Адміністрація Трампа оголосила, що США планують залишити Сирію за будь-яких умов. Росія залучена в обох країнах: і у Венесуелі, і в Сирії, тому якщо США мислитимуть стратегічно, то зможуть відстояти свої інтереси, пов’язавши обидва конфлікти. Домовитись буде важко та спробувати варто.
Венесуела у глухому куті. Там одразу два президенти. Ніколас Мадуро, який головував країною з 2013 року по 10 січня 2019-го, залишається при владі та має за спиною потужну військову підтримку. Національна асамблея визнала недійсними результати виборів-2018 та наказала президентові Національної асамблеї Хуану Гуайдо взяти на себе роль виконувача обов’язків президента на час відсутності легітимного демократичного лідера. Ледь не відразу після оголошення цього рішення США та країни Групи Ліми визнали Гуайдо виконувачем обов’язків. І так, після хвилі визнань та пропозицій підтримки з боку міжнародної спільноти водночас із масовими народними маршами на підтримку тимчасового уряду, ситуація досі залишається невирішеною. Росія і Китай підтримали Мадуро. Щоб посприяти передачі влади від Мадуро до Гуайдо, США мають відвернути російську підтримку Венесуели, використовуючи вивід американських сил з Сирії.
Російська підтримка Венесуели базується на грошах на антиамериканізмі. Росія інвестувала мільярди доларів у Венесуелу, які ризикує втратити, якщо Мадуро витіснять. Російська нафтова компанія Роснефть значним чином залучена в нафтову промисловість Венесуели, яка роками страждала від поганого керівництва та санкцій, ініційованих проти PDVSA, найбільшого постачальника нафти в країні. Заміна уряду на дружній до США може поставити під загрозу ці інвестиції, а також позики, які Росія надавала уряду Мадуро.
По-друге, разом з Болівією, Нікарагуа та Кубою, Венесуела є одним із останніх антиамериканських бастіонів у Латинській Америці. Там постійно засуджують дії США та підтримують Кубу, забезпечуючи країну дотаційною нафтою. Куба випускає лікарів і офіцерів розвідки, які допомагають моніторити дії опозиції. Такі антиамериканські настрої приваблюють Росію, оскільки значна частина її зовнішньої політики спрямована на зрив американських зусиль по всьому світові.
Як результат, Росія знову підтвердила свою підтримку уряду, застерігаючи США не здійснювати військову інтервенцію, та навіть відправила своїх найманців до Венесуели – ймовірно, для захисту Мадуро.
Очевидно, що Кремлю потрібна буде хороша причина, щоб зійти з курсу підтримки Мадуро. Тож якщо адміністрація Трампа дійсно вирішила вийти з Сирії, США мають на руках хорошу карту.
Росія підтримувала сирійський уряд від початку громадянської війни та вибудувала свою присутність у цьому регіоні, заснувавши морську базу в Тартусі. Кремль матиме з післявоєнних інвестицій найбільшу вигоду, позаяк Башар Асад буде шукати спосіб винагородити свого союзника. США мають заявити, що можуть і надалі підтримувати свою військову присутність у Сирії для захисту курдських союзників, аби переконатись, що ІД не воскресне. Це би допомогло США відновити свої важелі впливу.
Росія часто засуджувала американську підтримку Сирійських демократичних сил у Сирійській громадянській війні та закликала США вийти звідти. Поки США залишаються в Сирії, російські інвестиції та в цілому військова присутність РФ там – під загрозою. Будучи настільки близько до перемоги та прагнучи отримати більше зиску на Близькому Сході, Кремль мав би погодитись на переговори. Географічна наближеність Близького Сходу до Росії та його величезна стратегічна важливість також відіграють свою роль у підрахунках Кремля.
Вашингтон повинен дати Москві знати, що питання виходу США з Сирії залишатиметься невизначеним, поки працюватиме на венесуельску кризу. Москва може прискорити це, припинивши підтримувати Мадуро, який би спосіб вона не обрала: визнавши Гуайдо, закликаючи до нових виборів чи просто відійшовши від цього всього в бік. У відповідь має бути гарантія, що російські інвестиції та позики у Венесуелі будуть компенсовані. Гуайдо вже наголосив, що російські та китайські позики, які надійшли в його країну легально та згідно з венесуельським законом, не будуть знехтуваними. Це допоможе розвіяти деякі російські страхи та мало би бути привабливим для Москви, всеодно Мадуро неспроможний виплатити ці борги. Якщо останній лишиться без підтримки, це нанесе йому потужний удар, оскільки наразі Росія є основним його прибічником. Інші його союзники такі, як Китай і Туреччина, важать менше та навряд чи шукають протистояння з США в Латинській Америці. В результаті Мадуро був би змушений почати шукати план Б на кшталт втечі до Куби. Відтак військова підтримка, що досі була стійкою, швидше за все, почне зникати. Пропозиція Гуйадо амністувати офіцерів, бажаючих перейти на його сторону, мала би посприяти цьому.
Тут існує ще два приводи для роздумів. По-перше, із запропонованої угоди Москва може зробити висновок, що створення нових проблем для США за кордоном може стати способом отримати вплив над Вашингтоном на інших територіях – наприклад, в Україні. Щоб не дати Кремлю дійти до такого висновку, США повинні збільшити свою підтримку Україні. США досі мають відповісти на атаку Москви в листопаді 2018 року на українські судна поблизу Керченської протоки. Комбінація з нових санкцій проти Росії та озброєння для України може послужити багатостороннім інтересам США та підтвердити те, що інші регіони не є частиною сирійсько-венесуельських переговорів.
По-друге, хтось може сказати, що вихід із Сирії дозволить ІД там воскреснути. Втім, це не в російських інтересах. Вихід з Сирії може змусити Росію взяти на себе більше в боротьбі проти ІД. Інакше виникає ризик подальшої кризи в Сирії чи ще однієї інтервенції США. Битва проти ІД вже перейшла до тропічного району Сахель в Африці та Південної Азії. США мають змістити свій фокус на ці регіони.
Немає гарантії, що Путін охоче пішов би на такий обмін. Якщо він прийме угоду, венесуельська криза закінчиться швидше. Якщо ні, Вашингтон нічого не втрачає.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене.
Приєднуйтесь
до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени