«Вивісила в гуртожитку прапор „ДНР“». Розвадовська — про підліткові протести і різні підходи до сучасних дітей

У важкий період гормональної перебудови підлітки нерідко займають контрпозицію до батьків і загалом до дорослих. В умовах війни і додаткового стресу такий юнацький протест може набувати особливо гострих форм, вважає Олена Розвадовська, спеціалістка у сфері захисту прав дитини, співзасновниця та голова правління благодійного фонду Голоси дітей.

Одним із таких показових прикладів, на думку експертки, є історія дівчини, яка закінчила школу в окупованому Донецьку. Вже після початку повномасштабної війни вона переїхала на підконтрольну Україні територію і поступила тут у вищий навчальний заклад. Але в свій перший день у гуртожитку дівчина вивісила прапор так званої «ДНР».

«Усі, звісно, перелякалися: „А що ж робити? Хто це до нас взагалі приїхав?“ — переповідає події Розвадовська. — Але університет не став влаштовувати розправи над нею, відреагував у стилі: „Давай ти це все знімеш“. Зрештою все замʼяли, не стали підіймати скандал».

Згодом донеччанка закохалася в цьому ж гуртожитку в хлопця зі Львова і за деякий час вже почала розмовляти українською мовою.

«Тобто цей жест з прапором „ДНР“ не був її ідентичністю, — зауважує правозахисниця, — а, скоріше, таким викликом світові, а це часта історія серед молоді».

Як наголошує Розвадовська, причин для подібної провокативної поведінки може бути безліч. Такий протест можуть спровокувати особисті або сімейні проблеми, психологічні травми, образи тощо. Це також одна з форм, як підлітки заявляють про себе.

«Однак треба ще дивитися на саму дитину, — переконана співрозмовниця NV, — поговорити з нею, розібратися, що штовхнуло її на це. Може в неї є не закриті потреби. Ти її, як ту капустину, маєш розібрати, повідкривати ці листочки, щоб зрозуміти — а про що вона там, всередині. Чи це дійсно промиті [російською пропагандою] мізки, що несе загрозу суспільству, або ж це просто така форма протесту?»

Серед іншого, Розвадовська згадує свою розмову з іншою переселенкою з окупованих територій, чия родина виїхала ще в 2014 році.

«Вона ще дитиною виїхала з окупованої території, і її тут у школі обзивали „сєпаркою“, — розповідає експертка з захисту прав дітей. — Але за що? Адже її родина якраз переїхала».

На думку правозахисниці, це означає, що школа і органи влади не створили такого середовища, в якому б дитина почувалася у безпеці. І наразі ця дівчина — вже доросла — все одно не може позбутися відчуття глибокої образи, зауважує Розвадовська.

«Вона побачила, що в 2022 році переселенців вже приймали зовсім по-іншому, — коментує експертка, — і війну сприймали серйозно, а не так, як десять років тому. Отакі діти теж можуть виходити з викличною позицією».