Робота над помилками

Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки і професор Піттсбургського університету, аналізує те, що відбувається в Україні останні два роки і передчуває інтелектуальний Майдан

 

Ольга Духніч

 

 

Головна українська революція — інтелектуальна — ще не відбулася. А основна проблема України — це відсутність критичної кількості добре освічених людей. Так вважає людина, до думки якого в оцінці інтелектуальних можливостей країни варто прислухатися. Це Тимофій Милованов, професор економіки Піттсбургського університету, один із засновників аналітичної платформи Vox Ukraine, а тепер ще й президент Київської школи економіки (KSE).

Два роки тому він, визнаний і успішний у США економіст, повернувся на батьківщину і вирішив впритул зайнятися проблемою, про яку говорить. Під його керівництвом Київська школа економіки, яка ще рік тому перебувала на межі закриття, отримала друге дихання і відкрила нові напрямки освіти, серед яких MBA, ділова журналістика і аналіз даних. А заснований ним спільно з провідними українськими та іноземними економістами ресурс Vox Ukraine став одним з найавторитетніших майданчиків для дискусій про майбутнє економіки країни.

Щоб обговорити те, що відбувається в країні, Милованов зустрічається з НВ у дні річниці Революції гідності в кондитерській в центрі Києва. "Якщо в Україні вже можливо приїхати на Uber у гарний європейський заклад і випити чашку кави, значить, і все інше вдасться", — посміхається він.

Сьогодні, через три роки після Майдану, учасники тих подій говорять про контрреволюцію і реакцію. Адже під час Майдану все було зрозуміло: Янукович — зло, а все решта — добро. Потім почалася війна, і знов було зрозуміло, що РФ — зло, а всі інші мають захистити країну. Суспільство знову поділилося на два табори: тих, хто боровся за Україну, і тих, хто був проти.

Зараз же, коли ситуація стала більш стабільною, у людей знову з'явилися особисті та бізнес-інтереси, зобов'язання. Йде агресивна боротьба за ці інтереси, за ресурси. Називати її контрреволюцією можна, але ж вона наявна в будь-якому суспільстві, важливі кордони та закони, і тут вже потрібно уважно розбиратися.

Нова країна у кожного виявилася своя, і це зрозуміло не лише завдяки поведінці політиків, але й завдяки поведінці суспільства, яке сьогодні не може домовитися про цінності та норми. Мені здається, ми втратили орієнтир, куди йдемо і що значить жити по‑новому. Треба визначитися — ми проти корупції? Тоді важливо визначити, що таке корупція. Ми проти старого політичного класу? Тоді важливо визначити, кого ми так називаємо.

 

Щоб не повернутися до минулого, потрібен інтелектуальний Майдан, а він ще не відбувся. У нас величезний запит на справедливість на кшталт "все забрати та поділити". Ми завжди ображаємося на людей, які багатші за нас, ми не вимагаємо розібратися. Якщо багатий — значить накрав.

Давайте розберемося. Якщо людина була міністром, а до цього працювала в бізнесі — то вона може бути багатою в чесний спосіб, у нас є чесні бізнеси. А є не дуже чесні. Є сірі, їх багато, і вони гірші, ніж білі, але краще, ніж відсутність будь-якого бізнесу в країні. Україна не та країна, де легко працювати бізнесу, це випливає з рейтингів.

І ось тут ми маємо принципово вирішувати — і суспільство, і влада. Якщо не хочемо сірих бізнесів, то потрібно не скандалити і звинувачувати один одного з приводу офшорів — це симптом. А потрібно шукати проблему.

Чому бізнесу вигідніше виводити гроші в інші юрисдикції? Можливо, щось не так з регуляцією, оподаткуванням? Важливо розуміти, що відбувається не так і впливає на мотивацію підприємця. А ще є чорні бізнеси, вимагання, використання службового становища. Все потрібно публічно і ретельно аналізувати. А ми не звикли розв'язувати проблему, тільки шпурляємо один в одного гучними прізвищами в рамках шоу.

 

Політики завжди зацікавлені в тому, щоб вивести частину грошей з бюджету. Це є скрізь — у США, Європі, Китаї. І всі розповідатимуть про необхідність підтримки виробника. Питання тільки в тому, як саме його підтримувати. Якщо ми хочемо підтримати його інфраструктуру, будь ласка, давайте зробимо антикорупційний парк, де сидітимуть ті ж політики зі своїми приймальнями і з будь-якою скаргою бізнеси будуть одразу бігти в прокуратуру або податкову вирішувати питання.

Ні, вони ж не хочуть таких антикорупційних парків, вони хочуть, наприклад, індустріальних. Модна ідея. А в чому суть індустріального парку? В тому, що ми комусь будемо якісь пільги видавати. Хто визначатиме ці пільги? Напевно, хтось в уряді. Але ми знаємо, чим це зазвичай закінчується. І я сьогодні не бачу передумов, щоб це повторювати. Скажу вам чесно, я зараз почав з багатьма чиновниками спілкуватися, так ось деякі з них не можуть надіслати e-mail, але вони знають, як керувати економікою. Через індустріальні парки або через неокейнсіанство вони це все знають, вони прочитали потрібні книжки, а ось e-mail надіслати не можуть.

Я зараз почав з багатьма чиновниками спілкуватися, так ось деякі з них не можуть надіслати e-mail

Я розумію молодих реформаторів, які залишають українську політику. Вони всі втомилися, вони не отримали достатньо підтримки від лідерства країни і прем'єра. І це їхня реакція. Крім того, в Україні важко працювати, тут немає культури конструктивного вирішення конфліктів.

Наприклад, я працюю у Київській школі економіки. І там немає поганих людей, там усі хороші. Але конфлікти є, інтереси є, всі люди складні. Проблема в тому, що будь-який конфлікт моментально стає неконструктивним.

Люди в Україні не вміють слухати опонента, не вміють переконувати, домовлятися, шукати компроміси там, де це можливо, і тому мені емоційно дуже важко працювати. І я розумію людей, які працюють в уряді, де викликів на порядок більше. Усі вони на межі емоційного вигоряння, особливо коли немає підтримки з боку суспільства, яке в разі чого йде в круту опозицію і переходить на особистості.

 

Для того, щоб ми рушили вперед, як суспільство, нам треба навчитися думати на 5, 10, 15 років вперед. Розуміти, яка у нас буде економіка завтра. Про це треба думати, навіть якщо ми звикли жити сьогоднішнім днем.

Поки ми думаємо, кого сьогодні покарати і в кого відібрати, щоб інший отримав, ми будемо грати в цю гру з нульовою сумою і залишатися бідними. Подивіться на нашу економіку, за винятком IT- і агроіндустрії — це застаріла радянська інфраструктура і компанії-монополісти, які зрідка в неї щось інвестують. Ми ділимо те, що є в країні, і майже не створюємо нового. У цьому справжня проблема.

Нам вже нічого ділити, і тому ми б'ємося, тому ми такі злі один на одного. Потрібно думати про те, щоб створювати більший ресурс, додаткову вартість. Є таке англійське прислів'я — "кожен хоче увірвати свій шматок пирога, але всі забули, що світ — це кухня, де потрібно приготувати пиріг". Ось вона — про Україну сьогодні.