Прибульці Сходу

В Україні зростає корейська діаспора, пращури яких рівно 80 років тому були дуже жорстоко і в найкоротші терміни вигнані з Приморського краю РРФСР

Сергій Шаповал

У 1937 році в "першій в світі державі робітників і селян" стався небачений досі національний експеримент. Корейці, народ з Примор'я, був депортований вглиб країни. Причина? Напад Японії на Китай. Де зв'язок? Йосип Сталін, генеральний секретар ЦК ВКП (б), побоювався, що корейці в цьому протистоянні свідомо чи мимоволі підіграють японцям. Оскільки Корея з 1910 року була окупована Японією, то японці оголосили корейців своїми громадянами. А значить, Токіо зможе розіграти цю націоналістичну карту, розхитає Далекосхідний регіон, впровадить в корейську середовище японських шпигунів і т. п. Нехай краще радянські корейці переїдуть до Середньої Азії розвивати там рисівництво.

Н езважаючи на прорадянські і антияпонські настрої корейської діаспори, більшовики ще з 1920-х будували плани щодо депортації цієї меншини. Історики, які працюють з радянськими архівами, виявили, що як мінімум тричі — в 1927-му, 1930-му і 1932 роках — на засіданнях політбюро ЦК ВКП (б) обговорювалося питання про примусове виселення цієї діаспори в степи Середньої Азії.

В результаті радянського управління господарством в 1929-1933 роках мільйони казахів і узбеків буквально пухли від голоду. Багато з них вмирали. Ті, що вижили рятувалися втечею, тисячами мігрували в Китай. Нестача населення зривала п'ятирічні плани індустріалізації Туркестану. Десятки, сотні тисяч корейців повинні були заповнити собою прогалину, що утворилася в трудових ресурсах.

Процес був прискорений після того, як 7 червня 1937 року Японія вступила у війну з Китаєм. 21 серпня Сталін і В'ячеслав Молотов, голова Ради народних комісарів, підписали постанову ЦК ВКП (б) про виселення далекосхідних корейців в райони Середньої Азії. За півроку до цієї акції, тобто ще до початку Японсько-китайської війни, радянська преса готувала читачів до такого роду рішенням партії та уряду.

Корейців оголошували шкідниками і найманцями "фашистської Японії", пропагандисти залякували населення "жовтою загрозою". Перед самою депортацією НКВД провів масштабну чистку діаспори. Розстріляли практично всіх комуністів, червоних командирів, партгоспактив, що мають корейське походження. Знищили корейську секцію комінтерну. Практично всі корейці з вищою освітою були відправлені в табори.

Решті приготували долю першого депортованого народу СРСР. І от настав вересень 1937-го, процес пішов. "Нам довелося все кинути: новий будинок, двох коней і дійну корову, весь урожай рису, солоні кімчі, закопані в глиняних Бочарах в землю. Скриню, набиту шматками полотна. І весь посуд: мідні тази, глибокі і дрібні чаші, блюда, багато ложок і паличок для їжі. Весь посуд залишилася цілісіньким лежати на полицях", — цитує Анатолій Кім спогади своєї бабусі.

Вся операція з депортації корейців зайняла у НКВД два місяці. Понад 170 тис. осіб з Примор'я були примусово перевезені до Середньої Азії. Під час всесоюзного перепису населення 1939 року демографи нарахують в далекосхідних областях СРСР близько 1,5 тис. корейців, які якимось дивом зберегли свій грунт під ногами.

Кожному депортованому радянська влада виділила 5 карб. добових. Для того щоб вижити, це було менше, ніж мало. Перша зима, яку "спецпоселенці" провели в землянках і тимчасових притулках, виявилася фатальною для третини немовлят.

"Я був в Семипалатинській області Казахстану і відвідував місця перших поселень депортованих корейців — розповідає президент Всеукраїнської асоціації корейців Кан Ден Сік.— Поблизу кожного бачив кладовища дітей і людей похилого віку, які померли від холоду і голоду в першу зиму депортації".

Щоравда, радянський бюджет виділив близько 190 млн карб. на компенсації та інші витрати зірваних з місць корейців, але ця сума покривала не більше чверті від залишеного в Примор'ї майна. Та й ці копійки випросити у влади було вкрай важко.

Вони намагалися отримати компенсацію за залишені урожай, худобу, майно, але без володіння російською мовою важко було комунікувати з місцевою владою в Середній Азії. "Таким чином, відшкодування вартості залишених будинків, худоби, птиці, майна після прибуття залишилося порожньою обіцянкою", — ділиться правозахисник Володимир Кім спогадами своєї тітки Кім Енок. Під час депортації він втратить батька, матір, братів і сестер. У 1989 році саме за заявою Володимира Кіма при ЦК КПРС було створено комісію для реабілітації корейців-жертв виселення.

Уже в перший рік більшість переселенців добровільно пішли з Казахстану на південь в Узбекистан, де природні умови були більш звичними для традиційного господарства.

Середня Азія не дарма була обрана зоною депортації корейців. Ще в 1920-х радянські агрономи взялися культивувати тут рис. Тоді узбецькі і казахські товариші агітували обізнаних в рисівництві корейців їхати на середньоазіатську цілину. Охочих піднімати радянське рисівництво тоді практично не було. Але тепер корейські колгоспи ставали локомотивами рисівництва Середньої Азії. Корейці чотири рази за сезон прополювали рисові плантації — це було дивно для казахів і узбеків. Урожай у виселенців був удвічі, а то і втричі більшим, ніж у місцевих.

Так чи інакше, до початку хрущовської відлиги влада продовжувала обмежувати права корейського "спецконтингенту". Переселенці не могли вільно переміщатися по країні. Після 1953 року формальні обмеження були зняті, хоча й існували негласні правила, якими обмежувалося кар'єрне і службове зростання для корейців.

У період депортації корейці активно перейшли на російську мову і намагалися здобути вищу освіту. Згідно з останнім радянським переписом 1989 року, відсоток корейців з вищою освітою перевищував средньореспубліканський вдвічі. Освіченішими виявилися тільки євреї. А в графі Герої соціалістичної праці корейці посідають перше місце по країні. Русифікація і християнізація привела до появи нової, субетнічної групи корьо-сарам. Цю середньовічну самоназву використовують тільки колишні радянські корейці.

Починаючи з хрущовської відлиги, корьо-сарам стали переїжджати до України. Робочі і студенти намагалися селитися в південних областях — Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській. Мігранти займалися в основному сільським господарством — вирощували цибулю, кавуни, рис.

Останній радянський перепис 1989 року засвідчив, що в УРСР проживало близько 9 тис. корейців. Сьогодні чисельність корейської діаспори в Україні наближається до позначки 50 тис. чоловік.

Депортація корейців стала першою в цілій низці Великого радянського насильницького переселення народів. Слідом за корейцями поїхали "теплушки" з татарами, чеченцями, калмиками, інгушами та іншими малими народами. Безжальна національна політика Кремля заклала фундамент багатьох етнічних конфліктів, які у 1980-х розгорілися в Середній Азії і на Кавказі. Корейцям в свою чергу вдалося уникнути кривавих погромів і етнічних чисток. Сільське господарство Далекого Сходу так і не оговталося від депортації корейців. 90% всієї сільгосппродукції регіону — китайський імпорт.