Припинення бенкету

Індія, де розкішні весілля на кілька днів з незліченною кількістю гостей традиційно святкують навіть бідняки, зважилася на немислиме — обмежити божевільне марнотратство. Для початку — в одному штаті

Анна Павленко

Коли в листопаді минулого року Галі Джанардхана Редді, колишній міністр південноіндійского штату Карнатака і власник великого гірничодобувного бізнесу, видавав заміж свою дочку, на п'ятиденне святкування в Бангалорський палац з'їхалися 50 тис. гостей.

До місця проведення церемонії запрошених доставляли 2 тис. таксі і приймали 15 спеціально створених вертолітних майданчиків. На весільній вечірці виступали зірки Боллівуду і бразильські танцівники самби. За інформацією індійської преси, сарі нареченої обійшлося в $2,5 млн, а ювелірні прикраси до нього — ще в $13 млн. Усього на свято було витрачено $74 млн.

Таке марнотратство обурило мільйони простих індійців, які в той час вистоювали довгі черги до відділень банків, щоб здати купюри номіналом 500 ($7) і 1000 рупій і оплатити свої базові потреби. Рішення уряду вилучити з обороту дві найбільш ходові банкноти в рамках боротьби з тіньовою економікою викликало грошову кризу в країні з часткою готівкових розрахунків понад 80%.

Втім, якби не збіг обставин, реакція громадськості на дороге свято могла бути набагато спокійнішою. Пишні святкування на тлі кричущої бідності — цілком звичне для Індії явище. Щороку тут проходить близько 2 тис. розкішних весільних урочистостей з тисячами гостей і насиченою програмою в кілька днів. Тоді як за межею бідності живе кожен п'ятий індієць.

В країні, де весілля вважається головною подією в житті людини, його святкують на широку ногу незалежно від рівня доходу. Навіть небагаті індійці, побоюючись втратити повагу громади через непоказну урочистість, збирають на неї за кілька років або беруть кредити. У результаті обсяг індійської весільної індустрії сягає, за різними оцінками, від $25 млрд до $35 млрд і зростає на 30% на рік. Цей бізнес стійко переносить будь-які фінансові і економічні потрясіння, радіють учасники ринку.

Однак у весільного марнотратства є свої противники. За боротьбу з надмірностями і тиском, який чинить на бідняків традиція пишних весіль, виступають багато громадських активістів та неурядові організації. А тепер ще й чиновники.

22 лютого влада індійського штату Джамму і Кашмір прийняла закон, який, починаючи з квітня, обмежить кількість запрошених на місцевих весіллях до 900 осіб, а суму витрат — до 500 тис. рупій ($7,5 тис.) Всі, хто побажає витратити більше, будуть зобов'язані перерахувати 10% вартості заходу в спеціальний фонд по організації весіль для бідних наречених.

Проект закону, який розширив би дію таких норм на всю Індію, вже подала на розгляд парламенту депутат Ранджіт Ранджан. За словами правника, за весілля бідним індійцям доводиться платити непідйомні для них суми. Своєю ініціативою Ранджан прагне покінчити з цією практикою.

"Багато людей, які витрачаються під натиском громадського тиску, будуть раді отримати спасіння у вигляді закону",— впевнена вона.

Практично одночасно з дочкою магната Редді, в іншому кінці країни — північно-індійському Делі — святкувала своє заміжжя подруга 24‑річної правниці Анвеши Чаттерджі. "Це було типове весілля представників середнього класу",— розповідає НВ Чаттерджі. Рідні молодят орендували галявину біля готелю і замовили кейтеринг. На свято, яке тривало три дні, вони запросили 300 гостей.

Сценарій заходу включав музичний вечір, церемонію нанесення традиційного малюнку хною, кілька індуїстських ведичних передвесільних ритуалів і одруження перед палаючим вівтарем. "Родичі обсипали пару золотом, а батьки подарували їм машину",— згадує гостя церемонії. Загальну вартість святкування вона оцінює в 1 млн рупій (майже $15 тис.)

За словами Чаттерджі, середній клас в Індії — вкрай неоднорідна категорія. Найчастіше індійці з середнім достатком намагаються копіювати в підготовці весільних церемоній більш заможних співгромадян. При цьому вони вчиняють економно: наприклад, купують копії дизайнерських нарядів або розбавляють водою вино, що подається на банкеті.

"Багаті і знамениті задають орієнтир, якого дотримуються бідні і середній клас",— підтверджує слова дівчини Ранджана Кумарі, директор Центру соціальних досліджень в Нью-Делі, який виступає за права жінок. При цьому основна частина витрат лягає на сім'ю нареченої, зазначає експерт.

Приміром, у північних штатах Біхар і Уттар-Прадеш від рідних дівчата часто чекають, що вони самостійно оплатять весільний бенкет. До того ж у всій Індії прийнято забезпечувати нареченій посаг — навіть незважаючи на законодавче скасування цієї практики в 1961 році. В якості приданого сім'я нареченого очікує від своїх сватів дорогих подарунків у вигляді побутової техніки, меблів або коштовностей.

"Придане в основному зустрічається на весіллях бідних, а у середнього класу частіше замінюється подарунками для молодої пари",— уточнює Чаттерджі.

Для найбільш незабезпечених індійців громадські фонди і місцева влада організує масові весілля. На таких заходах узами шлюбу скріплюють від трьох десятків до декількох сотень пар. Кожна з них має право запросити на церемонію і банкет до 50 осіб і при цьому нічого не платити. Фінансування забезпечує держава, меценати та волонтери.

Якщо ж небагата пара вирішила святкувати головну подію життя за власний рахунок, їхній рідні варто готуватися до кредитів. Враховуючи, що більше половини жителів Індії не знайомі з банківськими послугами, за позичкою їм доводиться йти до багатих земляків і потім виплачувати непомірні відсотки або відпрацьовувати позику. Трапляється, що весільні кредити обертаються для позичальників кількома роками фактичного рабства.

Якщо ж грошей не вистачає, боргами обростають близькі родичі молодят. Так, Гіта Джетпура, яка працює прибиральницею в місті Мумбай, зізнається: щоб оплатити одруження брата вона, а також її сестра і мати брали гроші в борг у своїх роботодавців. У результаті зібрали $2,25 тис.; ще $2,5 тис. за організацію торжества заплатили родичі нареченої.

На питання, чому не відзначили подію скромно, Джетпура махає рукою: “Як можна? Сусіди сказали б, що весілля зовсім не відбулося".

Для багатих індійців суспільний запит на пишні одруження — тільки в радість. Індія завжди була країною з високим ступенем нерівності, де великі багатства зосереджені в руках меншості, констатує Премчанд Доммараджу, доцент факультету соціології Наньянсьуого технологічного університету в Сінгапурі. "Весілля в Індії, як і в багатьох інших країнах, є способом показати багатство сім'ї, її престиж, соціальний статус і владу",— говорить експерт.

Зачинателями традиції розкішних весіль в Індії були князі махараджі. В їхню епоху одруження об'єднувало долі не однієї пари, а цілих князівств. Сьогодні в країні сформувався новий клас багатіїв — бізнесменів і чиновників, які продовжили цю традицію, перетворивши її в соціальне змагання і демонстрацію власної впливовості.

"Дорогі весілля — це відображення старої і нової нерівності в Індії і в світі",— вважає Раджні Палривала, професор соціології в Університеті Делі. На її думку, демонстрація багатства і статусу під час цього ритуалу є частиною не тільки традицій минулого, але і культури споживання, характерної для сучасного світу.

"Багатії часто проводять тематичні весілля або влаштовують церемонію за кордоном, запрошують американських і британських розпорядників, замовляють рідкісні квіти і делікатеси з різних куточків світу — список марнотратства можна продовжувати нескінченно",— розповідає про весільні забаганки Чаттерджі, називаючи їх своєрідним змаганням в рамках одного соціального класу.

Одним із перших переможців такого змагання в сучасній історії Індії стало весілля єдиної дочки індійського магната Лакшмі Міттала. У 2004 році торжество одруження Ваніша Міттал та інвестиційного банкіра Аміта Бхатіа обійшлося їх сім'ям, за різними оцінками, від $58 млн до $78 млн.

Разом з тисячею гостей наречені на тиждень вирушили до Франції, де їх розважали танцівниці паризького кабаре Мулен Руж і австралійська співачка Кайлі Міноуг. А кожна запрошена дама отримала в подарунок від молодих дизайнерську сумку з коштовностями.

До речі, золото завжди було важливим елементом індійських весільних ритуалів. За підрахунками аналітиків американської медіакомпанії Thomson Reuters, у 2015 році Індія стала світовим лідером за рівнем споживання золотих ювелірних прикрас. Річний попит на вироби з цього металу перевалив за 670 т, що в 16 разів перевищило показник Росії, при цьому населення останньої лише у дев'ять разів менше за індійське. Більше половини золота, що купується в Індії, складають весільні прикраси.

На думку індіанки Чаттерджі, розкішні весілля — це зайва трата часу і грошей. В той же час це реальний заробіток для мільйонів співробітників весільної індустрії. Сьогодні сфера послуг перетворилася на головне джерело економічного зростання Індії, забезпечуючи майже половину ВВП країни. Наданням різноманітних сервісів тут займається близько третини всього працездатного населення, відзначають в Центральному розвідувальному управлінні США (CIA).

"Розкішні весілля проводять напоказ, але це приносить користь багатьом людям і нікому не шкодить",— визнає Чаттерджі.

З нею не згодна громадська активістка Кумарі. "Велика частина грошей, які витрачаються [на весілля], є неврахованими і сприяють розвитку корупції",— говорить вона про темну сторону шикарних урочистостей.

Кумарі підтримує ідею поданого в індійський парламент законопроекту і вважає, що обмеження на показні весілля ще й дозволять сім'ям із середнім достатком витрачати більше грошей на своїх дочок, зокрема на їхню освіту. Згідно зі статистикою CIA, всього 60% індійських жінок старше 15 років вміють писати і читати. І тому багато знайомих із законопроектом фахівців стверджують: податок на дорогі весілля потрібен, але кошти від нього слід спрямовувати не на весілля бідняків, а на їх освіту.

Саме освіта може стати довгостроковим вирішенням проблеми завищених весільних витрат. З одного боку, вона допоможе дівчатам протистояти таким незаконним практикам, як виплата приданого. З іншого — зробить молодь менш вразливою перед тиском соціальних норм.

І все ж життєздатність закону, який обмежить весільні бюджетів, викликає у індійців сумніви. "Подібна заборона небезпечна для демократії",— вважає юрист Чаттерджі. Вона розуміє, що мета законодавців — вберегти бідняків від необхідності все життя збирати на весілля. Але при цьому вважає, що демократичні цінності і право вибору важливіші.

Експерти впевнені: таких, як Чаттерджі, чимало, і вони готові захищати свої права за допомогою юридичних інструментів. "Думаю, будь-який подібний закон обов'язково буде оскаржений в суді, оскільки він суперечить гарантованим конституцією свободам",— каже соціолог Доммараджу.

До того ж він впевнений, що пропоновані обмеження практично неможливо впровадити. Індійці не дотримуються норм самої реєстрації шлюбу, що вже говорити про умови проведення весільних урочистостей.

Своїми сумнівами на цей рахунок ділиться і його колега Палрівала з Університету Делі. “В Індії вже були закони, що обмежують пишні весілля,— міркує вона.— Але, як правило, ті, хто має запроваджувати такі закони — громадські лідери, старші бюрократи і поліцейський персонал, першими ж їх і порушують".