Провал Кремля в Парижі

Проєвропейський центрист, якого не запідозрити в симпатії до Росії, фотогенічний харизматик, блискучий оратор і, нарешті, мільйонер — такий Еммануель Макрон, новообраний президент Франції, котрий має намір гарантувати їй економічно успішне майбутнє

Анна Павленко

Увечері 7 травня площу перед Лувром у центрі Парижа заповнили тисячі французів з прапорами в руках. Радісними вигуками "Макрон — президент!" вони вітали один одного з перемогою молодого ліберала Еммануеля Макрона на виборах, що відбулися цього дня.

Незабаром до своїх прихильників приєднався і сам політик. Він зійшов на сцену під звуки Оди до радості Бетховена — гімну Європейського союзу — і звернувся до присутніх з подякою за підтримку та обіцянками забезпечити єдність нації і захистити Європу.

39‑річний Макрон, який посів друге місце за кількістю голосів у першому турі президентських виборів, вже через два тижні заручився підтримкою 66% виборців. І таким чином здобув переконливу перемогу над своєю суперницею — лідером праворадикальної партії Національний фронт Марін Ле Пен.

Макрон став наймолодшим президентом Франції і самим юним правителем цієї держави з часів останнього монарха — Луї-Наполеона Бонапарта. "Він молодий, оптимістичний і хоче, щоб Франція дивилася в майбутнє, а не в минуле",— говорить про нього Карім Бітар, старший науковий співробітник французького Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS).

До того ж Макрон не заплямований корупційними скандалами і здатний переконати будь-яку аудиторію: від тінейджерів і працівників заводів до підприємців і босів великого бізнесу. Йому знадобився лише рік, щоб зібрати під прапором свого руху En Marche! сотні тисяч прихильників і волонтерів, а потім отримати на президентських виборах голоси 20 млн втомлених від політичного істеблішменту співгромадян. Так він поклав край домінуванню двох партій — соціалістів і консерваторів, яке утримувалося у Франції протягом 60 років, наголошують політичні експерти.

Амбітному проєвропейському Макрону з минулим інвестиційного банкіра належить відновити ослаблену економіку Франції, приборкати зростання держборгу і знайти рішення для гострої проблеми безробіття, особливо серед молоді. Робити це йому доведеться в умовах міграційної кризи, зростання скептицизму щодо ЄС і побоювання нових терористичних атак.

Саме до антиєвропейських і антимігрантських настроїв французів апелювала у своїй президентській кампанії переможена Ле Пен. Після її схвальних висловлювань на адресу президента Росії Володимира Путіна, візитів до Москви і заяв про готовність визнати законною анексію Криму Ле Пен щосили розхвалювали російські ЗМІ.

Однак ані це, ані навіть витік документів з штабу Макрона, який стався за кілька годин до настання останнього перед виборами дня тиші, не змогли послабити підтримку її опонента. Про можливості російського втручання у вибори французів заздалегідь попереджали американські фахівці в галузі кібербезпеки. Тепер експерти припускають, що за хакерською атакою на штаб Макрона і зламом серверів Демократичної партії США можуть стояти одні і ті ж особи.

Всі ці факти складаються в єдиний ланцюжок, враховуючи зовнішньополітичні погляди Макрона: адже він — єдиний кандидат на цих виборах, який не сприймався як занадто м'який стосовно президента Росії, зазначає Бітар.

"Він єдиний агітував за цінності лібералізму і відкритого суспільства, тому може бути не надто зручним для авторитарних лідерів по всьому світу",— вважає експерт.

Фотогенічний харизматик Макрон, який до того ж зарекомендував себе блискучим оратором, давно став улюбленцем французьких медіа. Причому приводом для статей про політику ставали не тільки його передвиборчі обіцянки, але й особисте життя. Особливий інтерес преси викликав його шлюб із старшою на 24 роки вчителькою Бріжит Троньє, в яку Макрон закохався ще школярем.

З учителькою французької та латинської мов і заміжньою матір'ю трьох дітей 15‑річний хлопець познайомився на заняттях театрального класу. Через два роки Макрон пообіцяв, що обов'язково одружиться на ній. І слова дотримав: пара уклала шлюб в Парижі, коли нареченому виповнилося 30, а нареченій — 54.

Говорячи про свою дружину, політик зізнається: “Я б не став тим, ким я є [без неї]".

Виріс Макрон в місті Ам'єн на півночі Франції. Старший з трьох дітей невролога і педіатра, він єдиний в родині не взявся будувати медичну кар'єру. Ті, хто знали його в той час, згадують: з ранніх років Еммануель був кмітливим і впевненим у собі хлопчиком, який товариству ровесників волів компанію старших людей. Він добре грав на фортепіано, а особливий вплив на нього мала бабуся по материнській лінії, яка прищепила юному Макрону любов до книг і симпатію до лівих ідеалів.

До 17 років хлопець навчався в католицькій школі, а потім переїхав у Париж, де отримав ступінь бакалавра в елітному ліцеї Генріха IV. Потім Макрон отримав диплом університету Нантер, працював помічником знаменитого французького філософа Поля Рікера, закінчив Інститут політичних досліджень Sciences Po і Національну школу адміністрації Франції — престижні виші, що завоювали статус альма-матер французького істеблішменту.

"Він чистий продукт французької системи освіти еліт",— говорить про Макроне Бітар.

Після випуску з університету Макрон познайомився з Жаком Атталі, вченим-економістом і політиком, який зіграв важливу роль в його майбутній кар'єрі. Він допоміг молодій людині влаштуватися фінансовим інспектором в міністерство економіки. А потім порекомендував керівництву банку Rothschild&CIE Banque.

Тут Макрон зробив карколомну кар'єру: почав з позиції аналітика, а через чотири роки покинув фінустанову вже в статусі керівного партнера, з мільйонним статком і прізвиськом Моцарт Фінансів. Він залишив роботу в бізнесі, щоб повернутися на держслужбу — цього разу у складі команди новообраного президента Франсуа Олланда.

Після двох років роботи заступником секретаря Єлисейського палацу в 2014 році Макрон отримав пост міністра економіки і став наймолодшим чиновником на цій позиції. А вже навесні 2016‑го він заснував власний рух En Marche!, після чого подав у відставку, оголосивши про своє рішення балотуватися на пост президента Франції.

"Його сила — в умінні аналізувати наявні можливості і завдання, в емпатії та здатності до діалогу",— говорить про сильні сторони новообраного французького лідера Сесіл Олдуї, професор французьких досліджень у Стенфордському університеті, позаштатний науковий співробітник французького Інституту політичних досліджень Sciences Po.

За словами експерта, Макрону вдалося не тільки передбачити ослаблення позицій Олланда і побачити в цьому вікно можливостей для власних амбіцій. Він також зумів проаналізувати запит французів на оновлення політичних еліт і втілити їхні сподівання у власному образі.

Надихнувшись кампанією американського екс-президента Барака Обами в 2007 році, Макрон активно шукав підтримки в соціальних мережах і досить швидко набрав багатотисячну армію однодумців. Сьогодні рух Макрона налічує близько 200 тис. учасників.

Він кинув виклик усталеній системі і менш ніж за рік залишив позаду традиційні політичні партії, виділяє досягнення молодого політика Мартін Мішелот, заступник директора Інституту європейської політики в Празі, позаштатний науковий співробітник паризького офісу Німецького фонду Маршалла в США. На думку експерта, це може допомогти йому в майбутньому подолати глибоку поляризацію в політичній системі Франції.

Також новому лідерові доведеться зіткнутися зі зростанням нерівності в суспільстві, протистоянням міграції та радикалізацією прихильників правих, зазначає Бітар. І якщо з Макроном країна не зазнає економічного підйому, Ле Пен, за яку на минулих виборах проголосувало близько 11 млн французів, має високі шанси на реванш.

Ускладнити завдання для новообраного президента може результат майбутніх парламентських виборів, які пройдуть у Франції вже в червні. "Макрону потрібно парламентська більшість, щоб реалізувати задумані ним реформи",— констатує Бітар.

Причому політичний рух президента слабо структурований і не здатний отримати всієї повноти влади. А значить, Макрону доведеться прийняти ситуацію, коли кілька його міністрів і, можливо, навіть прем'єр представлятимуть інші політичні сили, каже Мішелот.

За оцінками експертів, хороші шанси на парламентських виборах мають політичні сили правого крила. Під час президентських перегонів проти їхнього кандидата Франсуа Фійона зіграв скандал з необґрунтованою держзарплатнею його дружини, однак тепер праві розраховують, що їхній електорат, який сприймає Макрона як правонаступника Олланда, забезпечить їм більшість у парламенті, стверджує Бітар. У підсумку новообраному президенту, ймовірно, доведеться формувати коаліцію у складі право- і лівоцентристів.

У міжнародній політиці експерти чекають від Макрона тісної співпраці з ЄС, сприяння зміцненню НАТО і прагматичного ставлення до путінської Росії. Його завдання — змінити зовнішню політику Франції, вважає Бітар. "Після Трампа і Brexit Макрон має бути тим, хто йде проти течії",— говорить він.

Водночас суворі висловлювання Макрона щодо політики Росії не дають приводу запідозрити його в симпатіях до глави Кремля. Макрон займає позицію виклику і непокори стосовно Путіна, зазначає Флоран Парментір, завідувач лабораторією суспільних інновацій в Інституті політичних досліджень Sciences Po в Парижі.

Зі свого боку пропагандистські англомовні ЗМІ Росії — RT і Sputnik — послідовно критикують Макрона. А викрадені хакерами з його штабу напередодні вирішального туру виборів матеріали тиражують у соціальних мережах з хештегом #MacronLeaks сотні проросійських ботів.

"Публікація MacronLeaks явно посилила бажання Макрона не давати ніяких послаблень Росії; саме в цій сфері [відносин з РФ] за ним пильно спостерігатимуть",— упевнений Мішелот.

При цьому його колега з Sciences Po Парментір попереджує: Макрон радше прагматик, аніж антипутінський активіст. Хоча в українському питанні він навряд чи піде на поступки Кремлю. "На відміну від Фійона і Ле Пен, він навряд чи визнає анексію Криму і залишиться відданим Нормандському формату",— впевнений Парментір.

Політичні експерти і прості французи покладають великі надії на нового президента Франції. Макрон — політик з покоління італійського екс-прем'єра Маттео Ренці і канадського прем'єр-міністра Джастіна Трюдо, зазначає Парментір. "Він зможе додати оптимізму жителям Франції, які стурбовані економічним і політичним спадом в країні, загрозами глобалізації і втрати французької ідентичності",— вірить експерт.

Макрон вже пообіцяв французам збільшити державні інвестиції, урізати бюджетні видатки на $65 млрд і скоротити 120 тис. робочих місць у держсекторі. До того ж новий президент має намір знизити податкове навантаження для компаній, стимулювати розвиток підприємництва і сприяти активнішій участі неміської молоді в економіці. Таким чином він планує знизити рівень безробіття у Франції з 10% — одного з найбільш високих показників у єврозоні — до менше 7%.

Деякі критики побоюються, що Макрон стане продовжувачем курсу свого попередника Олланда, якому забракло рішучості для глибоких змін, яких потребує Франція.

"Він більш амбітний і сміливий, ніж Олланд",— у свою чергу підкреслює Бітар. А досвід роботи в уряді і знання всіх нюансів французької економіки робить його унікальним фахівцем, який міг би відновити зростання і конкурентоспроможність своєї країни, доповнює Мішелот.

"Тепер, коли Франція обрала свою версію Обами і Трюдо, на перший план може вийти образ Франції як сучасної, динамічної, провідної сили",— резюмує сподівання колег Олдуї.