У житті російських державних нафтогазових компаній намітився цікавий тренд. Ще недавно ці компанії збирали під себе приватні активи. Вважалося, що у кляті 90-ті олігархи розтягнули державне надбання по приватним кутках, а тепер держкомпанії відновлюють цілісність держави, пише Латиніна.
Тепер намітилася прямо протилежна тенденція. Держкомпанії голосно говорять про величезні борги і невідворотні збитки.
Єдиним способом покриття збитків і боргів виявляється продаж акцій — причому в той самий момент, коли репутація Росії стоїть на нулі і, значить, акції коштують недорого.
Візьмемо «Роснефть». Відповідно до консолідованої фінансової звітності компанії, її борг за підсумками 2016 р. склав рекордну цифру в 61,74 млрд дол., а чистий прибуток знизився на 49% — до 181 млрд руб. Навіть «Газпромнафта», яка видобуває втричі менше нафти, показує результат набагато кращий: її чистий прибуток склав 200 млрд руб.
А раптом всі оглушливі провали – це запланований процес зниження вартості держкомпаній
Саме велике боргове навантаження і покупка «Башнафти» стала офіційною причиною продажу 19,5% «Роснефти» <...>
Не менш показовий приклад «Газпрому». Фінансовий план компанії на найближчі три роки передбачає щорічне перевищення витрат над доходами. Іншими словами, «Газпром» протягом трьох років планує бути збитковим. Навіть якщо ціни на нафту втримаються біля поточних позначок, діра в бюджеті компанії становитиме не менше 15 млрд дол.
Згадаймо «Газпром» часів Вяхірєва і 1999-й рік — рік страшної кризи, коли нафта коштувала 12 дол. за барель. У «Газпрому» в цей момент було три ринки, на яких газ продавався за різними цінами: це були внутрішній ринок, країни СНД та Європа.
У 1999 році «Газпром» продавав газ в Європу в середньому по 65 дол. за тисячу кубометрів і отримував прибуток від експорту. При цьому поставки на внутрішній ринок були планово збиткові. У жовтні 1999 року середня ціна продажу газу промисловим споживачам становила близько 10 дол. за 1000 кубів. Ціна, за якою газ продавався деяким країнам СНД, була порівнянна з внутрішньою.
Розмір оплати поточних поставок газу споживачами становив близько 28%, а для оплати заборгованості уряд Примакова ввів понижуючі коефіцієнти (в доповнення до девальвації). Якщо на січень 1998 року підприємство заборгувало «Газпрому» мільйон доларів, то 31 грудня 1998-го, щоб розплатитися, йому було достатньо заплатити 173 тис. дол.
На все це накладається так званий товарний кредит, тобто обов'язок «Газпрому» постачати газ Білорусі, Україні і Молдові, а головне — російським армії і селу без будь-яких гарантій оплати. Вони не платили взагалі. З них намагалася брати приклад і вся інша російська промисловість.
І ось за таких обставин «Газпром» в 90-х залишався рентабельним підприємством! Він показав збиток тільки в 1998 р., і то цей збиток був тільки на папері: він був пов'язаний з перерахунком курсової різниці. Навіть у тому ж 1998 р. «Газпром» заплатив 8 млрд рублів податку на прибуток! <...>
Як зазначає автор, російський газ у 2016 р. продавався в Європі за ціною втричі більшою, ніж в 1999 р. Це правда, що вона впала в порівнянні з 2014 роком, коли вона дорівнювала 349 дол. за 1000 кубів. Але в порівнянні з 1999 р. вона зросла як мінімум втричі.
Ціна на ринках СНД різко зросла й у багатьох випадках навіть обігнала європейську <...>
Питання: як, піднявши ціни на газ для російських споживачів в сім і більше разів, піднявши ціни для СНД в 10-15 разів, піднявши ціни Європи в три рази порівняно з 1999-м роком, в «Газпромі» примудряються планувати на три роки вперед збитки?
Відповідь. Дуже просто. Планові збитки «Газпрому» на найближчі три роки складаються з трьох факторів.
Перший — зростання собівартості. При Вяхірєві собівартість видобутку газу становила 3-4 дол. за 1000 кубів. Зараз «Газпром» оцінював собівартість видобутку в 38 дол. у 2014 р. і близько 20 дол, — в 2016 році.
Другий — втрата ринків. Спроби використовувати газ як зброю закінчилися тим, що покупці перестали дивитися на нього як на товар, а стало бути, і купувати без побоювання. Приміром, Україна, яка в 1990-ті роки забирала по 50 млрд кубів російського газу, зараз закуповує рівно нуль. Весь газ, який потрібен Україні, вона закуповує по реверсу, і він обходиться їй дешевше.
Європа та країни СНД теж усвідомили небезпеку монопольної залежності від російського газу і стали диверсифікувати як всю енергетику, так і постачальників. <...>
Але третій, найголовніший компонент, через що «Газпром», власне, і оголосив про планову збитковість, — це будівництво газопроводів. «Сили Сибіру», «Турецького потоку» і «Північного потоку-2».
Однією з головних цілей зовнішньої політики Кремля за останні роки було, безумовно, бажання за будь-яку ціну укласти контракти, які дозволили б Росії будувати газопроводи. Скажімо, саме відмова Туреччини від будівництва «Турецького потоку» була справжньою причиною різкого погіршення відносин з цією країною, які закінчилися взаємними претензіями, санкціями тощо. Як тільки Туреччина погодилася будувати «Турецький потік», невдоволення Кремля стрімко розсмокталося.
Однак питання: навіщо нам взагалі будувати «Турецький потік», якщо в результаті цього будівництва, як з'ясовується, «Газпром» протягом трьох років зазнаватиме збитків?
У всьому світі комерційні компанії будують газопроводи, щоб заробляти гроші. «Газпром», схоже, будує газопроводи, щоб гроші освоювати.
Але найцікавіше — це за рахунок чого «Газпром» планує покривати діру. А саме за рахунок позик, і, звернімо увагу, — за рахунок продажу активів.
«Інтерфакс» повідомляє, що «Газпром» може продати 49,98% в Gascade Gastransport GmbH, яка є оператором більш ніж 2400 км газових мереж у Німеччині. Ці акції він придбав всього два роки тому, в 2015 році, через своп з BASF SE. Також є ймовірність, що «Газпром», як і «Роснефть», продасть 6,6% акцій.
Питання: цікаво, 6,6% акцій «Газпрому» купить той самий кайманський офшор, якому належать 19,5% акцій «Роснефти», чи інший?
У 1990-х роках у менеджменту був дуже популярний простий спосіб самовикупу підприємств. Підприємство розоряли, гроші виводили на компанії, які контролюються менеджерами, і на ці гроші купували ними ж розорене підприємство. По-перше, виходило дешевше. По-друге, зменшувалася кількість конкурентів
Як зазначає автор, здається, що вся російська політика останніх років — «Крымнаш», депутат Мілонов, Поклонська з її імператором Миколою, переворот в Чорногорії, втручання в американські вибори, — це все та ж сама схема, тільки реалізована вже в масштабі країни?
Раптом ми виходимо всі з неправильної посилки?
Думаємо, що все це робиться для того, щоб придбати території, потішити імперську велич і промити мізки виборцю? А раптом всі ці оглушливі провали, які щоразу закінчуються падінням престижу країни зовні і всередині, — це не що інше, як запланований процес зниження вартості всіх найбільших державних компаній країни з подальшим їх скуповуванням за копійки і без конкуренції?
Повну версію колонки читайте на сайті Новой газеты