Фанатів "Бешікташа" я вперше побачив на Таксімі. На турецькій революції свободи. Коли в один день фанати "Бешікташа", "Фенербахче" і "Галатасарая" домовилися і разом мирно вийшли на площу за вашу і нашу свободу. Зі своїми прапорами, кричалками, сім'ями та дітьми.
І це було приголомшливо. Від цього захоплювало дух. Я вперше таке бачив. Битком забита площа, яка, як кажуть, вміщує мільйон осіб, залита людьми від краю до краю і вимагає свободи. Я стояв на даху автобуса і знімав, знімав, знімав.
Фанатів "Динамо-Київ", я вперше побачив на вулиці Грушевського. Коли горіли покришки, коли місто виглядало зовсім інфернально, коли вогонь і лід давали відчуття досконалої неймовірності того, що відбувається, коли рвалися газові гранати, ланцюг чорних людей в тонованих сферах стріляв зверху, а повз стадіон хлопчаки з палаючими коктейлями Молотова бігли їм назустріч.
І від цього теж захоплювало дух. Тому що ця площа перед стадіоном була такою ж площею свободи, як і Таксім до цього.
Тепер фанати "Бешикташа" топчуть прапор київського "Динамо", а фанати "Динамо" б'ють фанатів "Бешікташа" на МайданіТепер фанати "Бешікташа" топчуть прапор київського "Динамо", а фанати київського "Динамо" б'ють фанатів "Бешікташа" на Майдані Свободи.
Здається, режим "романтизм" можна остаточно виключати і повертатися у свою звичайну колію.
Це були хороші спроби. Але все повернулося на круги своя.
Текст опубліковано з дозволу автора.
Більше точок зору тут