Smart Solution і викладача Києво-Могилянської бізнес-школи Михайла Колісника, необхідно стимулювати споживання. Але, підкреслив він, споживання саме українських товарів і послуг. Адже що більше їх купуватимуть, то швидше збільшиться їх виробництво. Тому необхідно спростити все, що тільки можна, і зробити прозорою податкову систему.

Також незайвим буде стимулювати інвестиції у вітчизняну промисловість, а під час держзакупівель віддавати перевагу саме нашим компаніям. І обов'язково зайняти своє місце у світовій системі розподілу праці. Щоб про Україну говорили, що це країна літаків і туризму, як зараз кажуть про Швейцарію — це, мовляв, країна банків, шоколаду і годинників.

На думку Ігоря Лавриненка з BRDO, насамперед потрібно міняти не технології, а вартість капіталу і праці. Адже в усіх країнах із високою продуктивністю праці дешевий капітал, а робота — дорога. Поки ж в Україні все навпаки.

Ігор Лавриненко перерахував рішення, які автоматично приведуть до підвищення продуктивності праці. Передусім це скасування ПДВ на інвестиції, зменшення вартості грошей, тобто — ставок кредитування. Підвищення мінімальної заробітної плати та заходи з виведення економіки з тіні також сприятимуть досягненню зазначеної мети.

Щоб підвищити продуктивність праці, Україні необхідно опановувати успішний зарубіжний досвід і пристосовувати його до наших реалій. Просте отримання найбільшого прибутку в найкоротші терміни не годиться як стратегія розвитку, переконана Юлія Макарова.