Робочі руки роблять ноги

Потік українських заробітчан, що зростає в останні пару років — тепер їх налічується щонайменше 5 млн — готовий знекровити національну економіку, але врятувати Польщу, Чехію та ряд країн Центральної та Східної Європи

Галина Корба

У березні минулого року киянин Віталій Сидора, будівельник з 15‑річним досвідом, зрозумів, що далі зводити кінці з кінцями, працюючи в Україні, він не може. І вирушив за заробітком до сусідньої Польщі.

Не помилився: його дохід як будівельника виявився там у 3-4 рази вищим, ніж на батьківщині. А умови роботи — відчутно комфортніші. “Раніше я був патріотом своєї країни і не приймав ніяких, навіть найвигідніших пропозицій з‑за кордону,— каже Сидора.— Але якщо, працюючи з ранку до ночі, я не можу прогодувати свою сім'ю, а тільки наживаю борги, то іншого шляху [крім заробітчанства] я не бачу".

З дня на день він готується знову виїхати на будівельні роботи за кордон, щоб пробути там до наступної зими. А через пару років, заробивши, планує перевезти всю родину в Польщу, Чехію або Швецію. “Для мене це вирішене питання,— твердо каже будівельник.— Моєму синові 13 років, і освіту він буде отримувати вже в Європі. Це безумовно".

За кордоном таким цілеспрямованим і працьовитим українцям раді — особливо в країнах Східної і Центральної Європи, що зазнають дефіциту робочих рук. І не просто раді — тут проводять спеціальні заходи, щоб заманити до себе якомога більше жителів України.

Уряд Чехії, наприклад, в лютому цього року вдвічі — до 7,5 тис.— збільшив офіційну квоту на працівників з України. Притому що зараз українці — найчисленніша нацменшина в цій країні: їх 112 тис. осіб, тобто 23% від усіх іноземців. Але для 10,5‑мільйонної Чехії і цього мало. За даними місцевої Конфедерації спілок роботодавців і підприємців (КСРП), тутешній ринок праці потребує як мінімум ще 130 тис. робітників. “Я не кажу, що це мають бути люди саме з України. Але якщо це можливо, то звідти — якомога більше,— каже Ян Візнер, президент КСРП.— Ми задоволені працівниками з України, інакше ми б так не старалися, щоб вони до нас приїжджали".

Задоволені українськими працівниками не тільки в Чехії. За даними порталу з пошуку роботи Rabota.ua, кількість запитів з боку роботодавців з близького і далекого зарубіжжя за останні три роки зросла в 3,5 рази. Частіше за інших українців хочуть бачити у Польщі, Росії, Італії, Чехії, Швеції, Німеччині, Ізраїлі та США. Є вакансії і у більш екзотичних країнах — Китаї та Об'єднаних Арабських Еміратах.

Тільки за офіційними підрахунками Державної служби зайнятості, за кордоном працюють близько 5 млн українців. Реальні цифри, на думку експертів, вищі.

З них приблизно 2,4 млн осіб перебувають у Росії. Незважаючи на те, що після анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі кількість заробітчан у цій країні неухильно знижується, РФ продовжує тримати першість серед інших країн світу за кількістю працевлаштованих українців. До їх числа входять і біженці з окупованого Донбасу, і гастарбайтери, які продовжують їздити на північ за старинкою.

За перші три кварталу 2016 року грошові перекази в Україну з Росії склали приблизно $750 млн. Це в 3,6 рази менше, ніж у довоєнному 2013‑му, але все ще в 11 разів більше, ніж аналогічні надходження з Польщі. Західна сусідка України в минулому році залучила на роботу рекордні для себе 1,3 млн заробітчан.

"Для зарубіжних роботодавців українці — можливість залучити кваліфікований персонал за невеликі гроші,— пояснює Марія Текуч, HR-директор Rabota.ua.— До того ж у більшості наших, які вирушають на заробітки, є дуже суттєва мотивація: сім'ї, які залишаються в Україні і які потребують цих грошей". Це, за її словами, означає одне: людина будь-якими силами намагатиметься втриматися за роботу.

Міграційні настрої в Україні почали наростати незабаром після Євромайдану. Девальвація і криза зробили роботу за кордоном ще жаданішою, а війна додала до традиційних трудових мігрантів біженців з Донбасу та Криму, а також ухильників від служби в армії.

І чим далі, тим потужніший потік охочих стати частиною мільйонної армії заробітчан. Якщо в лютому 2015‑го таких, за даними опитування компанії Research and Branding Group, було 28%, то в грудні минулого року їх стало вже 34% від загального числа опитаних. Але якщо два роки тому серед головних причин міграції, передусім, була нестабільна політична ситуація та відсутність почуття безпеки, то сьогодні українці акцентують увагу на матеріальних аспектах. "Інфляція, зростання цін, низький рівень життя, неможливість знайти гідну роботу з доброю зарплатнею",— пояснює Катерина Мащенко, керівник експертно-аналітичного центру HeadHunter Україна.

За даними HeadHunter, 57% бажаючих знайти роботу за кордоном пояснюють свої мотиви тим, що "не бачать в Україні майбутнього для себе і своєї сім'ї", і лише 39% звинувачують у всьому нестабільну політичну ситуацію.

Відсутність особливих перспектив в Україні штовхнула на переїзд 29‑річну Надію Дамян. Незважаючи на добру освіту і досвід роботи фінансистом у київській IT-компанії, вона вважала за краще подорожувати по світу головною стюардесою на приватній яхті під прапором Швейцарії. Роботу мрії вона знайшла в березні. Але щоб її отримати, Дамян довелося багато вчитися і кілька років працювати офіціанткою на великому круїзному лайнері.

Результат був вартий того. Якщо в Україні вона заробляла не більше $650 на місяць, то тепер її щомісячний дохід становить до $3 тис. І це не межа, каже вона, адже на Карибських островах головні стюардеси отримують по $5-6 тис. на місяць. “Плюс немає ніяких витрат на житло або їжу, нам оплачують навіть засоби гігієни,— розповідає Дамян.— У мене є можливість подорожувати, як я завжди мріяла, і навіть відкладати".

Те, що вона обрала Європу,— логічно: так вчиняють все більше співвітчизників, задіяних у трудовій міграції, які все рідше вирушають за довгим рублем, а вибирають довгий євро. Відбувається це не тільки з політичних причин — в країнах ЄС більше платять і кращі умови праці, ніж в РФ, кажуть експерти.

У 2015 році порівняно з 2013‑м відвідування українцями Росії скоротилося з 6,2 млн. випадків на рік до 4,1 млн, у той час як число перетинів польсько-українського кордону зросло з 7 млн у 2013 році до 9,5 млн два роки тому.

І це говорить зовсім не про зростання туризму, впевнена Олена Малиновська, головний науковий співробітник відділу соціальної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень. "На туризм у людей немає грошей. Значить, найімовірніше, вони їдуть на заробітки",— говорить вона.

За словами експерта, багато людей проїжджають в Євросоюз за короткостроковими туристичними візами на 90 днів і працюють нелегально. Так само — незаконно — підробляють жителі прикордонних районів Закарпатської і Львівської областей, які безперешкодно їдуть до сусідів у рамках малого прикордонного руху.

Найбільш затребувані спеціальності на Заході — будівельники, доглядальниці, різноробочі, люди для сезонних робіт зі збирання фруктів і овочів. Потрібні в Європі і фахівці у сфері послуг і транспорту. Зарплата для робітників становить приблизно $700-1000, для кваліфікованих кадрів — від $1-2 тис.

Є попит і на високопрофесійних фахівців, особливо у сфері IT та охорони здоров'я. Але якщо українські лікарі біжать від мізерних зарплат, то айтішники, у яких і в Україні зарплата прив'язана до долара, шукають більш комфортного в побутовому і соціальному плані життя. А також можливостей отримати міжнародний досвід, в чому впевнений Дмитро Вільчинський, керівник напрямку енергетики міжнародної IT-компанії Luxoft. Він і сам минулого року переїхав в американський Сіетл, хоча спочатку цього не планував.

За його словами, IT-фахівці їдуть в Штати і Європу не в гонитві за довгим рублем — жити там дорого, і тому загалом фінансово мало хто від такого переїзду виграє. Тягне їх кар'єрний розвиток, а також комфорт і соціальна захищеність: розвинена інфраструктура, високий рівень безпеки і освіти, повсюдна доступність сучасної медицини і всіляких послуг.

І коли у IT-фахівців є вибір, вони вибирають більш комфортні для життя умови. "На жаль, людей, які обрали цей шлях, в Україні все більше і більше",— шкодує топ-менеджер Luxoft. Він упевнений: українській владі час почати докладати максимальних зусиль для створення комфортних умов для праці і життя в країні. Це — єдиний шлях зупинити відтік фахівців найвищого рівня.

Для країн на кшталт Польщі і Чехії українське "погано" виявилося справжнім порятунком. Робоча сила з України — від програмістів до різноробочих — допомогла цим країнам закрити демографічну діру. Та утворилася не тільки через низьку народжуваність, але і з причини трудової міграції центрально- і східноєвропейців далі на Захід, у більш економічно розвинені країни.

"Через відтік власного населення держави Східної і Центральної Європи не можуть забезпечити собі належний рівень економічного розвитку і добробуту без залучення іноземної робочої сили — кваліфікованої, молодої і недорогої",— констатує Малиновська. А враховуючи культурні упередження щодо мігрантів з мусульманських країн, найближчі до України країни—члени ЄС надають перевагу українцям.

Особливо помітно відтік з країни власних громадян торкнувся 38‑мільйонної Польщі. У Великій Британії поляки посідають перше місце серед мігрантів: за станом на 2015 рік там живе і працює 869 тис. громадян Польщі.

У Німеччині, згідно з даними влади, офіційно працює ще близько 354 тис. поляків. Крім того, станом на 2015‑й вихідці з берегів Вісли склали найбільші нацменшини в Ісландії, Норвегії, Нідерландах, Ірландії та Данії.

І саме рекордна торішня міграція з України — 1,3 млн осіб — допомогла офіційній Варшаві стабілізувати економіку: наситити ринок праці, знизити інфляцію і сприяти довгостроковому зростанню економіки. Відповідна стаття про це вийшла в березні в американському виданні Bloomberg.

Навіть більше, за даними Польського союзу підприємців і роботодавців, для підтримки економічного зростання країні знадобиться ще 5 млн українських робітників протягом наступних 20 років.

І з урахуванням війни, що триває на Донбасі, економічної кризи і відсутності реформ українці цілком здатні задовольнити запит західної сусідки.

Але там, де виграє Польща, програє Україна, каже Олег Устенко, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера. Економічні проблеми через відтік працездатного дорослого населення почнуться найближчим часом.

І справа не тільки в тому, що разом з простими трударями Україну покинуть найосвіченіші та найталановитіші молоді люди, які в будь-якій країні забезпечують майбутній успіх нації.

ВВП країни буде знижуватися, а економічне зростання на рівні 5%, таке необхідне країні, залишиться недосяжною мрією. "Суми сплачених податків знизяться, а значить колапс пенсійної системи практично неминучий",— додає Устенко. За його словами, навантаження на працююче населення в Україні і так в 1,5 рази перевищує допустимий рівень: на 10 працюючих українців припадає 12 пенсіонерів. Але якщо темпи міграції не впадуть, це співвідношення стане 8 до 12. А подібне остаточно підірве роботу Пенсійного фонду.

І це — цілком реальна перспектива. “Якщо нічого не зміниться, тенденція до виїзду збережеться,— каже Малиновська.— Міграція — це голосування ногами: якщо тут не з'явиться перспектив, люди будуть їхати туди, де вони є".