Є на світі така чудова група Pentatonix. П'ятеро людей: афроамериканець, два гомосексуалісти, дівчина, натурал-єврей, високі, маленькі, спортивні та кволі. Коротше кажучи, цілковитий компот політкоректності. Але це так, до слова. Головна їх цінність у тому, що вони приголомшливо співають. Виконують, в основному, чужі хіти a capello. Замість музичних інструментів видають химерні звуки голосом, долонями, ногами, щоками і, взагалі, чим тільки можна. Ефект неймовірний! Не розбираючись в музичних тонкощах ніколи й не подумаєш, що на сцені і в студії немає жодного електронного або акустичного інструмента.
Не один я поклоняюся їх мистецтву, захоплених шанувальників багато. Три Греммі – найкраще тому підтвердження. Музиканти щасливі, але не повністю. Вони готові поділитися престижними нагородами тільки заради того, щоб хтось послухав і захопився їх власними творами. А з цим проблема!
Що ж все-таки краще – співати чужі пісні і стати хай не легендарним, але все ж успішним і знаменитим, або прагнути до абсолютної творчої вершини і залишитися біля розбитого корита? Діалектика...
27 років Україна і її громадяни намагаються знайти свій власний шлях, що на державному, що на індивідуальному рівні. І найцікавіше, у нас все виходить з точністю до навпаки, якщо порівнювати з Pentatonix.
За всю новітню історію України вдалися кілька речей, якими можна беззастережно пишатися, і які на 100% наші власні, не «переспівані». На мій погляд, це кілька десятків прекрасних спортсменів, які не дивлячись на тотально прогнилу систему українського спорту примудрилися прославити країну на Олімпіадах і чемпіонатах світу. Раз! Дві революції, які показали, що в темні часи ми, як народ, можемо об'єднатися, «западенці» і «з регіонів», зніжені київські сноби і напористі провінціали, багаті і бідні, і голими руками дати лиходіям по морді, захищаючи свою свободу і гідність. Два! І, звичайно ж, АТО, яка довела, що навіть в пух і прах розкрадена генералами армія спроможна якщо і не перемогти, то захистити Батьківщину, зробивши свою поразку воістину «пірровою». Три!
І в той же час, скільки ми не намагалися переспівувати відомі міжнародні хіти, симфонії МВФ, сонати Світового банку і фуги інших поважних організацій, кожен раз збивалися на типове попурі з українських народних пісень. Благальне соло вищих державних чиновників на самому початку «Повій вітре на Вкраїну» з проханням дати грошей, що змінюється веселим «Гуляв чумак на риночку», після того, як кредити отримані, і традиційний фінал – «Коли розлучаються двоє», як результат брехні і невиконаних обіцянок. Ви думаєте, я намагаюся в усьому звинуватити владу?! Нітрохи. Винні, насамперед, ми самі, бо наша влада є плоть від плоті, кров від крові нас самих, українського народу. Ми не помітили, як перетворилися на суспільство злодійкуватих, з невисокими моральними стандартами індивідуумів, що не гидують тим, що погано лежить. Просто влада – це ті, хто в цій грі сильніший і зумів вибитися наверх.
Та й на індивідуальному рівні те ж саме. Хоча б, і особисті інвестиції взяти. Скільки за останній рік було сказано про те, що немає у людства вигіднішого інструменту, ніж інвестиція в американський ринок акцій. Та не просто сказано, а доведено м з цифрами, висловлюваннями великих і іншими «залізними» аргументами. Ну і що? Українці кивають, погоджуються, напевно, образити не хочуть, але вперто продовжують шукати свій шлях у нетрях новобудов і оманливої безпеки матраців і банківських сховищ.
Мабуть, це українська карма шукати свій унікальний ні на кого не схожий шлях і навіть не намагатися переспівати чужі, випробувані часом пісні. Ну, що тут скажеш? Політики, напевно, щасливі, їх життя при такому підході вдалося, а ось народ, мені здається, не зовсім. Іноді навіть страшнувато стає, коли дивишся на плакати, що закликають голосувати за черговий «Новий курс України». Нове, своє, унікальне – це, звичайно, класно. Ось тільки результати турбують. Замість чарівних звуків музики, майже три десятиліття суцільної какофонії. Може, варто, все-таки, для початку освоїти перевірений репертуар. А то, боюся, що так ми Греммі не скоро отримаємо.
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим – щодня
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени