З одного боку, ми маємо чіткий курс на євроінтеграцію та виконання вимог Брюсселя, а з іншого — демонстративну байдужість до однієї з наріжних європейських цінностей: свободи висловлювання.
4 листопада Європейська комісія видала Звіт щодо України, де чітко зазначила про проблеми SLAPP-позовів та загрозу, яку становлять деякі законодавчі ініціативи. Звіт прямо попереджає цитуємо мовою оригіналу: «a draft law was introduced in Parliament amending the Civil Code with the aim to better regulate a number of fundamental rights. However, certain provisions risk restricting the space of freedom of expression as well as potentially leading to a surge in SLAPP cases and need to be reconsidered» (До парламенту було внесено законопроект про внесення змін до Цивільного кодексу з метою кращого регулювання низки основних прав. Однак деякі положення ризикують обмежити простір для свободи слова, а також потенційно призвести до сплеску випадків SLAPP, і їх необхідно переглянути (сторінка 43 Звіту)).
Але ці застереження в Звіті не зупинили офіційний Київ. Вже наступного дня, славнозвісний законопроєкт № 14057 було прийнято за основу. Це відбулося приблизно у той самий час, коли іноземна спікерка, виступаючи на V Щорічній конференції «Викривачі корупції в Україні: успіхи та виклики», попереджала, наскільки SLAPP-позови небезпечні не лише для свободи висловлювання, але й для головних джерел викриття корупції (таких як викривачі).
Ці застереження в звіті не зупинили офіційний Київ
Звичайно, як було заявлено депутатами, відповідні загрози будуть усунені шляхом змін до редакції, підготовленої до другого читання. Проте залишається питання: чому такі норми взагалі з’явилися у проєкті? Чому Голова Верховної Ради та інші ініціатори просто не відкликали законопроєкт? Було б логічно повністю його переробити — відкликати, провести діалог із медіа-спільнотою та усунути всі суперечливі норми, а потім зареєструвати новий проєкт. Адже законопроєкт № 14057 вже декілька місяців обговорюють як одну з найбільших загроз для свободи медіа, журналістів та в цілому свободи висловлювання в Україні.
Тим більш, враховуючи, що йдеться не про ухвалення звичайного закону, а про внесення змін до Цивільного кодексу України — фундаменту приватного права країни. Навіть якщо припустити, що законопроєкт отримав позитивні висновки Головного комітету та Науково-експертного управління, такі серйозні зміни, що стосуються переважної більшості громадян та відповідно вимагають винятково уважного ставлення.
Вибір рухатися вперед із зафіксованими дефектами (голосування «за основу») замість назад для якісної переробки (відкликання) свідчить про пріоритет політичної швидкості над публічним консенсусом.
Не менш цікавим видається питання, а чому, власне, серед переліку комітетів, вказаних у картці законопроєкту, немає саме Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова, якщо законопроєкт може безпосередньо вплинути на свободу висловлювання?
Пояснення, що серед комітетів, який охоплює інформаційну сферу, є Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, не видається переконливим. Адже, саме Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова є центральним з точки зору гарантій права на свободу висловлювання. Додатково, саме при Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова ще 25 червня була створена робоча група щодо напрацювання гарантій для захисту від SLAPP-позовів. Отже, логічно, що цей Комітет мав би бути залученим до розробки законопроєкту № 14057 ще на етапі його розробки й до моменту його реєстрації.
Звісно, можна сказати, що депутати з Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова можуть і зараз долучитися до виправлення загроз (власне, ця робота вже йде), адже, ця можливість підтверджена юридично: проєкт № 14057 прийняли «за основу з доопрацюванням» (згідно зі ст. 116 Регламенту). Це зобов’язує ініціаторів виправити всі ризики до другого читання.
Але саме тут виникає ключове питання: чи серйозно влада ставиться до цих обіцянок?
Адже серед ініціаторів законопроєкту — Голова Верховної Ради та більшість депутатів керівної фракції. Це прямо вказує: ініціатива походить від офіційного Києва.
Як ми можемо вірити в серйозність їхнього ставлення до свободи слова та стандартів ЄС, якщо, незважаючи на звіт ЄС від 4 листопада, наступного дня відбувається голосування? І, відповідно, чи дійсно у другому читанні ми побачимо, що всі ризики для свободи висловлювання будуть усунуті?
Викликає подив і подвоєння стандартів: з одного боку, ми спостерігаємо щире бажання окремих народних депутатів зробити все, щоб українські закони захищали журналістів від SLAPP-позовів. А з іншого — депутати цілої низки комітетів абсолютно «Окей» з тим, що один закон може відкинути з точки зору правових гарантій захист не лише свободи висловлювання, але й захист викривачів та, відповідно, ефективний громадський контроль за діями влади, що в свою чергу ослабить боротьбу з корупцією, яка, попри певний прогрес за оцінкою того ж Звіту Європейської комісії, потребує подальшого посилення.
Власне, фатальна небезпека законопроєкту № 14057 полягає у тому, що він зачіпає саме ті норми, які найчастіше використовуються для маскування SLAPP-позовів.
SLAPP-позови, за своєю суттю, не подаються для виграшу, а для залякування та фінансового виснаження критиків, які висловлюються з питань суспільного інтересу. Вони маскуються під низку позовів про захист особистих немайнових та майнових прав. Зокрема, як показує практика, позови, спрямовані на придушення громадської участі, часто ховаються за такими статтями Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ):
Спростування недостовірної інформації (Стаття 277 ЦКУ).
Заборона поширення інформації (Стаття 278 ЦКУ).
Право на повагу до гідності та честі (Стаття 297 ЦКУ).
Право на відшкодування шкоди (Стаття 280 ЦКУ).
А крім того законопроєктом № 14057 передбачені ще додаткові положення, які здатні суттєво посилити SLAPP-позови (позови проти громадської участі), іншими словами, створює додаткові інструменти, якими недобросовісні позивачі можуть скористатися для посилення тиску журналістів та активістів та створюють ідеальні передумови для початку пандемії SLAPP-позовів в Україні.
Детальний аналіз положень законопроекту № 14057 щодо загроз свободи висловлювання та медіа можна прочитати тут.
Замість висновку: Надія на друге читання
Наша мета мінімум як громадянського суспільства — забезпечити, щоб законопроєкт № 14057, який стосується такої чутливої сфери, був очищений від норм, які можуть посилити SLAPP-тиск на журналістів та активістів. Ми щиро сподіваємося, що голоси експертного середовища, яке вже готують фахові правки до другого читання, будуть враховані.
Але навіть цього буде недостатньо. Наступним кроком повинно стати запровадження інституту Анти-SLAPP у правову систему України шляхом імплементації Директиви (ЄС) 2024/1069 про захист осіб, які беруть участь у громадських обговореннях, від явно необґрунтованих позовів або неправомірних судових проваджень («стратегічні позови проти громадської участі»). Виконання цього домашнього завдання є прямим і вирішальним кроком до того, щоб Європейський Союз визнав: Україна відповідає його стандартам і вимогам у сфері захисту свободи висловлювання. Це єдиний шлях, що підтвердить, що ми справді рухаємося до європейських стандартів, а не імітуємо їх.