Питання державних підприємств в Україні – це «улюблений мозоль» чиновників, і благодатна нива для чи не найгучніших зловживань та корупційних схем. В Україні близько 3,5 тисячі державних підприємств, з яких лише 1800 діючих. Більшість таких підприємств невеликі, в основному збиткові та управляються з міністерських кабінетів.
Чи може навіть молодий, енергійний та досвідчений управлінець-технократ займатися реформами, боротися з бюрократією, управляти численними державними службовцями в міністерстві та при цьому ефективно управляти кількома десятками різнопрофільних державних підприємств? Відповідь – ні.
Навіть найефективніші успішні менеджери фокусуються на п’яти-семи стратегічних задачах, а решту – делегують командам. Але часто проблеми і з командою – за кілька тисяч гривень заробітної плати зібрати ефективну команду практично не можливо.
От і маємо те, що маємо: за 2014 рік збитки держпідприємств становили близько 115 млрд.грн. (85 млрд. з яких припало на НАК «Нафтогаз України»), за 2015 – очікувано 15 млрд.
Для системних змін в управлінні державною власністю потрібно кардинально змінювати систему відносин акціонера та державного активу. На це направлений прийнятий нещодавно Верховною Радою закон, спрямований на викорінення основних причин неефективності і корупції. Документ запроваджує три основні засади:
Відсутність політичного втручання в господарський процес. Основне завдання кращих практик корпоративного управління державного сектору є відокремлення політичної діяльності від господарської. Що це означає? Візьмемо, наприклад, нафтогазовий сектор. НАК «Нафтогаз України» та його дочірні компанії протягом десятків років використовувалися як інструмент популістської політики низьких тарифів, всупереч інтересам підприємств. В результаті – майже 100 млрд. грн збитків, покритих з бюджету в 2014 році, падіння власного видобутку газу, мінімальні інвестиції, величезний кредитний портфель.
Ще одним видом політичного впливу є кадрові призначення, які активно використовувалися як елемент політичних домовленостей, побудови вертикальних корупційних схем та забезпечення фінансування політичних сил та партій. З метою зменшення такого впливу закон дає можливість створювати на державних підприємствах наглядові ради, до складу яких можна залучати незалежних директорів. Саме через механізм наглядових рад та участі у них професійних та авторитетних членів політики втрачають прямий вплив на прийняття операційних рішень компаній.
Прозорість та підзвітність. На сьогодні отримати інформацію про діяльність державного підприємства, його керівництво, види продукції чи послуг практично неможливо. Таємниця за сімома замками дозволяє приховати від допитливого громадського ока дивні операції з продажу цінних паперів, закупівель непрофільних активів чи банальну оренду приміщень. І при цьому фінансовий план (аналог річного бюджету компанії) охороняється майже як державна таємниця. Вже за кілька тижнів така інформація повинна стати публічною та постійно оновлюватися. Крім того, всі державні підприємства зобов’язані будуть проводити щорічний аудит та публікувати його результати в онлайн-доступі.
Ефективний менеджмент та уникнення конфлікту інтересів. Серед позитивних змін 2015 року стало запровадження конкурсного відбору для керівників топ-50 найбільших державних підприємств. При цьому деякі з них вже отримали достойних керівників (Укргазвидобування, Аеропорт Львів), а більшість – чекає нових конкурсів та спостерігає судові баталії чинних керівників, які зі всією завзятістю тримаються за посаду з окладом кілька тисяч гривень. Паралельно з конкурсами мова йде про відповідальність керівників держпідприємств за укладення угод, в яких вони особисто можуть бути зацікавлені. Зазначений механізм має на меті значно зменшити корупційні ризики, оскільки такі угоди можуть бути визнані нікчемними, а також наблизити правила управління корпоративного державних компаній до приватного бізнесу, де така відповідальність уже застосовується.