Правий марш
9 грудня 2016, 09:00
Напередодні президентських виборів у Франції зростає популярність правих кандидатів – противників одностатевої любові, прихильників жорстких економічних заходів, що симпатизують Володимиру Путіну і які мають намір раз і назавжди зупинити ісламізацію своєї країни
Анна Павленко
У середині листопада за півтора кілометри від Єлисейського палацу, резиденції президента Франції, свій передвиборний офіс відкрила Марін Ле Пен, лідер французької ультраправої партії Національний фронт. Втім, її кінцева мета — все ж таки Єлисейський палац. Наступної весни вона змагатиметься за крісло глави держави.
Про реальність перемоги праворадикального кандидата Ле Пен на виборах у Франції в світі жваво заговорили після перемоги Дональда Трампа в США. Як і новообраний американський президент, Ле Пен виступає за економічний і політичний націоналізм, проти прийому біженців і ісламізації, а також симпатизує російському президенту Володимиру Путіну.
Втім, на посаду президента Франції націлилася не лише Ле Пен: серед її конкурентів — представник вкрай лівих поглядів Жан-Люк Меланшон, молодий центрист Еммануель Макрон і переможець республіканських праймеріз Франсуа Фійон, який дотримується правих поглядів. Причому найкращі перспективи у цієї різношерстої компанії саме у правих — Фійона і Ле Пен: згідно з прогнозом американської дослідницької компанії Harris Interactive, за кожного з них може проголосувати більше чверті французів. У той час як Маркон і Меланшон отримають не більше 15 % кожен.
Значно скромнішими в порівнянні з цими кандидатами виглядають перспективи Мануеля Вальсу, соратника по Соціалістичній партії чинного президента Франсуа Олланда, рейтинг якого протягом останнього року котиться вниз і до сьогоднішнього дня опустився до історичного мінімуму в 4%.
Ставлення до нинішнього президента не може не впливати на популярність його однопартійця, наголошують аналітики. А сьогодні французи незадоволені ситуацією, яка склалася в країні за Олланда: після терактів в Парижі і Ніцці і в умовах міграційного кризи, яка охопила Європу, жителі країни хочуть змін, причому припускають, що наступним президентом може стати прихильником правих ідей.
"Є страх імміграції та глобалізації, багато хто просить про протекціонізм і переймаються через зростаючу роль ісламу, прояви ксенофобії і расизму",— пояснює зростаючу популярність правих сил Карім Бітар, старший науковий співробітник французького Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS).
Невесні цього року Париж накрила хвиля масових протестів: невдоволення французів викликала ініційована президентом трудова реформа. Щоб роботодавці розширювали штати, Олланд дав їм більше свободи в питаннях прийому на роботу, звільнення, оплати праці і тривалості робочого дня.
Французи побачили в новому законі обмеження власних прав і розцінили подарунок роботодавцям від обраного під прапорами традиційно лівої платформи Олланда як ідеологічну зраду.
Президент, з одного боку, не врахував інтереси профспілок, а з іншого — не догодив бізнесменам, які очікували від уряду зниження податкового навантаження в обмін на створення нових робочих місць, вважають аналітики.
"Олланд програв на всіх фронтах, і сьогодні йому не довіряють ні працівники, ні роботодавці",— констатує Жюльєн Банкі, 24‑річний житель Пуатьє.
Є страх імміграції та глобалізації, багато людей просять про протекціонізм і переймаються через зростаючу роль ісламуКарім Бітар,
експерт французького Інституту міжнародних та стратегічних відносин
Банкі, що як раз зараз отримує юридичну освіту, розповідає, що серед його друзів багато молодих людей з дипломами хороших вузів, однак вони працюють у короткострокових проектах, а деякі й зовсім не можуть знайти роботу. "Ми відчуваємо свій потенціал і одночасно — дефіцит можливостей",— говорить Банкі.
Проблема зайнятості — одна з найболючіших в 67‑мільйонної Франції: з початку президентства соціаліста Олланда рівень безробіття тут коливається в районі 10 %. І хоча французькому безробіттю далеко до кричущої ситуації в Іспанії, тим не менш, це один з найвищих показників в єврозоні.
Причому з проблемою пошуку роботи стикається не тільки молодь. 27‑річний парижанин Жеремі Грандійон наводить як приклад свого 50‑річного батька, який все життя працював у сфері поставок для промислових підприємств та вже тривалий час не може знайти постійну роботу.
Тим часом Францію охоплює міграційний криза: у 2015 році більше 76 тис. біженців, які попросили притулку в цій країні. І хоча лідером за цим показником залишається Німеччина, в міграційні органи якої за весь минулий рік звернулися 476,5 тис. мігрантів, для Франції постійно зростаючий потік біженців став особливо чутливим. В першу чергу це пов'язано з терактами, шок від яких Франція пережила в листопаді 2015 року (Париж) і в липні 2016‑го (Ніцца). Ще однією підставою для загального невдоволення стала економіка: в 2015 році зростання французького ВВП склало скромні 1,2 %.
В суспільстві визрів запит на зміни, а якими їх бачать французи — покаже голосування-2017, вважають експерти. Причому неспроможність уряду вирішити проблему безробіття серйозно вдарила по іміджу Соціалістичної партії, констатують вони.
Ця політична сила поки не висунула свого кандидата для участі у виборах. Однак серед найсильніших претендентів — Мануель Вальс, який днями подав у відставку з посади прем'єр-міністра, щоб позмагатися за номінацію від Соціалістичної партії на праймеріз у січні 2017‑го.
Заздалегідь дистанціюватися від влади, яка втрачає рейтинги, вирішив молодий амбітний політик, а в минулому інвестиційний банкір Еммануель Макрон. У серпні 38‑річний чиновник залишив посаду міністра економіки в уряді Олланда і вже в листопаді заявив про намір боротися за крісло глави держави.
Макрон пообіцяв, що його програма буде "не правою і не лівою". Він виділяється на тлі політиків лівого флангу своєю критикою 35‑годинного робочого тижня і податку на багатство, на яких наполягають традиційно соціалісти. При цьому Макрон обсипав представників обох політичних таборів ущипливими зауваженнями, що стосуються їхнього популізму.
"Він прагне зробити ринок праці більш гнучким, ліберальний в економічних і соціальних поглядах та може отримати частину голосів від прихильників право-центристів",— говорить про Макрона Бітар.
Фотогенічний харизматик Макрон, який до того ж зарекомендував себе блискучим оратором, вже став улюбленцем французьких медіа, які пишуть про нього частіше, ніж про інших претендентів. Приводом для статей про Макрона стають не тільки його політичні обіцянки, але й особисте життя. Особливий інтерес жовтої преси викликав його шлюб з викладачкою Бріджит Троно, яка старше Макрона на 20 років. Втім, цей факт викликає ще більший інтерес до нього.
“Я голосуватиму за Макрона,— вже сьогодні упевнений Банкі.— Він молодий, кмітливий і не має [тривалої] політичної кар'єри". Макрон хоче об'єднати народ, виступає за динамічне підприємництво і вірить в інтелектуальний і креативний потенціал молоді, перераховує переваги свого кандидата Банкі.
Проте відсутність досвіду в сфері безпеки і оборони, а також дефіцит підтримки з боку ключових політичних сил, що зіграло б на руку Макрону у другому турі, знижує його електоральні шанси, зауважують аналітики. Молодому економісту не вистачить політичних м'язів, і своєю участю в президентській гонці він лише розмиє голоси інших кандидатів лівого крила, вважають вони.
На полі лівої ідеології за пост президента борються відразу кілька кандидатів: в першу чергу це Вальс, а також Жан-Люк Меланшон, один з найвідоміших у Франції політиків вкрай лівого флангу і до того ж член Європарламенту.
У 2012 році Меланшон вже робив спробу очолити країну і за підсумками президентських виборів опинився на четвертому місці з 11% голосів. "Я змушений був вступити в битву-2017, бачачи глибоке розчарування прихильників лівих поглядів у політиці виконавчої влади",— пояснив своє повторне висунення кандидат.
Меланшон обіцяє своїм виборцям побудувати соціально захищену Францію, незалежну від закону крупного капіталу, а також припинити членство в НАТО і домагатися зняття економічних санкцій з Росії.
"Ліворадикали виступають за протекціонізм і перерозподіл в економіці, прогресивні стосовно меншин",— описує політичні погляди партії Меланшона французький політолог Томас Гуеноле.
Така позиція і в особливості ідея про розподіл багатства імпонує Олександру Ольне, 36‑річному співробітникові державного центру з обробки штрафів міста Ренн на заході Франції. Ольне зізнається НВ, що на майбутніх виборах має намір голосувати за Меланшона.
Хоча вже сьогодні куди більше прихильників у кандидата від праворадикального Національного фронту Марін Ле Пен, чий рейтинг коливається в районі 30%. У разі перемоги вона обіцяє провести референдум про членство Франції в ЄС і повернення франка, а також захоплюється новообраним президентом США Дональдом Трампом, як і російським лідером Володимиром Путіним, яких бачить своїми союзниками "в справі встановлення миру на планеті".
У Франції праворадикали вельми чутливі до питання національної ідентичності і сприймають іслам як конкуруючу релігію, при цьому значно перебільшуючи масштаб проблеми, описує прихильників Національного фронту Бітар. "Якщо запитати таку людини, скільки у Франції мусульман, вона відповість "20-30 %", хоча насправді їх близько 7-8 %",— наводить він приклад.
За даними опитувань, Ле Пен має високі шанси вийти у другий тур президентських виборів. Однак перемогти за шаблоном Трампа, який просував схожу ідеологію в США, їй навряд чи вдасться, вважають експерти. Окрім інших соціально-економічних умов, цьому завадить багатопартійність з можливістю створення політичних союзів і вибори в два тури. Вже сьогодні Фійон і Вальс обіцяють об'єднатися навколо кандидата, який протистоятими Ле Пен, якщо та вийде в другий тур президентських перегонів.
Та і самі французи все ще з острахом дивляться на Національний фронт, яким з моменту заснування і до 2011 року керував любитель расистської та антисемітської риторики батько Марін — Жан-Марі Ле Пен.
"Хоча популярність крайніх правих зростає, вони як і раніше стикаються з сильною стигмою; велика частина французького суспільства сприймає їх як недемократичних",— підтверджує Бітар.
На тлі радикальної Ле Пен більш стримано виглядає правоцентристський кандидат Франсуа Фійон. Цей досвідчений політик обіймав посаду прем'єр-міністра усі п'ять років президентства Ніколя Саркозі, а в листопаді 2016‑го з легкістю обійшов колишнього боса на правоцентристських праймеріз.
62‑річний шанувальник економічної політики Маргарет Тетчер, як і Ле Пен, консервативний щодо меншин: він обіцяє екстрадувати підозрюваних ісламістських радикалів і анулювати закон, що дозволяє одностатевим парам всиновлювати дітей. Така позиція з'їдає частину очок Ле Пен, впевнений політолог Гуеноле.
Карім Бітар,
експерт французького Інституту міжнародних та стратегічних відносин
До того ж Фійон — бездоганний сім'янин: він одружений вже 30 років, у нього п'ятеро дітей. Фійон з родиною живуть в замку ХІІ століття в долині річки Луари. Він — виходець з провінції, і йому близькі цінності консервативної католицької Франції. Фійон опонує ідеям мультикультуралізму і скептично висловлюється про роль Єврокомісії та Європарламенту, виступаючи за "Європу націй".
У міжнародній політиці правоцентрист бачить перспективу в налагодженні відносин з Росією, Іраном і має намір підтримувати режим Башара Асада в Сирії. Хоча, на відміну від Ле Пен, він не вважає за можливе визнати окупацію Криму.
Для самої ж Франції Фійон готує ряд жорстких реформ: підвищення пенсійного віку до 65 років, відмову від податку на багатство і скорочення бюджетних витрат на €100 млрд за п'ять років.
Фахівці називають жорсткий економічний блок в передвиборній програмі Фійона тетчеріанським і припускають, що саме він може відштовхнути частину електорату. Тим не менш вони змушені визнати: за чотири місяці до виборів президента Франції фаворитами перегонів поки є саме праві політики. І якщо ситуація не зміниться, саме у правих значно більше шансів прийти до влади.