Моїй молодшій доньці зараз шість років. Я дивлюся на неї і дуже гостро усвідомлюю, що в найближче десятиліття мені і багатьом іншим татам, таким же, як я, належить виконати велику роботу, щоб наші діти, вийшовши у доросле життя, опинилися в набагато більш нормальному і гармонійному суспільстві, де будуть почуватись впевнено і захищено.
Так, звичайно, ми живемо на краю війни, але в цьому стані зараз опинився весь світ, і ця обставина не скасовує прагнення до вдосконалення. Якщо всі ми на своїх розвилках будемо обирати правильні дороги, катастрофи вдасться уникнути.
Україна знаходиться в унікальній ситуації: важке економічне становище поряд з війною і політичними кризами ставить країну перед необхідністю переймати зі світового досвіду все найкраще і передове. Логіка говорить, що в нинішній ситуації ми просто не можемо дозволити собі половинчастих рішень, нам потрібні тільки найбільш ефективні рецепти.
І тому, думаю, нам не потрібно орієнтуватися на якусь одну модель реформ: грузинську, польську, чеську. Нам потрібно розібратися, який з існуючого в світі досвіду є найкращим для нас, як можна адаптувати його під наші особливості, а далі – будувати кожну сферу життя кращим лекалами. Припустимо, податкову базу робити за грузинським прикладом, електронний уряд – за естонським, оборонну політику – за ізраїльським, шкільну освіту – за фінським і т. д. І тоді ми зможемо реально підвищити якість життя і не плентатися в хвості сучасної цивілізації, а бути її важливою і невід'ємною частиною.
Одна з проблем, яка мене надзвичайно хвилює, саме у зв'язку з тим, що у мене підростає дочка, – проблема розповсюдження наркотиків. У мене є особистий досвід, про який я мало кому розповідав. Одного разу в якійсь із зарубіжних поїздок з'ясувалося, що мій хороший товариш міцно сидить на «травичці». Це було дуже несподівано. Саме в той момент я зрозумів, що наркотики – не абстрактна проблема, вона підступає до нас дуже близько, вона «живе» буквально на відстані витягнутої руки. А потім мені розповіли, що в Харкові практично кожен таксист стикався з клієнтами, які їхали куди-небудь робити «закладку» наркотиків, або розкривати приготовлену для них «закладку». Все це зачепило, і я вирішив розібратися, чи є у світі ефективний рецепт від цієї біди.
Відкрилися дивовижні речі. Виявляється, держави витрачають шалені гроші на боротьбу з наркотиками, а проблема не тільки не вирішується, а, навпаки, посилюється з кожним роком. За доступною статистикою ООН, тільки в період з 2008 по 2013 рік, кількість споживачів наркотиків у світі зросла на 20%, з 203 до 246 млн. чоловік. Що означає повний провал глобальної політики проти розповсюдження наркотиків: всі стандартні заборони та кримінальні покарання виявилися недієздатними. Але при цьому (парадокс!) найкраща динаміка оздоровлення суспільства спостерігається там, де ці заборони прибираються. В тому чи іншому вигляді оборот легких наркотиків частково виведений з-під «криміналу» у двох десятках країн. В Україні, до речі, теж зберігання «для себе» в невеликих кількостях формально не заборонено. Всі знають про доступну марихуану в Голландії, але, як виявилося, найліберальніша в цьому плані і одночасно найбільш благополучна країна – Португалія, єдина європейська держава, яка повністю вивела вживання і зберігання наркотиків з-під дії кримінального права. Сталося це ще в 2001 році, коли країна стала лідером Старого Світу за кількістю наркоманів, смертей від передозувань і кількістю ВІЛ-інфікованих.
Після декриміналізації до наркоманії стали ставитися як до хвороби, а кошти на утримання спецпідрозділів «боротьби» і злочинців були направлені на лікування наркозалежних. За наступне десятиліття число наркоманів тут зменшилося вдвічі. До 2015 року кількість смертей від передозування в Португалії стала однією з найнижчих в Європі: 3 людини на мільйон громадян (у тій же Голландії, до речі, - 10, а у Великобританії, наприклад, - 45). У 2013 році аналогічним шляхом пішов Уругвай, де легалізували не тільки зберігання і вживання марихуани, але і вперше в світі виробництво.
Далі – ще цікавіше. При ООН, виявляється, створена ціла Глобальна комісія з питань наркополітики, в яку входять авторитетні люди планети, такі як колишній генсек ООН Кофі Аннан, нобелівський лауреат, письменник Маріо Варгас Льоса, британський бізнесмен Річард Бренсон, колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський, колишній генсек НАТО Хав'єр Солана і багато іншіих видатних діячів. Так ось, ця комісія у 2014 році виступила на засіданні ООН з сенсаційною доповіддю, в якій закликала до часткової або повної легалізації більшості відомих видів наркотичних речовин. Комісія, проаналізувавши ситуацію, прийшла до висновку, що світ програв глобальну війну з наркотиками, причому програв з руйнівними наслідками для особистості і суспільства, і що боротьба з цим злом призвела лише до ескалації насильства проти особистості по всьому світу.
Пропозиція комісії – легалізувати вживання і зберігання майже всіх наркотиків, крім важких, припинити переслідування дрібних торговців, регулювати продаж тими ж механізмами, що тютюнові вироби та алкогольні напої. Трибуна ООН – найвища в світі, а значить, завтра по цьому шляху підуть всі цивілізовані країни.
І ось тут виникає питання для нас: потрібно чекати, поки тренд стане зовсім очевидним чи варто заглянути вперед і випередити інші країни, перестрибнувши пару сходинок? На мій погляд, це той випадок, коли одним рішенням розрубується цілий вузол проблем.
По-перше, мова йде про здоров'я нації: як ми бачимо, декриміналізація дозволяє значно поліпшити ситуацію в суспільстві, зокрема, за рахунок доступності легких наркотиків знижується інтерес до важких. По-друге, основа для тіньового обороту просто зникає, зникає і живильне середовище для різного роду криміналітету. І тут вже починаються економічні вигоди для держави: легалізований великий сегмент економіки, грошовий обіг виводиться у світ. По-третє, економляться значні ресурси, які прямували на протидію наркоманії: ці кошти більше не розпорошуються на всі рівні, а концентруються на боротьбу з лідерами злочинного наркообігу, на лікування наркоманів і на пропаганду здорового способу життя. Крім того, країни, які встигнуть провести легалізацію раніше за інших, ще й зароблять на туризмі.
Я, звичайно, не є фахівцем в цій галузі, всі ці міркування продиктовані логікою процесів.
Але найголовніший аргумент за португальську модель у сфері боротьби з поширенням наркоманії для мене полягає в тому, що такий світ видається мені набагато більш безпечним. Мені як батьку буде набагато спокійніше, якщо у моєї дитини не буде цього жахливої спокуси «таємно спробувати», якщо я буду знати, що її не стануть обходити наркоділки, якщо буде ясно, що весь цей обплутаний криміналом бізнес піде в минуле. І це як раз один з прикладів тих випереджальних час креативних рішень, на яких повинна ґрунтуватися оновлена Україна.