Розгортається драма. До чого веде Україну і Євросоюз дружба Путіна і Трампа

Я став журналістом 1978 року. Висвітлював безліч дипломатичних переговорів, але ніколи раніше на моїй пам’яті не було випадку, щоб один із лідерів — у цьому разі — президент України Володимир Зеленський — відчував необхідність подякувати нашому президенту близько п’ятнадцяти разів за якісь чотири з половиною хвилини, поки звертався до нього в присутності преси. І це, не рахуючи тих лестощів, які наші європейські союзники також вважали за потрібне вилити на нього.

Коли наші союзники змушені витрачати стільки енергії тільки для того, щоб зберегти мир із нашим президентом, ще до того, як вони навіть почнуть думати про те, як укласти мир із Путіним; коли вони змушені постійно озиратися через плече, щоб переконатися, що Трамп не вистрілив їм у спину постом у соціальних мережах, перед тим, як Путін вистрілить їм у лоб ракетою; і коли наш президент не розуміє, що коли Путін каже Україні, по суті, «Виходь за мене заміж, або я тебе вб’ю», Зеленському потрібен не просто американський шлюбний адвокат — усе це викликає в мене одне-єдине запитання: як це взагалі може спрацювати?

«Виходь за мене заміж, або я тебе вб’ю»

Особливо коли кожна клітина мого тіла говорить мені, що Трамп не розуміє, у чому насправді полягає суть війни в Україні. Трамп не схожий на жодного американського президента за останні 80 років. Він не відчуває інтуїтивної солідарності з трансатлантичним альянсом і його загальним прагненням до демократії, вільного ринку, прав людини і верховенства закону — альянсом, який приніс більшості людей в історії світу найбільший період процвітання і стабільності.

Я переконаний, що Трамп дивиться на НАТО як на торговий центр, що належить США, орендарі якого ніколи не платять достатньо орендної плати. А на Європейський Союз він дивиться як на торговий центр, що конкурує із США, який він хотів би закрити, обклавши його тарифами.

Трампу непритаманне уявлення про те, що НАТО — це спис, який захищає західні цінності, а Європейський Союз — можливо, найкраще сучасне політичне творіння Заходу — величезний центр вільних людей і вільних ринків, який стабілізує континент, який протягом тисячоліть був відомий своїми міжплемінними та релігійними війнами.

Я згоден з Біллом Блейном, британським трейдером облігацій та економічним аналітиком, який написав цього тижня: «Хоч би як європейські лідери лестили Трампу, зрозуміло, що фундаментальний зв’язок довіри, який лежить в основі 80-річного успіху трансатлантичної економіки, що впродовж десятиліть так сприятливо слугував США, тепер розірвано. Кінець трансатлантичної економіки повністю змінить світову економіку — на користь Азії та нових торговельних відносин».

Тому для мене не дивно, що Трамп не відчуває жодної внутрішньої потреби у приєднанні України до Заходу і не розуміє, що вторгнення Путіна було лише його останньою спробою розвалити Захід у помсту за розпад Радянського Союзу.

Звідки я знаю, що Трамп глухий до всього цього? Просто послухайте інтерв'ю, яке його спеціальний посланець Стів Віткофф дав Такеру Карлсону в березні, після другої зустрічі Віткоффа з Путіним у Кремлі. Ось лише невеликий уривок:

Карлсон: «Що ви про нього думаєте?»

Віткофф: «Він мені сподобався. Я вважаю, що він був зі мною відвертим… До речі, як ми можемо врегулювати конфлікт із лідером великої ядерної держави, якщо не встановимо довірчі відносини і не виробимо взаємної симпатії?»

«Під час мого другого візиту справа набула особистого характеру. Президент Путін замовив прекрасний портрет президента Трампа у провідного російського художника, подарував його мені і попросив відвезти його президенту Трампу, що я і зробив. Про це писали в газетах, але це був дуже зворушливий момент. І Путін розповів мені історію, Такере, про те, як, коли в нашого президента стріляли, він пішов у свою місцеву церкву, зустрівся зі своїм священиком і помолився за президента, не тому, що той був президентом США або міг стати президентом США, а тому, що він був із ним дружний і молився за свого друга. Можете собі уявити, як це було — сидіти там і слухати такі розмови?

І я повернувся додому і передав це послання нашому президенту, а заодно — і картину. Його це, безумовно, зворушило. Це той тип зв’язку, який нам вдалося відновити — між іншим, за допомогою простої речі під назвою «спілкування». Багато хто скаже, що мені взагалі не варто було спілкуватися з Путіним, тому що він погана людина. Але я не вважаю його поганою людиною. Це складна ситуація — і війна, і все, що до неї призвело. Знаєте, таке ж ніколи не буває відповідальністю тільки однієї людини, авжеж?"

Справа стає ще гіршою. Трамп настільки помиляється щодо характеру Путіна, що під час саміту з європейськими лідерами в понеділок, 18 серпня, завдяки увімкненому мікрофону вдалося послухати, що він говорив президенту Франції Еммануелю Макрону про Путіна: «Я думаю, він хоче укласти зі мною угоду. Ви розумієте це? Як би божевільно це не звучало».

Чи може хто-небудь назвати бодай одного американського дипломата в Москві або аналітика ЦРУ, який сьогодні консультує Віткоффа і Трампа? Я готовий посперечатися, що таких немає, тому що жоден серйозний аналітик або експерт з Росії не скаже їм: «Ми дійшли висновку, що ви маєте рацію, а всі ми помилялися: Путін не погана людина, він просто хоче справедливого миру з Україною — і коли він говорить вам, що ходив до церкви й молився за президента Трампа, ви маєте йому вірити».

Даруйте, але якщо Путін справді молився за життя Трампа, то тільки тому, що він знає, що жодним іншим американським президентом неможливо так легко маніпулювати, як Трампом. Путін не шукає і ніколи не шукав «миру» з Україною. Як я вже писав раніше, він хоче отримати частину цієї країни — а якщо вийде, то і всю її.

«Першопричина» війни в Україні, якщо використати один з улюблених виразів Путіна, а також «першопричина» звивистих і безладних спроб Трампа встановити мир в Україні — його нездатність зрозуміти, що Путін хоче не миру, а перемоги", — сказав мені Леон Арон, дослідник Росії та автор книжки «Верхи на тигрі: Росія Володимира Путіна і використання війни». «Путін повинен здобути Україну з усіляких ідеологічних і внутрішньополітичних причин. І він не перестане прагнути до цього і жертвувати заради цього — якщо тільки Захід не зробить ціну війни непомірно високою, як у військовому, так і в економічному сенсі».

Отже, я закінчую там, де почав: Трамп і Віткофф не помиляються, бажаючи зупинити війну і всі вбивства. І немає нічого поганого в тому, щоб для цього підтримувати регулярний зв’язок із Путіним. Я повністю підтримую і те й інше. Але щоб зупинити цю війну надовго, потрібно розуміти, хто такий Путін і що він задумав. Путін — погана людина, холоднокровний убивця. Він не друг президента. Це фантазія, в реальність якої хочеться вірити Трампу.

Щойно ви зрозумієте все це, ви дійдете єдиного висновку: єдиний стійкий спосіб зупинити цю війну і запобігти її поновленню — це масоване і послідовне зобов’язання Заходу надати Україні військові ресурси, які переконають Путіна, що його армія буде розгромлена. Сполучені Штати також мають надати безпекові гарантії, що утримають Росію від повторних спроб, і закликати наших європейських союзників пообіцяти, що Україна одного дня увійде до ЄС — назавжди закріпившись на Заході.

Покаранням Путіна за цю війну має стати те, що він і його народ будуть змушені вічно дивитися на Захід і бачити Україну, — нехай навіть меншу за розміром, але процвітаючу слов’янську демократію з ринковою економікою, на відміну від путінської слов’янської авторитарної клептократії, що вироджується.

Але як Трамп коли-небудь дізнається цю правду, якщо він практично знищив штат Ради національної безпеки, урізав і «вихолостив» Державний департамент, звільнив главу Агентства національної безпеки і його заступника, послухавшись поради любительки конспірології Лори Лумер, призначив прихильницю Путіна Тулсі Габбард директором національної розвідки?

Хто скаже йому правду? Ніхто.

Ніхто, крім української землі. Правда — в окопах Донбасу. У 20 000 українських дітей, яких, за словами Києва, викрав Путін, є правда. У приблизно 1,4 мільйона російських і українських солдатів, убитих і поранених унаслідок гарячкових мрій Путіна про повернення України в лоно матінки Росії, є правда. І в українських мирних жителів, убитих російськими дронами в той час, коли Трамп розстеляв червоний килим для Путіна на Алясці, теж є правда.

І що довше Трамп ігнорує ці факти, то більше він будує свою стратегію миру — не на підставі експертних знань, а на підставі своєї надмірно завищеної самоповаги і неамериканського антизахідництва — і тим більше це стане його війною. А якщо Путін виграє, а Україна програє, Трамп і його репутація зазнають непоправної шкоди — зараз і назавжди.

Оригінал

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікацію повної версії тексту заборонено.