«Я вибираю не мовчати». Марія Берлінська — про те, за що критикує Міноборони за Умєрова, чому продовжить це робити і про найбільші проблеми

— Викликом не тільки в Міністерстві оборони, а загалом у всій нашій топ-управлінській сфері є насправді кадри. Системи будують люди. І чи в бізнесі, чи в громадському секторі, чи в державному управлінні завжди важливо опиратися на сильних управлінців. На людей, які, з одного боку, можуть вибудовувати великі процеси з нуля, не бояться брати відповідальність, а з іншого боку, є доброчесними, компетентними, яких не потрібно постійно контролювати, [ловити] на хабарях і так далі. Мені здається, це надзвичайно важливий фактор.

На жаль, в армії зараз ми маємо певне задзеркалля, поза як в армію пішов потік людей з різних сфер. 24 лютого були величезні натовпи людей, які просто добровольцями хотіли потрапити в армію, і армія отримала притік кадрів, яких не отримала за всі роки незалежності. Тобто це і люди, які вели власні бізнеси, це люди, які фактично мають великий освітній рівень, які мають досвід організації суттєвих управлінських процесів. Але так як це не кадрові військові, то вони опинилися часто на солдатських, сержантських позиціях або молодшого офіцерського складу.

Таким чином ми часто маємо справу з тим, що людьми, котрі могли би вибудовувати великі процеси, управляють люди, які мають нижчий інтелектуальний рівень, ніж ті, хто виконує ці накази.

Це не завжди так, тому що зараз теж прийдуть в коментарі розказати, що «Марія критикує все командування». Ні. Насправді за 10 років війни я бачила дуже багатьох командирів, тисячі людей різних ланок. І, звісно, в нас насправді є чим пишатися, в нас є дуже толкові люди, котрих бійці мають за батька.

На війні дуже швидко проявляються (коли стоять питання життя і смерті) лідерство, відповідальність в управлінні, і кому люди довіряють. Але, на жаль, часто є випадки, коли абсолютно тилові офіцери без будь-якого бойового досвіду, але з досвідом якоїсь корупції, з досвідом особистих зв’язків — хтось з кимось дітей хрестив, горілку пив, — призначаються на невідповідні позиції і управляють сотнями людей — значно розумнішими, досвідченішими, які могли б насправді змінювати систему.

Тому, як на мене, це питання номер один, — кадрове. І системи — здорові, розумні, прозорі цифрові системи — будуються людьми. Дуже важливо зараз перебудувати систему.

Я нещодавно, наприклад, в інтерв'ю Армія ТВ запропонувала ввести систему рейтингування командирів. Що це означає? Це не означає, що ми тут же, на основі того, що проголосувала бригада, умовно, в п’ять тисяч людей, будемо змінювати командира. Але ми побачимо [настрої]. І я вважаю, що це дані, які мають бути, звичайно, анонімні, які мають бути засекречені, збережені, і які можуть бути представлені військово-політичному керівництву при ухваленні рішення.

Тобто ми не говоримо про те, що ми зараз відмінимо дисципліну в армії і введемо демократію, і будемо вибирати шляхом голосування командирів. Але ми говоримо про те, що військово-політичне керівництво при ухваленні рішень може мати ще одне джерело інформації. І якщо, умовно, п’ять тисяч людей вважає, що цей комбриг — «м'ясник» і ідіот, а оцей комбат — їм батько і дійсно порядна, розумна, дуже відповідальна людина, то, можливо, варто цього комбата поставити командиром над більшою кількістю людей, принаймні розглянути цей варіант.

І питання, яке я поставила: чому ми оцінюємо кав’ярню, таксиста, оцінюємо навіть доставку піци, а через цифровий додаток, через ту ж Армію Плюс, не можна поставити правильно питання і оцінити командирів, які ухвалюють питання життя і смерті.

Тому, мені здається, це важливі речі, принаймні важливо почати про них у суспільстві дискутувати, обговорювати. Я вважаю, що бійці мають право висловити свою думку щодо своїх безпосередніх командирів.

І взагалі в бізнесі є таке поняття оцінки 360, коли всі оцінюють всіх. І це не означає, що тут же обов’язково на основі цих даних ми будемо змінювати керівництво армії. Але це означає, що ми будемо мати джерело інформації безпосередньо від людей. І я вважаю, що люди, які воюють в окопах щодня, ризикують своїм життям, мають право висловити свою думку щодо тих, хто приймає рішення і з ким вони безпосередньо контактують.

— Ви пишете про те, що міністр не встановив ефективну координацію планування та управління в міністерстві. Поясніть нам, як працює Міністерство оборони і хто там за що відповідає. Чому так сталося, на вашу думку? Не вистачило людей з розумінням бізнес-процесів? І яким чином це оперативно можна поліпшити?

— Чому так сталося? Коротка відповідь. Тому що найбільшою проблемою в державному апараті є відсутність компетентних людей. Вони там є, але це критично малий відсоток. На жаль, при призначеннях більше беруться до уваги лояльність, вміння кивати головою, зі всім погоджуватися, бути таким собі yes man (людиною, яка говорить так — Ред.); і вміння гратися в якісь політичні ігри, вміння подобатись начальству, а не конкретні КРІ і конкретні досягнення, результати, розуміння сфери.

Саме тому ми провалили за багато років, з 2014 року ми провалили ту ж сферу безпілотних роботизованих систем. Тому, наприклад, той же попередній міністр Резніков взагалі не закупляв безпілотники на 2022 рік. Він був призначений восени 2021 року, вже всі західні ЗМІ трубили про те, що буде вторгнення, а ми там законтрактували, можливо, кілька десятків безпілотників на всю лінію фронту на весь 2022 рік. Щоб ви розуміли: це те, що втрачається в лічені години.

Я можу довго про це розповідати, не хочу в це заглиблюватися. Це просто ілюстрація до вашого питання, чому так відбувається.

Що потрібно робити? Відповідь криється в попередній. Брати компетентних людей і давати їм можливість працювати. Призначати тих людей, які розуміються, яких високо оцінюють їхні колеги, які, дійсно, мають експертизу. Брати людей з бойовим досвідом, з фронту, на ті ж закупівлі роботизованих систем, на ті ж закупівлі зброї. Людей, в яких є бекграунд аналітиків, управлінців для вибудовування систем. Ось що потрібно робити.

Це, як на мене, дасть зворотні результати. У тому ж Ізраїлі, наприклад, над тим, щоб вибивати допомогу з США, сидить більше сотні людей, які цим займаються нон-стоп. Тільки по кількох програмах, які працюють між двома країнами. В Україні цим толком ніхто не займається.

— Тиждень тому військовослужбовця Тетяна Чорновол написала колонку про те, що на війні є три найгірші запахи — мертвечини, мишей і м’яса, яке постачають Збройним силам України. На жаль, ця скарга не єдина. У нас створено організації, які мають поліпшувати, а не погіршувати ситуацію, — Державний оператор тилу. Як ви вважаєте, скільки нам ще організацій і інституцій треба зробити, щоб процес рухався в правильному напрямку?

— Нам потрібно насправді не множити інституції. Нам потрібно чітко визначати повноваження цих інституцій, давати можливість їм працювати, і здійснювати з боку громадськості цивільний контроль. Мають бути наглядові ради обов’язково.

Якщо ми говоримо про Державну агенцію оборонних закупівель, то обов’язково має бути наглядова рада, яка може складатися з міжнародних експертів, обов’язково мають бути українці, які входять в цю наглядову раду. Це дасть можливість певної захищеності, певного контролю.

Якщо ми говоримо про визначення пріоритетів закупівель озброєння, військової техніки, то там чітко описано, що таке формування пріоритетів в Міністерстві оборони, як це відбувається, що таке ДВТП — Департамент військово-технічної політики і так далі. Повторюсь, подивіться, це дуже якісний матеріал (у її співавторстві - Ред.), який насправді тільки початок. Тому що заплановано, що буде ще кілька статей на цю тему. Мета — для того, щоб наше керівництво подивилося і мало альтернативну точку зору. Бо я точно знаю, що на гору завжди звітують чудовими презентаціями, гарними діаграмами, красивими цифрами, картинками, текстами про те, що в нас тільки все росте, тільки підвищуються успіхи і так далі.

Успіхи певні справді є, але за цими успіхами потрібно не забувати, що є дуже багато і недопрацювань. І прямий результат цих недопрацювань — це, наприклад, відсутність зараз засобів — це те, про що зараз хлопці, дівчата дзвонять і пишуть на тому ж покровському напрямку. Коли не можна втримувати ворога на дистанції, якщо там недостатня кількість наземних роботизованих систем, повітряних дронів, інших засобів уражень і так далі.

Тому нам потрібно не ховати голову в пісок, не мати цієї ілюзії, що треба промовчати, є якісь розумні, мудрі керівники, котрі все за нас вирішать. Я вірю в те, що це відповідальність зараз кожної людини. І тому я вибираю для себе відповідальність — не мовчати. І ті теми, в яких я розуміюся, для суспільства пояснювати, розповідати, ділитися, щоб люди також набували компетенції.