Згадуючи радянське минуле, та що гріха таїти, і пострадянське сьогодення, ми часто вживаємо слова «негативна селекція». Малося на увазі, що на якісь соціальні позиції висувалися люди, на наш погляд, абсолютно непридатні або малопридатні для цієї роботи.
Уже в незалежній Україні теж мало що змінювалося.
Пам'ятаю, як мене терміново викликала в кабінет нині покійна Світлана Іванівна Дмитрієва, директор інституту післядипломної освіти. Коли я увійшов, вона попросила мене взяти слухавку і представитися. Я зробив це. У відповідь з трубки почувся чи то рик, чи то рев. Крупиці сенсу в цьому недружньому гарчанні зводилися до того, що розроблена мною програма по курсу клінічної психології, як би це ввічливіше сказати? нікуди не годиться. Рев перервався і в трубці зазвучали короткі гудки.
- Що це було? - запитав я С.І.
- Це наш куратор з міністерства. Не звертайте уваги, він тиждень тому займався Укрзалізницею. Я покликала Вас просто так, щоб Ви не думали, що нам легко живеться.
Номінальні цілі роботи цих товаришів не відповідали реальним«Чому це так?» - думав я в молоді роки. Але тепер я вже розумію. Просто номінальні цілі роботи цих товаришів не відповідали реальним. А для реальних цілей вони були цілком придатні.
До чого це я? Така негативна селекція спостерігається і при формуванні мови неправдивої пропаганди. Як мова Третього Рейху, так і мова Третього Риму також результат негативної селекції. У ньому безпомилково відбираються слова і словесні штампи, які звичайні люди не змогли б ні вимовити, ні навіть вигадати.
Фрази спічрайтерів абсолютно непридатні для комунікації. Але вони і не призначалися для комунікації. Швидше - для введення в транс.
Текст опублікований з дозволу автора