Зрадницька доля

За три роки російської окупації в Криму залишилася служити лише третина від загального числа силовиків, які зрадили Україні. Решту або звільнили, або відправили на Кавказ, Далекий Схід, до Сибіру або навіть в Сирію

Галина Корба

В кінці серпня російські новинні агентства повідомили про чергову перестрілку в Дагестані. Тон був невеселим: на околиці Хасав'юрту під час атаки на так званих бойовиків загинули двоє спецназівців російської Федеральної служби безпеки (ФСБ). Але вони, мовляв, виконали обов'зок —  і ворог був розбитий.

Севастополь знаходиться майже в 1,3 тис. км від Хасав'юрту, і він, за ідеєю, ніяк не пов'язаний з дагестанським містом на кордоні з Чечнею. Але труни з убитими спецназівцями —  Денисом Ракицьким і Олександром Байбутловим —  прибули саме сюди, до окупованого Росією військово-морського порту на березі Чорного моря. Обидва були місцевими, обидва колись служили в кримському відділі українського спецпідрозділу Альфа. Після анексії півострова в березні 2014 року вони дезертирували до лав російських спецслужб, і нові командири відправили перебіжчиків віддавати борг новій батьківщині — зачищати Дагестан.

У гарячих точках Росії опинилися багато кримських силовиків-дезертирів, що залишилися на півострові. За даними контррозвідки СБУ, якими володіє НВ, з 15 тис. міліціонерів, прикордонників і співробітників спецслужб, які перейшли на бік окупантів, службу в Криму продовжили не більше третини. Решту або звільнили, або ж перевели на материкову частину Росії — туди, де небезпечніше і складніше служити. "Зрадників ніхто, ніколи і ніде не любить. І запис "схильний до зради" в особовій справі ніколи не поліпшить кар'єру, —  пояснює Юрій Смілянський, експерт організації Майдан закордонний справ, що відстежує долю окупованого Криму.—  Свою лояльність їм доведеться довести".

Зробити це, на його думку, військовим і силовикам належить або в гарячих точках —  Афганістані, Чечні або Сирії, або у віддалених регіонах РФ на кшталт Далекого Сходу або Забайкалля.

А на місце колишніх українських силовиків в теплий Крим Кремль відправляє перевірені, тобто споконвічно російські кадри. Причому цей процес стосується не тільки людей у формі —  на півострів масово посилають і чиновників з глибинки Росії. Їм більше віри.

У березні 2014 го Україна в Криму пережила ексцес масового зрадництва. За даними Олександра Турчинова, секретаря Радбезу, який тоді виконував обов'язки президента країни, з 13 тис. військовослужбовців Збройних сил України (ЗСУ), розміщених в той момент на півострові, лише 3,9 тис. людей залишилися вірними присязі. І це ще непогано: серед співробітників кримського СБУ втікачами стали 90% особового складу, а серед місцевих міліціонерів — всі 99%.

Все відбувалося миттєво. Будівлю СБУ в Сімферополі взяли відразу після того, як 27 лютого тоді ще невідомі "зелені чоловічки" захопили Верховну раду і Раду міністрів Криму. А вже 2 березня росіяни зібрали на нараду керівників кримських структур української спецслужби і запропонували їм перейти в ряди ФСБ РФ. Про це НВ розповідає Руслан, співробітник СБУ. У момент анексії він проходив службу в Сімферополі, але присязі не зрадив і перевівся до Києва. Свого прізвища Руслан просить не називати, оскільки він діючий оперативник спецслужб.

Але таких залишилося небагато: більшість кримських есбеушників вважали за краще залишитися на півострові. За словами Руслана, багато хто з них сприймали СБУ і ФСБ спадкоємицями радянської КДБ і не бачили для себе ніяких протиріч при переході на службу Москві. Проти офіційного Києва зіграло і те, що в СБУ, як і в інших силових органах, діяв територіальний принцип формування місцевих частин з метою економії. У підсумку більшість співробітників спецслужби були місцевими жителями і не захотіли залишати малу батьківщину. Зіграла свою роль і різниця в зарплатах силовиків: російські в середньому в півтора-два рази вищі за українські. Але однією з найбільш ключових причин для масового дезертирства, за словами співрозмовника НВ, стала бездіяльність столичного керівництва. "Команда виводити людей надійшла в 20-х числах березня, але на той час все вже було вирішено, — згадує Руслан.—  Деякі підрозділи СБУ вже 14 березня на повну силу брали участь в обслуговуванні псевдореферендуму на боці ФСБ".

Втім, "проявляти активність" і насолоджуватися новим статусом перебіжчики змогли недовго. За даними СБУ, більшу частину колишніх українських силовиків очікувало або переведення на материкову Росію, або звільнення.

Так, в РФ відправили 40% прикордонників, що залишилися в Криму. З 12 тис. колишніх співробітників української міліції майже третину звільнили в перші три місяці після анексії, оскільки вони не пройшли переатестацію в російській поліції. А з майже 2 тис. екс-співробітників СБУ служити в Криму залишилося лише 30%.

Ті, кого переводили в Росію, крім гарячих Чечні і Дагестану, отримували призначення далеко не в найпрестижніші регіони РФ. "ФСБ — це перш за все робота з держтаємницею, тому довіряти зрадникам роботу в Криму не можна, адже можна залишити "кротів" [спецагентів], — пояснюють НВ в контррозвідці СБУ.— А заслати по одному у віддалені регіони під наглядом інших співробітників ФСБ — цілком. Так вони [дезертири] не доставляють проблем".

В українській спецслужбі відстежують життєві шляхи деяких своїх колишніх колег. Наприклад, колишні есбеушники з Севастополя Костянтин Стародумов і Микола Захарюгін опинилися в Карелії і Мурманській області відповідно. Двох представників керівництва севастопольської контррозвідки Сергія Бережного та Віталія Тихонова перевели до Владикавказу. Їхнього колегу з сонячної Феодосії Кирила Кириченка відправили в Республіку Комі, а ще одного контррозвідника — Олександра Іванова - "заслали" в Сибір, в Томську область.

Силовики, що залишилися в Криму, змушені були доводити свою лояльність. За спостереженнями правозахисників і журналістів-розслідувачів, саме перебіжчикам росіяни доручали вести політичні справи щодо проукраїнського населення півострова і кримських татар. "Найбруднішу  роботу доручають робити зрадникам. І ми знаємо, що вони причетні до тортур, — каже кримчанка Валентина Самар з Центру журналістських розслідувань (ЦЖР).— Це стосується дезертирів з прокуратури, СБУ і поліції".

За даними ЦЖР, скандальну справу кримського режисера Олега Сенцова, засудженого окупаційною владою РФ до 20 років позбавлення волі за звинуваченням у тероризмі, вели відразу чотири перебіжчики з лав СБУ: Дмитро Васильків, Олександр Кулабухов, Олександр Зінченко і Сергій Марков. Причому останнього причетність до однієї з найбрудніших політичних справ з моменту анексії не врятувала — проходити подальшу службу його відправили в Рязанську область.

Слідство проти журналістів ЦЖР вела колишня есбеушниця Марина Савчук. Перебіжчик з СБУ Олег Кіндюшенко проводив обшук кримськотатарського телеканалу ATR в січні 2015 року. А інший дезертир — Олексій Сердюк — вів справу про нібито причетність чільних діячів кримськотатарської громади до забороненої в Росії партії Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі.

С еред колишніх українських військових ротації і звільнення були не настільки масовими, як у випадку з іншими силовиками. За підрахунками військового експерта Олега Жданова, на материкову Росію перевели не більше 10% дезертирів, ще 30-40% залишилися служити в Криму. А хтось погодився поїхати в гарячі точки в Сирії або Донбасі. "На сьогодні половина з тих, хто пішов служити до Збройних сил РФ, вже звільнилися, в тому числі через не найкраще ставлення до них з боку нових товаришів по службі", — говорить Жданов.

В першу чергу під ротаційний молот потрапили вищі військові чини. У підсумку нинішнє керівництво Чорноморського флоту суцільно складається з росіян, багато з яких пройшли службу на Північному флоті.

А колишній командувач Військово-морськими силами України, контр-адмірал Денис Березовський після анексії був знижений до заступника, а потім, в 2015 році, вирушив до Москви вчитися в Академії генштабу РФ. Його заступники віце-адмірал Сергій Єлісєєв і контр-адмірал Дмитро Шакуро отримали переведення на рівнозначні посади в Балтійському і Каспійському флотах РФ відповідно.

Перші переведення особового складу з Криму в гарячі точки РФ і інші регіони країни-окупанта, за даними центру Інформаційний опір, відбулися ще в 2014-му. Згодом, свою відданість загарбникам колишні українські військові доводили кров'ю під час справжніх бойових дій.

Зокрема, в грудні 2015 року Міноборони РФ відрапортувало, що перші бійці з Криму повернулися після виконання бойових завдань в Сирії. За даними СБУ і кримських журналістів-розслідувачів, йдеться про військовослужбовців 126-ї бригади Чорноморського флоту РФ, створеної на базі колишньої української 36-ї бригади берегової оборони, яка практично повним складом зрадила присязі в березні 2014-го.

У тому ж 2015-му, тільки кілька місяців потому, з куди меншою помпою в Севастополь доставили перший вантаж-200 — убитих. "Уже близько десятка трупів привезли до Севастополя, їх відправляють до Сирії на війну. Десять трун надійшло до Севастополя, і це тільки в Севастополь", — заявив тоді лідер кримських татар Мустафа Джемілєв.

А в 2017-му влада РФ пішла далі. Вона переглянула свою обіцянку про те, що кримські призовники-строковики стануть проходити службу виключно на півострові. Як заявив міністр оборони РФ Сергій Шойгу, з весни цього року юнаки з Криму і Севастополя служитимуть "в усіх куточках нашої країни".

Лояльність особового складу в Криму окупаційна влада воліє забезпечувати насамперед за рахунок масових переведень з материкової Росії. За словами президента Петра Порошенка, число російських військовослужбовців в Криму з моменту анексії зросло мінімум втричі — до 60 тис. чоловік. І в перспективі, якщо вірити обіцянкам Кремля, ця цифра може сягнути 100 тис.

Потреба в військових на півострові тільки зростає. У перші два роки після анексії Росія направила до Криму п'ять нових підводних човнів, три кораблі, десять бойових катерів, вісім бойових літаків і вертольотів, берегові ракетні комплекси Бастіон і Бал, а також зенітно-ракетні комплекси Панцир і С-300. І зараз на окупованих землях активно розбудовують військові частини і зводять будинки для військових.

У 2014-2017 роках на забезпечення житлом кримських військових Міноборони РФ виділив 6 млрд руб.— це більше 4% від суми, виділеної на потреби військових по всій федерації. Крім того, до 2020 року в Криму планують побудувати 12 тис. квартир для новоприбулих військовослужбовців.

Р азом людьми в погонах і їхніми сім'ями в Криму висадився десант привізних чиновників з материкової Росії. За даними російських органів статистики, абсолютний приріст населення в Криму за рахунок міграції з регіонів РФ в 2014-2016 роках склав понад 150 тис. осіб: 55,4 тис.— в Севастополі і 96 тис.— в інших районах півострова.

Причому реальне число приїжджих ще більше, упевнені експерти. "Біля одного кримського бюрократа сидить купа чиновників з Росії. Кожен з них везе з собою родину, адвокатів, бізнес, всю свою обслугу і свиту, розсаджує своїх людей в місцевих органах влади", — говорить Самар з ЦЖР.

За словами експертів, населення Севастополя і Сімферополя подвоїлося. Обидва цих провінційних міста, в яких на момент анексії жило приблизно по 380 тис. жителів, тепер стоять в пробках. А групи в школах і дитсадках переповнені. "Уже є не тільки А, Б і В-класи, але навіть З і І", — зазначає журналістка.

Однак незважаючи на такий значний міграційний потік, населення півострова в цілому практично не змінилося — як і до анексії, воно становить приблизно 2,4 млн осіб. Тобто новоприбулі лише замінили тих, хто залишив Крим після окупації. А останніх, за даними громадської організації Крим.SOS, до літа 2016 року набралося понад 100 тис. чоловік.

Політика "колонізації" Криму продовжиться, впевнений Смілянський з Майдану закордонний справ. Згодом м'яке "видавлювання" кримчан з півострова до Росії або України буде лише посилюватися — так само, як міграція кадрів з інших регіонів РФ на окуповані землі. Навіть згідно тез офіційної російської Стратегії соціально-економічного розвитку республіки Крим до 2030 року, саме міграція стане головним ресурсом для вирішення демографічної проблеми на півострові. "Крим для окупантів — не більше ніж військова база, для якої нелояльное населення — нонсенс, — каже Смелянський.— А для РФ всі, у кого колись було українське громадянство, неблагонадійні. Де взяти лояльне населення? Тільки на материку".