Запевняти, що перший тур виборів президента України став сенсаційним – означає не помічати тієї реальності, яка склалася в країні за декілька останніх місяців. Точніше, після того, як телеканал "1 + 1", що належить олігарху Ігорю Коломойському, в новорічну ніч передав замість звернення президента України Петра Порошенка виступ одного зі своїх найпопулярніших резидентів, шоумена Володимира Зеленського. А той, своєю чергою, заявив про свою готовність балотуватися на пост президента країни. Вже за кілька тижнів, а то й днів, Зеленський піднявся на перший рядок у рейтингах претендентів на пост глави держави, та так і лишався на цьому першому місці до самого дня голосування.
Українці здивувалися цьому феномену (як, втім, і спостерігачі з інших країн, які вважають, що політика в цій країні здійснює крутий поворот) і просто не хочуть згадати, як виборці голосували раніше. Як на мене, головний феномен – це не Зеленський, а те, що український виборець не змінюється ось уже два з половиною десятиліття. Він традиційно голосує не за менеджера, не за політичного лідера, а за чарівника – і вже за рік-півтора, переконавшись, що ніякої чарівної палички у його кумира немає, розчаровується в цьому виборі і починає звинувачувати через нього, звісно, не себе, а свого обранця.
За 28 років новітньої політичної історії України тільки одному її президентові, Леоніду Кучмі, вдалося переобратися на другий термін, який минув, щоправда, за ситуацій з нескінченними скандалами і завершився Майданом 2004 року. Але зараз мало хто пам'ятає, що саме Кучма, також несподівано для багатьох виграв вибори 1994 року у Леоніда Кравчука, був першим українським "президентом великих надій". І в цього першого "президента надій" теж не було ні політичної партії, ні підтримки істеблішменту, а були хіба що російські телеканали і "молоді хлопці", за допомогою яких Кучма збирався керувати країною. [...] У тому, що головним публічним радником Володимира Зеленського виявився політтехнолог Дмитро Разумков, син першого помічника Кучми Олександра Разумкова, котрий передчасно помер, є якась очевидна спадкоємність.
Наступним українським президентом надій був кумир "помаранчевого Майдану" Віктор Ющенко. [...] Зате тріумф чекав його вічного опонента Віктора Януковича, президента надій українського сходу, правління якого завершилося Майданом 2013-2014 років.
Петро Порошенко, якого до Майдану навіть не включали в президентські рейтинги, а після Майдану вважали найімовірнішим претендентом на посаду мера Києва, теж став президентом надій. Надій і сподівань на те, що буде відновлена легітимність президентської посади, що закінчиться війна, що вдасться повернути захоплені території. Українці саме тому голосували за поміркованого політика, дипломата і бізнесмена, адже той Порошенко, якого ми знаємо сьогодні, з'явився тільки після того, коли стала очевидною неможливість домовленостей з Москвою. І, до речі, у нового глави держави, вічного одинака, теж не було ні впливової політичної партії, ні навіть команди, все це з'явилося після, а не до його перемоги.
У цьому сенсі Володимир Зеленський – Кучма, Ющенко і Порошенко-2019, кандидат надій в чистому вигляді. Якщо у претендентів минулих років була політична біографія (втім, чесно кажучи, виборець мало про неї замислювався, прихильників Кучми не відлякувало, що він був прем'єром у Кравчука, прихильників Ющенка те, що він був прем'єром у Кучми, прихильників Януковича не відштовхували його відсидки, а прихильників Порошенка, що він був міністром у Януковича), то щодо Зеленського можна нічого не згадувати, бо згадувати нічого. Можна вигадувати все, що душа забажає. Можна сподіватися і вірити. Саме тому Зеленський всі ці місяці посідав перше місце, а досвідчені Петро Порошенко і Юлія Тимошенко боролися між собою за друге.
Що буде далі, передбачити не так уже й складно. Порошенку (або Юлії Тимошенко, якщо в другому турі виявиться все ж не чинний президент, а лідер "Батьківщини") вдасться вирвати у Зеленського перемогу в другому турі виборів тільки в разі максимальної консолідації націонал-демократичного електорату – і, звісно, за умови, що цей електорат повірить в непатріотичність Зеленського і вважатиме його обрання загрозою для майбутнього України. І що цього електорату достатньо для перемоги. І потім, після другого туру, той, хто програв, намагтиметься взяти реванш вже на парламентських виборах, тож боротьба лиш починається, її головні події ще попереду. [...]
І якщо в результаті свого несподіваного успіху Зеленський одного чудового дня опиниться в кабінеті, де зараз перебуває Порошенко, то може статися так, що вже за декілька тижнів він почне виразно зачитувати країні промови про війну, окупантів і свою церкву. І в цьому теж не буде нічого нового. Тому що Кравчук швидко опанував риторикою свого конкурента з "Руху" В'ячеслава Чорновола, Кучма написав книгу з "кравчуківською" назвою "Україна – не Росія", Ющенко намагався ладити з олігархами, як Кучма, а Порошенко став таким же символом націонал-демократії в політиці, як Ющенко.
І тільки Янукович, треба віддати йому належне, нікому не наслідував і ні з ким не ладнав. Й зрештою опинився в Ростові.
Повну версію тексту читайте на Радіо.Свобода
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени