Двічі на тиждень я починаю свій ранок з розмов з прибиральницею Галиною Іванівною, переселенкою з Горлівки. Вона працює в інституті, де я викладаю. Говоримо про ситуацію на тимчасово окупованому Донбасі, про те, як його можна повернути. А ще в хаті моєї померлої тітки зараз живе сім’я переселенців: чоловік, дружина і троє дітей. Теж із Горлівки.
Сьогодні влада багато говорить про реінтеграцію Донбасу, шукають начебто якісь шляхи, окреслюють плани. Але я не можу зрозуміти їх інституційних підходів. Вони оперують поняттями територій, кордонів, стін і чомусь вважають, що з таким підходами можна проводити реінтеграцію. Це те саме, що вам дали б в руки лопату і сказали: «А тепер куйте залізо»…
Головним виміром безпечної реінтеграції має бути людина. Отака Галина Іванівна чи сім’я з Горлівки, чи будь-хто інший з окупованого Донбасу, хто чекає відповідей на свої питання. Я сьогодні брав участь у круглому столі «Війна, мир та реінтеграція: що буде після АТО?». Там зібралося багато учасників: влада, експерти, громадськість. Намагався донести до них думку, що в будь-яких планах по реінтеграції центром має стати людина. Якщо ми будемо дивитися на ситуацію в такому вимірі, то зрештою впораємося із цим завданням.
Головним виміром безпечної реінтеграції має бути людинаІ не треба боятися міжлюдських комунікацій з тими, хто опинився по той бік лінії розмежування. Я тут пригадую перший телеміст між Вашингтоном і Москвою після завершення «холодної війни». Ох і «з любов’ю» спілкувалися американці та радянці. А чому б нам не влаштувати вже зараз такі прямі телемости Київ-Донецьк, Київ-Луганськ? Давайте подивимося один одному в очі і почнемо говорити. Так, спочатку буде дуже важко, неприємно. Але це можливість хоча б відкрити це спілкування. І це теж реінтеграція через людський вимір.
А ще кожного дня лінію розмежування перетинає близько чотирьох тисяч громадян. Люди, які комунікують по обидва боки – це колосальний потенціал. Треба вести дуже правильну роботу із ними, теж з огляду на людський вимір.
І ще одне. Я переконаний, що до безпечної реінтеграції окупованих територій має бути залучена церква. Коли я нещодавно почав про це говорити, то почалася дуже цікава дискусія – мовляв, чи варто співпрацювати з тим патріархатом, чи з тим? Давайте раз і назавжди припинимо ці розмови! Тим більше, що більше половини церков на окупованих територіях – протестантські. Українська держава, задля роботи із своїми громадянами на окупованих територіях, просто зобов’язана налагодити канали комунікації через церкви.
Тому давайте дивитися на все трохи простіше. Повернення окупованого Донбасу не потребує ніяких складних схем, інституційних підходів чи, не дай Бог, військових операцій. Тільки правильно побудована робота з людьми зрештою дозволить безпечно повернути окуповані території додому, до України.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени