У В'єтнамі американський президент цього уникнув, але тепер Трамп визнав за необхідне провести ці переговори. У поданні Володимира Путіна – це вже серйозне досягнення. Він і вводив війська в Сирію саме для того, щоб довести всім, що з Росією доведеться рахуватися. У телефонній розмові лідери обговорювали, головним чином, Сирію.
Потрібно відзначити, що Трамп став поводити себе раціональніше. Ми бачимо, що він охолонув щодо ідеї завдати превентивного удару по КНДР. Мабуть, американське і китайське керівництво вирішили дотиснути КНДР мирними засобами, оскільки підтримання стабільності – у спільних інтересах. Тільки в таких умовах може зростати економіка – як у США, так і в Китаї.
Відтоді ми спостерігаємо, що лідер Північної Кореї Кім Чен Ин якось «здувся». До того він щотижня «обрушував море вогню» на Штати, але вже близько місяця мовчить «у хусточку». Це означає, що Америка з Китаєм знайшли якийсь спосіб прищемити в кутку цього вінценосного товстуна, причому, зі взаємним задоволенням. Відповідно, і Трамп зменшив свою мілітаристську риторику. Навіщо воювати, якщо можна вирішити цю проблему набагато дешевшим способом?
Виходячи з цього досвіду, Дональд Трамп раптом усвідомив, що і в Сирії йому абсолютно нецікаво воювати. У США виходять з цілком здорового припущення про те, що РФ програє будь-яку форму суперництва зі США та Заходом, крім військового. Єдина сфера, де є щось на зразок паритету, – це сфера військового конфлікту. Тому Путін весь час її експлуатує: хай то Сирія чи Донбас. Адже більше нічого конкурентоспроможного запропонувати не може. Економіка стагнує, а за останніми даними, зовсім деградує. На світовий ринок Росія може запропонувати тільки сировину – нафту й газ. Крім війни, у Путіна більше нічого немає. І, на його думку, мету сирійської кампанії, в яку він уплутався, досягнуто: йому вдалося зберегти Башара Асада. Втім, США теж можуть бути задоволені: ІД як незалежний майданчик, де могли б формуватися нові диверсійні групи, вдалося знищити спільними зусиллями.
Ця телефонна розмова Путіна і Трампа якраз стала сигналом того, що тепер із Сирії потрібно якимось чином забиратися. Війна – досить дороге задоволення, і головне – безперспективне.
Офіційним главою Сирії залишився Асад, але там як і раніше присутні інтереси Туреччини, Ірану, Росії та збройної опозиції. Звісно, Асад не зможе контролювати всієї території Сирії, але там не буде певного не підконтрольного міжнародним інтересам клаптика, де може формуватися терористична організація. Таке завдання США вирішували в Афганістані, коли знищили територію, звідки Бен Ладен готував атаки на хмарочоси. Що далі? Штати розуміють – відбувся поділ Сирії, і тепер там будуть діяти різні політичні гравці. У США більше грошей, більше впливу, і тому ця ситуація – їм на руку.
Але і Путін може думати, що це він переміг ІД. Для Кремля – це хороший пропагандистський привід говорити про ефективну зовнішню політику і в той же час скоротити гігантські витрати на сирійську кампанію.
Що стосується української теми, не думаю, що її обговорювали так само детально. Трамп давно позначив свою позицію щодо України. Всім відома і позиція Путіна. Природно, Вашингтон без задоволення сприймає ту ситуацію, коли Кремль говорить одне, а робить – зовсім інше. Але при цьому Штати абсолютно не мають наміру влазити в конфлікт з Москвою, тим паче озброєний. Вони допомагають Україні настільки, наскільки вважають це можливим. Виділено гроші на зміцнення оборони – $350 млн. І цей документ, імовірно, буде підписано Трампом. Особливо після того, що сталося в Луганську.
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналуМнения Нового Времени