1. Сумую разом з усіма з приводу загибелі літака ТУ-154 з 92 людьми на борту. Сподіваюся, що вони знайдуть спокій в горішніх світах.
2. Мені здається глибоко огидною участь ЗС РФ у війні в Сирії. Як і у війні в Україні. Мені здається, що Господь неодноразово посилав всілякі знаки – з приводу неправедності цієї війни (точніше, з приводу неправедності обох воєн). Але на них просто не звертали уваги.
3. Деякі з тих, хто летів, як я розумію, можуть вважатися спільниками тих, хто розв'язав війну. Активними чи пасивними (якщо забули, послухайте пісню 2014 року про "ввічливих людей").
4. Ця трагедія – складне морально-етичне випробування для українського народу. З одного боку, багато українців сприйняли все так, як сприйняли б радянські люди падіння німецького літака з якимись важливими генералами на борту році так в 1943-му.
Але, з іншого боку, війна дегуманізує не тільки її натхненників, не тільки солдатів, не тільки журналістів, але й мирних спостерігачів. І якщо починаєш радіти смертям ворогів і ненависників, то не помічаєш, як у тебе самого поступово відростають роги, копита й хвіст.
Війна дегуманізує не тільки її натхненників5. Як людина, яка сповідує східне християнство, обіцяю молитися за всіх загиблих, зокрема й за злих серцем, за тих, за всіх вільних чи невільних пособників тих, хто розпалює війни і перетворює земний рай на земне пекло.
6. Сподіваюся, ця страшна трагедія стане переломною подією у тому тотальному пекельному божевіллі, яке останнім часом продукується в РФ. Хоча розумію, що це малоймовірно – поки Росія в Сирії і в Україні.
Текст опубліковано з дозволу автора.
Більше поглядів тут