Другий саміт «Кримської платформи», на відміну від першого, що припав саме на 30-ту річницю незалежності України, проходить у режимі онлайн, із глав держав цього разу до Києва приїхав лише президент Польщі Анджей Дуда, який брав участь і в першому саміті. Натомість загалом міжнародне представництво значно посилилося. На форумі виступали глави багатьох провідних країн світу: минулого разу ці ж держави представляли міністри чи парламентарії.
Я не запитуватиму, що ж сталося. Тому що всі ми чудово знаємо, що сталася війна. Проте, впевнений, сама ситуація з «Кримською платформою» — чудова ілюстрація нерозуміння і в Україні, і на Заході справжніх намірів російського президента Володимира Путіна, пише Віталій Портніков для Крим.реалії.
Сама ідея «Кримської платформи» полягала в тому, щоб зібрати представницький міжнародний саміт у Києві у дні святкування ювілею незалежності на тему, яка ні в кого не викликає жодних розбіжностей — тему українського статусу анексованого Криму. Це була і можливість запросити делегації багатьох країн світу, і повернути Крим до міжнародного порядку денного, і одночасно зберегти можливість продовження переговорів щодо врегулювання на Донбасі.
Але в Україні, думаю, багато хто не міг зрозуміти, що для Путіна питання Криму тоді було набагато важливішим, ніж питання Донбасу. Російський президент дуже болісно ставиться до того, що у світі не визнають «російського статусу» Криму, ну а проведення саміту «Кримської платформи» стало для нього, схоже, справжнім публічним приниженням.
Недооцінка наслідків окупації Криму у 2014 році й призвела до великої війни у Європі
Саме після цього саміту і виникла горезвісна теза про те, що Україна хоче повернути Крим воєнним шляхом і тому її не можна приймати до НАТО, оскільки виникне загроза війни між Росією та альянсом. І це при тому, що саміт «Кримська платформа» вкотре підтвердив прагнення Києва використовувати для деокупації Криму політичні та дипломатичні важелі.
Багато західних лідерів, схоже, думали навпаки: обговорення Криму — відкритий виклик Путіну і не варто розлючувати російського президента, з ним ще доведеться розмовляти. До Києва тоді не прибули ані президент Франції Еммануель Макрон, ані прем'єр Великої Британії Борис Джонсон, ані президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. А федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель до Києва прилетіла, та на саміт не прийшла. Але зараз усі чудово виступають — і Макрон, і Джонсон, і Ердоган. І наступник Меркель Олаф Шольц.
Варто чітко сказати самим собі: недооцінка наслідків окупації Криму у 2014 році й призвела до великої війни у Європі. Треба було дослухатися до тих, хто говорив, що Путіну потрібний не Крим, а вся Україна, увесь Радянський Союз. Що в нього, певен, і на думці немає віддавати окуповані території, що Крим, що Донбас. Що те, що у Києві здавалося представницьким політичним самітом у День Незалежності, Путіним, схоже, вже сприймалося як оголошення війни.
Це, звичайно, зовсім не означає, що саміт «Кримської платформи» не треба було проводити — треба було, ще й як треба! Просто при цьому потрібно було усвідомлювати реакції Путіна, бути психологічно готовими до його нових нападів.
А західним лідерам, певен, не треба було боятися розсердити російського президента. Якби вони не боялися, другий саміт «Кримської платформи» не виглядав би самітом тих, хто запізнився.
Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ