Російські і турецька влада в ніч на 14 грудня домовилися про припинення вогню між урядовими силами і повстанцями в сирійському місті Алеппо. Згідно з умовами угоди, президент Сирії Башар Асад отримав повний контроль над містом. Всім його опонентам за бажанням буде надано транспорт і право безперешкодно дістатися до сусідньої провінції Ідліб, що перебуває під контролем Фронту завоювання (колишнього Фронту аль-Нусра, сирійського відділення Аль-Каїди).
Неймовірно жорстока битва за найбільше місто Сирії завершена. Трагедія Алеппо стала однією з найстрашніших сторінок громадянської війни в Сирії. Масштаби лиха ще потрібно оцінити, але вже зараз зрозуміло, що за роки битв, "чисток", шаріату і блокади східної частини міста там загинули тисячі людей, а саме воно перетворене на купу руїн. І щоб не допустити повторення подібної ситуації в майбутньому, потрібно зрозуміти, як таке взагалі могло статися.
Повстання в Алеппо почалося в середині 2012‑го — через півтора року після старту революції в інших містах країни. У такої затримки є два головних пояснення: процвітаюче місто не відчувало тих же економічних проблем, що та інша країна, а ситуацію в ньому надійно контролювали місцеві фінансово-промислові клани, що належать до стародавніх сунітських сімей. Опозиція, яка переважно складається з бідноти з міських околиць, в цій ситуації мало що могла вдіяти. Її представники ще в 2012‑му скаржилися журналісту The Guardian, що 70 % городян підтримують Асада, а проти нього виступають лише жителі сільської місцевості.
Однак влітку того ж року війна прийшла і в Алеппо: під виглядом добре навчених і екіпірованих людей з чорними прапорами з інших ісламських країн, включаючи далекий Сенегал. Ці суворі бородані згуртували розрізнені загони місцевої опозиції, взяли над ними контроль і почали силою зброї встановлювати контроль над районами міста. Коли уряд схаменувся і ввів туди війська, було вже пізно: східна частина опинилася в руках нової влади, яка тут же почала впроваджувати жорсткі закони шаріату і військову дисципліну.
Ті, кому пощастило встигнути втекти: місцеве населення скоротилося з 1,5 млн. до приблизно 250 тис. осіб. Ті, кому пощастило менше, зіткнулися з усіма "радощами" проживання під владою ісламістів. За своїм звичаєм військові об'єкти вони розміщували в школах і лікарнях, склади зброї — серед ринків і пекарень, а штаби — в житлових будинках. При цьому не врахували одного: "живі щити" здатні зупинити ізраїльську або американську авіацію, але не російську чи сирійську.
Цивільне населення, яке залишилося в східному Алеппо опинилося між молотом і ковадлом. З неба на людей постійно сипалися бомби і снаряди російських і сирійських ВПС, а на землі тих, хто намагався втекти розстрілювали його "захисники". В інформаційному полі ситуація була анітрохи не кращою: ісламісти встановили фактичну заборону на роботу західних журналістів у своїй частині міста, пропонуючи світу лише пропагандистські заяви і ролики, з яких випливало, що всі до єдиної жертви обстрілів — цивільні. З урядової сторони пропаганда стверджувала зовсім протилежне.
Військові злочини з обох сторін тривали до останньої хвилини битви. Всього за день до встановлення перемир'я комісар ООН з прав людини повідомив про те, що урядові війська холоднокровно вбили 82 людини в одному із захоплених районів міста. Одночасно з цим повстанці стратили "невстановлену кількість" цивільних осіб, які намагалися залишити східний Алеппо. Більше того, практично всі юнаки і чоловіки східної частини міста мають пройти "перевірку" сирійських спецслужб на причетність до опору. З впевненістю можна сказати, що переживуть її далеко не всі — сирійська армія давно не бере полонених.
В смертельному протистоянні кровожерливого диктаторського режиму і фанатиків-ісламістів, як зазвичай, більше за всіх постраждали мирні люди. Але на цьому їхні муки не завершаться.
Впоравшись з повстанням в найбільшому місті країни, урядова армія отримала можливість направити свої сили на інші ділянки фронту. Першими у списку напевно будуть східні райони провінції Алеппо (місто Аль-Баб), а також та сама провінція Ідліб, куди вирушили автобуси з людьми зі східного Алеппо. Цілком імовірно, що цим людям доведеться пережити всі свої біди останніх років ще раз.
Колонка опублікована в журналі Новое Время від 16 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене
Більше точок зору тут