Фейсбук — як психотерапевтичний інструмент. Людині не подобається її життя. Грошей бракує, впевненість у завтрашньому дні відсутня, спека пече, лайків та кар'єрних звершень недостатньо для підвищення життєвого тонусу. Що завгодно.
Взагалі зараз якось нервово все навколо. Економічна ситуація напружує. Спокус багато, а ресурсів мало. Люди бісять. Звичайний міський невроз, помножений на проблеми країни (поки ще) другого світу. Накопичений негатив потрібно кудись викинути. До психолога або психотерапевта не підеш, бо «мозкоправи» і «користолюбці». Киває головою за твої гроші і говорить банальними фразами у відповідь на твої складні запитання.
Тяжкість.
Але є Фейсбук! Екран комп'ютера все стерпить, ба більше — він же є бар'єром, що приховує твої очі від контакту з очима слухачів-читачів.
Кожен приватний випадок — це виплеск накопиченого негатива в ФейсбуціІ з'являються від цього множинні пости про те, як нагрубіянив таксист, як обважили в супермаркеті, обрахували в ресторані. У більшості випадків цей негатив і є той самий приватний випадок.
Нагрубіянив таксист? Не користуйся більше цією службою таксі. Обважили в супермаркеті? Зв'яжися з директором супермаркету — і розв'яжи проблему на місці, або не ходи більше туди. З ресторанами ще простіше — виріши ситуацію на місці з адміністратором.
Та що завгодно можна зробити зі своїм приватним випадком.
І кожен приватний випадок — це виплеск накопичиненого негативу в Фейсбуці. Тому що тебе дратує не сам факт обважування в магазині і пісне обличчя офіціанта в ресторані. Дратує життя взагалі.
Окремий випадок — це тригер, через який ти вибухаєш об'ємним і злим текстом в Фейсбуці. І не більше того.
Що з цим робити?
Напевно, спробувати перетворювати окремі випадки в загальні і почати поважати своїх читачів, які безкоштовно змушені слухати твої проблеми.
Текст опублікований з дозволу автора