Позаду всієї Європи

Рейтинг найбільших компаній Центральної Європи від компанії Deloitte на прикладі великих гравців різних галузей розкриває системні проблеми вітчизняної економіки

Катерина Шаповал

Якщо пробігти очима свіжий щорічний рейтинг 500 найбільших компаній Центральної Європи від компанії Deloitte, можна прийти одразу до кількох цікавих висновків. Це масштабне дослідження великого бізнесу 18 країн, опубліковане 7 вересня, показує, що справи у великого бізнесу в регіоні налагоджуються. Приріст річних доходів у компаній в євро у 2015 році в середньому склав 3,5% порівняно з 0,3% роком раніше. При цьому аналітики Deloitte відзначають: середня динаміка по регіону була б ще вищою, якби не Україна з її ВВП, що впав на 9,9%.

Якщо для компаній регіону рейтинг Deloitte приніс здебільшого добрі новини, то для України — тривожні. Загальне число великих українських компаній, що потрапили в свіжий топ-500, зменшилося з 32 до 29. А ті, що залишилися, переважно посунулися вниз. Так, якщо найбільша компанія країни Метінвест у торішньому рейтингу займала 6‑е місце, то в цьому році — вже 13‑е. ДТЕК у минулому році був на 13‑му місці, зараз — вже на 29‑му.

Відбувається це тому, що виручка важковаговиків вітчизняної економіки продовжує падати. У лідерах зі знаком мінус — сектор високих технологій і телекомунікацій. Скорочення доходів в євро у великих компаній галузі за рік — 27,7%. Не кращі справи і в промисловому виробництві. Тут зниження доходів у 2015‑му склало 17% проти 13,6% роком раніше.

Якщо ж абстрагуватися від поточних фінансових показників і поглянути на природу компаній, які делегує в рейтинг кожна країна регіону, можна побачити і глибші відмінності української економіки від економік інших країн регіону. По-перше, це кричуще низька ефективність праці в Україні порівняно з іншими країнами. По-друге, це вкрай низький рівень проникнення іноземних інвестицій. Якщо загалом у регіоні власниками переважної кількості компаній у рейтингу топ-500 є іноземці, то в Україні їх набереться лише половина.

Друга відмінність, найпевніше, є наслідком першої. У Центральній Європі ще в 1990‑х провели швидку і відкриту приватизацію. Іноземні компанії придбали багато підприємств, принесли нові технології, підвищили ефективність праці і конкуренцію в галузях. Вони також переважно сумлінно сплачують податки. В Україні великі підприємства в основному осіли в руках олігархів. Результат — монополізація галузей, застарілі технології і корумповані відносини з владою. Загальний підсумок — найбільша країна регіону Україна має досить незначне представництво у списку топ-500 найбільших компаній від Deloitte.

Найяскравішою українською історією в рейтингу стало поліпшення фінансового становища однією з найбільш проблемних в минулому держкомпаній, яку називали чорною дірою українського бюджету за необхідності постійних бюджетних вливань. Мова про НАК Нафтогаз України, дотації з держскарбниці для якої в 2014 році становили $10 млрд. У 2015‑му компанія наростила виручку: вона виросла на 6,7% і склала понад €5,3 млрд. При цьому компанія стала споживати в 10 разів менше держдотацій: у 2015 році їх сума знизилася до $1 млрд, у 2016‑му уряд планує і зовсім припинити ці виплати. “2015‑й став роком серйозних змін на ринку газу,— пояснює Артур Огаджанян, партнер Deloitte.— Багато зроблено для того, щоб вирівняти ціни між споживачами різних категорій".

Серед тих українських компаній, які збільшили доходи,— Міжнародні авіалінії України (МАУ). За даними Deloitte, виручка МАУ від продажів у 2015 році склала €2,27 млрд, змінившись з минулого року на 25,4%. За словами Євгенії Сацької, представника прес-служби МАУ, це відбулося завдяки скороченню витрат і зростанню кількості пасажирів на 26%. Компанія продовжила працювати за бізнес-моделлю низькотарифного перевізника, пропонуючи частину квитків за зниженими цінами, розвивала трансферні перевезення через свій хаб у Борисполі, а також розширювала мережу польотів. "З початку кризи в країні 2015‑й став першим успішним для авіакомпанії",— говорить Сацька.

Покращені показники МАУ зовсім не означають, що галузь авіаперевезень в Україні виходить з кризи. Річ у тім, що збільшити кількість пасажирів українській авіакомпанії допоміг відхід з ринку деяких іноземних і багатьох українських гравців, говорить Сергій Хижняк, експерт з транспорту офісу ефективного регулювання BRDO. “Причина — скорочення платоспроможного попиту,— пояснює він.— І очікування теж песимістичні".

Песимізму немає хіба що в українській агропромисловості. Вітчизняні компанії-експортери, які працюють в цій сфері, в 2015‑му заробили рекордну за останні 10 років виручку. Допомогли їм добрий врожай і девальвація гривні, яка вибила ґрунт з‑під ніг інших українських підприємств. Більше за інших виросли доходи компанії Бунге Україна — на 22,5%, агрохолдингу Кернел — на 13,3%, Державної продовольчо-зернової корпорації — на 15,5%. "Українські агрокомпанії, що увійшли в список, були застраховані від падіння виручки значної частки експорту у структурі реалізації продукції",— відзначають аналітики компанії Deloitte.

Український великий бізнес відрізняється від центральноєвропейського не тільки падінням фінпоказників. Ще одна важлива відмінність: частка компаній, якими володіють міжнародні гравці, в європейському регіоні значно більша, ніж в Україні. Так, близько 50% українських важкоатлетів належать локальним власникам, тоді як загалом по регіону ця цифра ледве перевищує 15%.

"Це пов'язано насамперед з особливостями приватизації",— вважає Огаджанян з Deloitte. Її проводили серед своїх, не допускаючи чужих покупців, розповідає економіст Володимир Лановий, який у 1991 році був міністром з питань власності і підприємництва, а в 1992‑му став міністром економіки і віце-прем'єром. “Домовилися у Кучми в кабінеті, хто які заводи візьме,— розповідає він,— а підприємства Донбасу і зовсім передали на приватизацію в Донецький фонд держмайна. Кучма зробив таку поступку Януковичу та Ахметову".

На думку Ланового, керівництво країни просто згаяло час, коли іноземні інвестори могли б купити великі українські підприємства. “Через рік-два після здобуття незалежності їх [заводи і фабрики] потрібно було продавати,— говорить економіст.— Потім інвестори переорієнтувалися на наших конкурентів — Польщу, Угорщину". Він згадує, що в перші незалежні роки українською промисловістю цікавилися американські компанії, зокрема General Motors розраховував придбати або побудувати свій завод в країні. Чому не склалося? "Вони приїжджали і бачили: директор тільки й думає, щоб вкрасти, а уряд і чиновники ні в чому не розбираються",— каже Лановий. А тепер заводи просто застаріли і вже не цікавлять інвесторів, підсумовує економіст.

Яскравий приклад — машинобудування. Лановий розповідає історію чеського заводу Škoda Auto. У 1989 році чехословацький уряд почав шукати сильного іноземного партнера для машинобудівного заводу. Вибрали Volkswagen AG, якому продали 30% акцій заводу. Зараз чеська Škoda Auto — третя за обсягом виручки компанія в Центральній Європі і найбільша в секторі "виробництво". Подібним чином діяли Угорщина і Словаччина, які завдяки близькості до Західної Європи змогли залучити автоконцерни з Німеччини і Франції. Зараз машинобудівні компанії цих країн — найбільші в Європі, а в маленькій Словаччині з населенням 5,4 млн осіб серед найбільших компаній — два машинобудівні концерни Volkswagen Slovakia і Kia Motors Slovakia.

Українського автопрому серед великих виробничих компаній Східної Європи немає. З 6 українських компаній сектора "промвиробництво" 5 — металургійні підприємства і ще одне — Мотор Січ, яке виробляє авіадвигуни та турбіни.

В незалежній Україні спочатку також намагалися створювати спільні підприємства з великими європейськими компаніями, каже Лановий. Він наводить як приклад сумну історію телекомунікаційного оператора Utel. Його створив консорціум компаній, серед яких були німецька Deutsche Telekom, голландська KPN і американський телекомунікаційний гігант AT&T. "Через кілька років їм сказали — ми вам ліцензію не продовжуємо, продавайте свої права, ніхто вам тут сприяти не буде, тому що з'явилися охочі до ваших активи",— розповідає економіст. У 2000 році іноземні інвестори вийшли з Utel.

З того часу бізнес-клімат в країні не покращився: незахищеність прав інвесторів відлякувала великі компанії. Так, у 2004 році Україна за обсягом іноземних інвестицій на душу населення була на останньому місці серед країн колишнього соцтабору. У 2004‑му ця сума становила $177. У цей же період в країнах Балтії та Центральної Європи цей показник становив $1.600–2.500. Навіть через 10 років Україна не наздогнала своїх сусідів за обсягом інвестицій на душу населення: в 2013‑му році він склав лише $1.218.

Щеодна істотна відмінність українських гігантів економіки від країн—сусідів по Європі — кількість співробітників, які працюють у великих компаніях.

Різниця вражає: у вітчизняних зайняті в середньому 35,582 осіб, в європейських — 6, 616. "Це низька ефективність праці, застарілі технології",— пояснює Огаджанян, партнер Deloitte. "Виробництво одиниці продукції в Україні вимагає більше людських ресурсів, ніж у Європі",— доповнює Олександр Жолудь, старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень. Він розповідає, що ще кілька років тому, для виробництва однієї одиниці продукції сталі в Європі було задіяно вчетверо менше людей, ніж в Україні. І справа не тільки в сучасних технологіях, але й у ставленні до роботи, а також великій кількості святкових днів в Україні, які починають відзначати в робочий час.

Ще одна особливість: українська частина монстрів бізнесу — це в основному компанії з низькою доданою вартістю, каже Роман Бондар, партнер консалтингової компанії Talent Advisors. "Це означає, що на одну одиницю виручки людське навантаження більше, ніж у компаніях, де випускають товари з високою доданою вартістю",— пояснює він.

А по-іншому й бути не може, каже Жолудь. Виробляти товари з низькою доданою вартістю — це особливість українського бізнесу, обумовлена незахищеністю інвестицій. "Чим коротше виробничий ланцюжок, тим менше ризиків",— пояснює економіст.

Загалом рейтинг Deloitte 500 найбільших компаній показує одне — потенціал України просто не реалізовується, каже Артур Огаджанян. "Ми є найбільшою країною регіону за територією, населенням, а відстаємо за всіма показниками",— констатує він.