Після пекла. Фотопортрети українців, які пройшли через російський полон і повертаються до нормального життя

Михайло Чапля

Провів у полоні 28 місяців

Офіцер Азова Михайло Чапля з позивним Южний присвятив військовій службі 10 років життя. Навесні 2015‑го пішов служити у танкову розвідку, потім був водієм БТР, а після повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь.

З Азовсталі він вийшов одним з останніх — 20 травня 2022 року. У полоні пережив жорстокі тортури і втратив 47 кг ваги. «Мене тримала думка, — каже Чапля, — що я все одно вийду і житиму далі, а вони залишаться в цьому лайні».

13 вересня 2024 року відбувся черговий обмін, додому приїхали 49 полонених, серед них і Южний. В Україні його зустріла дружина. Чекаючи на чоловіка, вона відкрила у Львові кавʼярню Чапля Чарлі на його честь — це була їхня давня спільна мрія.

Після реабілітації азовець повернувся до свого підрозділу і продовжує служити. Наразі також проходить навчання з посттравматичного зростання за кордоном, планує в майбутньому працювати в цій сфері з військовими і ветеранами.

Костянтин Миргородський і Анастасія Обертас

Провів у полоні 26 місяців, удома на нього чекала дружина

В автобусі, яким звільнені з полону українці повертаються додому, один із виснажених чоловіків затягує на весь голос пісню Україна. Побратими стиха йому підспівують. Ці кадри після обміну, що відбувся 31 травня 2024 року, облетіли всі медіа. Тим чоловіком з ясними очима і сильним голосом був Костянтин Миргородський.

Ще за часів АТО він, професійний водолаз, сформував з однодумцями команду інструкторів, які передавали свої знання охочим. Так зʼявилася Школа військових водолазів, що готувала спеціалістів для різних підрозділів.

З початком великої війни Миргородський доб­ровільно пішов захищати країну, однак у березні 2022 року на Київщині його захопили окупанти.

Тепер, після повернення додому, найбільше він радіє часу, проведеному з дружиною. Довгі прогулянки лісом, відпочинок на річці, смачні сніданки — такими є найкращі спогади подружжя про рік, що минув.

«Настя дуже правильно все організувала, щоб привести мене знову до тями», — з теплом каже киянин про дружину.

Наразі Миргородський працює у фонді Повернись живим.

Денис Черемісов

Провів у полоні 37 місяців

24‑річний Денис Черемісов став військовим пʼять років тому — тоді він підписав контракт на проходження служби як морський піхотинець. Ще за часів АТО юний морпіх був на передовій, а велику війну зустрів у селі Павлопіль на Донеччині, і згодом на 47 днів він став оборонцем Маріуполя із базою на території металургійного комбінату імені Ілліча.

14 квітня 2022 року Черемісов потрапив у полон, і почалася найстрашніша частина його життя: він побував у бараках у Сартані, в колонії в Оленівці, був у слідчому ізоляторі в Ряжську (Рязанська область), після чого потрапив до виправної колонії в Мордовії.

6 травня 2025‑го після чергового обміну полоненими він нарешті ступив на українську землю.

А потім відбулася ключова подія після повернення — Черемісов зустрівся з матірʼю.

«Я просив її, щоб не плакала, — згадує українець, — але мама сказала, що це вже останні сльози за ці три роки».

Розповідаючи про полон, він підкреслює, що для нього це все минуле, а живе він майбутнім і після закінчення реабілітації планує повернутися на військову службу, підписавши новий контракт.

Олександра Крученко

Провела в полоні пʼять місяців

У 2016 році тоді ще 19‑річна Олександра Крученко підписала контракт із Державною прикордонною службою України й стала медикинею у прикордонному загоні рідної Сумщини. Не минуло й пʼяти місяців, як вона вже була фельдшеркою Донецького прикордонного загону в зоні АТО.

Початок великої війни прикордонниця зустріла в Маріупольському морському торговельному порту. Відтак брала участь в обороні міс­та, а також витягала кулі й бинтувала поранених спершу на території Азовмашу, а згодом — Азовсталі.

17 травня, виконуючи наказ вищого військового керівництва країни, як і решта оборонців легендарного підприємства, залишила його і потрапила в російське пекло. Спочатку її утримували в сумнозвісній колонії Оленівка. А далі були слідчі ізолятори Борисоглібська (Воронезька область) і Таганрога (Ростовська область).

В Україну Крученко повернулася 17 жовтня 2022‑го внаслідок першого повністю жіночого обміну полоненими. Тоді разом із нею додому потрапили ще 107 українок — і цивільних, і військових.

Після курсу реабілітації прикордонниця повернулася на службу, що розпочалася девʼять років тому.

Владислав Андріанов і Марʼяна Чечелюк

Він провів у полоні 29 місяців, вона — 25

«Я досі шукаю ту, колишню Марʼяну» — так розповідає про своє життя після російського полону 25‑річна Марʼяна Чечелюк родом із Маріуполя.

До початку великої війни вона працювала слідчою Нацполіції, а 1 травня 2022 року потрапила в полон. Тоді Чечелюк разом із молодшою сестрою намагалася виїхати з оточеного ворогом рідного міста через зелений коридор, але не пройшла так звану фільтрацію. Її коханий Владислав Андріанов, боєць полку Азов із позивним Білий, залишив Азовсталь 19 травня разом із побратимами за наказом військового керівництва країни.

До України пара повернулася порізно: Чечелюк обміняли 31 травня 2024 року, Андріанова — 18 жовтня 2024‑го. Наразі азовець проходить реа­білітацію і ще не став до військової служби. А Чечелюк звільнили з Нац­поліції за станом здоровʼя після перенесених у полоні знущань.

«Нам довелося знову вчитися жити», — каже Андріанов.

Поки що пара не будує далекосяжних планів, але обидвоє мріють відкрити власний притулок для тварин.

Андрій Родіонов

Провів у полоні 13 місяців

До великої війни Андрій Родіонов працював на підприємстві у Донецьку столяром. А коли у 2014‑му сходом України покотилася хвиля сепаратизму, він разом із сімʼєю спішно виїхав із рідного міста й оселився у пристоличному регіоні.

Повномасштабне вторгнення Родіонов зустрів у селі Шпитьки і майже одразу залишився без житла: під час ворожого артобстрілу згоріла орендована хата. Тоді він евакуював сімʼю до Полтави, а сам 13 березня 2022‑го пішов на війну.

Спершу служив розвідником-гранатометником у єгерській бригаді ЗСУ, а згодом за станом здоровʼя був переведений до однієї з бригад Тер­оборони. У червні 2024‑го на покровському напрямку Родіонов разом із побратимами потрапив в оточення. Добу намагався вийти до своїх і врешті одинцем зайшов на 1 км углиб окупованої території, де потрапив у полон.

Що таке російська жорстокість, він дізнався у Кіровській виправній колонії, куди його відправили одразу, а потім все продовжилось у слідчому ізоляторі в Орську Оренбурзької області.

В Україну Родіонов повернувся під час обміну полоненими через рік — 23 липня цього року.

Нині він проходить курс реабілітації, а про далекосяжні плани говорить стримано. Утім зазначає, що хотів би повернутися до війська, але спочатку побути із сімʼєю, адже за цей час у нього виріс син.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 6 за вересень 2025 року. Журнал можна придбати тут.