Необхідність прикидатися виникла через висловлене Трампом бажання припинити війну, і Путін зробив усе можливе, щоб перетворити це прагнення на «перезавантаження» двосторонніх відносин. Щоразу, коли Трамп розчаровувався і вимагав «Володимире, зупинись», Путін вдавався до лестощів, видавав гнучкі меседжі і відправляв команду переговірників.
Ця гра в симуляцію не могла тривати нескінченно, і зустріч 10 липня між міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим та державним секретарем США Марко Рубіо в Куала-Лумпурі, стала, мабуть, останньою спробою Росії продовжити її ще на кілька тижнів.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Справжній зміст доповіді Лаврова зводиться до повторення максималістських вимог Росії про капітуляцію України. Фраза Трампа про те, що «Путін закидає нас купою нісенітниць. Він завжди дуже милий, але виявляється, що це нічого не означає», майже не залишив у російських аналітиків сумнівів щодо провалу комунікацій на високому рівні. Запевняння Кремля у належній увазі до всіх «нюансів» у заявах Трампа не мало звучати скромно, а висловлювало очікування, що ймовірна зміна політики США, про яку може Трамп мав оголосити 14 липня, не матиме значних наслідків. Москва, можливо, не надто стурбована потенційними новими санкціями і тарифами, і Путін може плекати надію після нетривалої паузи на відновлення розмови з Трампом, що є для нього першорядною справою.
Путін нічого не зможе зробити, щоб протистояти цьому
Узгодженість між зміною політики США та твердою позицією ключових європейських держав щодо взяття на себе більшої відповідальності за підтримку України викликає все більше занепокоєння у Росії. Новий імпульс для України дала зустріч президента Франції Еммануеля Макрона та прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, що відбулася 10 липня. Провідні російські експерти намагалися представити перебіг нещодавнього саміту НАТО в Гаазі як малозмістовне шоу, але низка подальших заходів, включно з Конференцією з відновлення України в Римі 10−11 липня, принесла багато відчутних результатів. Російські експерти все ще ретельно уникають критики стилю ухвалення рішень Трампа і обирають, зокрема, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца об'єктом презирства та нападок, але важко заперечувати той факт, що західні лідери дедалі частіше виступають на одній хвилі з Трампом.
Більш авторитетні голоси в московському експертному середовищі стверджують, що переговори зі Сполученими Штатами мають лише тактичне значення і що Росія повинна готуватися до тривалої війни. Путін може й вірить, що перемога над виснаженою Україною в межах досяжності, що дасть Росії владу над розділеним Заходом, але таке бачення дедалі більше розходиться з дійсністю. Російські війська зазнають надважких втрат через невпинні атаки, які щодня приносять лише кілька квадратних миль території. Український ракетний удар по командному центру 155-ї бригади морської піхоти, яка є улюбленим «елітним» підрозділом Путіна, в результаті якого загинули як її командир, полковник Сергій Ільїн, так і заступник командувача ВМФ генерал-майор Михайло Гудков, став прикладом цих втрат.
Експеримент з наповнення «м’ясорубки» за рахунок комерційного призову став занадто дорогим для регіональних бюджетів і приносить мізерні результати, які не можуть компенсувати втрат. Інтенсивність російських ракетних і безпілотних ударів по українських містах досягла нового максимуму, але це ніяк не впливає на ситуацію в районах бойових дій і додає нагальності зусиллям НАТО щодо посилення системи протиповітряної оборони України.
Глибшим недоліком російської стратегії тривалої війни є ослаблення її економічної бази, що призводить до стагнації військово-промислового комплексу та поглиблення рецесії в цивільному секторі. Після оптимістичної промови на Петербурзькому економічному форумі Путін несподівано змінив тон і визнав, що військові витрати занадто високі, натякнувши навіть на план їхнього скорочення. Однак узгодити зростаючий попит на людські і матеріальні ресурси для ведення війни з нерішучими пропозиціями провідних економістів щодо скорочення оборонних витрат може виявитися нездійсненним завданням. Ця дилема загострюється різким зниженням доходів від експорту нафти і накопиченням проблем в переобтяженому податками енергетичному секторі, які не можуть переломити тенденцію до скорочення видобутку.
Тиск тривалої війни та скорочення фінансових потоків призводять до зростання напруженості серед російських еліт. Прикладом цього є самогубство міністра транспорту Романа Старовойта 7 липня — того ж дня, коли Путін підписав указ про його звільнення. Мейнстримні ЗМІ повідомляли переважно про його похорон, на якому були присутні багато чиновників, але соцмережі сповнилися припущень щодо справжніх причин цієї безпрецедентної кадрової чистки. Звинувачення в корупції, безумовно, можуть бути висунуті проти будь-якого міністра чи високопоставленого поплічника в системі влади Путіна, але Старовойт наполегливо відмовлявся бути цапом-відбувайлом за вражаючий провал російської оборони в Курській області, куди зайшли українські війська у серпні минулого року.
Багато російських елітних груп, а також значна більшість населення, воліють, щоб війна закінчилася. Використання Путіним дипломатичного камуфляжу для приховування свого істинного плану продовження війни розвіяло їхні надії. Очевидний провал цієї гри полягає не лише в тому, що виграно занадто мало часу для забезпечення вирішального успіху російських одноразових штурмових взводів на будь-якій ділянці фронту. Ще більшою помилкою є недооцінка впливу виснаження на Росію, яка перебуває під пресом тривалої війни. Незалежно від того, до яких дій проти РФ вдасться Трамп, навіть якщо українські міста отримають посилений захист від ракетних атак — ситуація в окопах не сильно зміниться. Головним наслідком буде підрив здатності Росії продовжувати воєнні дії, і Путін нічого не зможе зробити, щоб протистояти цьому.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена.