Слідом за «Матрьошкою» на четверговий операційний стіл надходить британський міні-серіал «Після життя», який в наших широтах перехрестили на «Життя після смерті», щоб не плутали з «Життям після життя», але нам ці медіакорректності ні до чого.
Як неважко здогадатися з назви, перед героєм нового серіалу ребром встає питання: чи є життя після виборів життя? Нас відправляють до крихітного англійського містечка, де живе головний герой Тоні Джонсон. Він — журналіст місцевої газетки, що висмоктує з пальця локальні інофоповоди. Нещодавно овдовів, про що нам повідомляється з перших кадрів.
Якщо ви вважаєте, що для похмурої комедії це якось занадто, то час наздоганяти потяг — заборонених тем залишилося мало — все, що можна, вже повернули до екрану передом. Скоро почнуть у тізері пілотного епізоду вбивати дитячих персонажів, а що поробиш, якщо вас вже ніякою фабулою не пробитися, а так хоч відірветеся від чужих сторіз і повернете здивований погляд на великий екран: «Шо-шо?».
За все, що відбувається на екрані відповідає комедіограф Рікі Джервейс (британський «Офіс», «Зоряний пил»), він тут єдиний у всіх особах: шоураннер, режисер, сценарист, а також виконавець головної ролі. Шоу Рікв робить під себе і ні в чому собі не відмовляє — зухвало жартує на будь-які теми, тим більше, герой після смерті дружини ріже правду-матку на кожному кроці.
Тоні не хоче жити, хіба що собака утримує його від самогубства, зате всім оточуючим дістається на повну, герой зганяє зло на кожному зустрічному. А їх в містечку мало — п'ять людей в редакції, пара малолітніх хуліганів, батько в будинку для літніх людей, одна повія, один наркоман і ще бабуся на кладовищі.
Ось по цьому колу Тоні і плентається протягом шести півгодинних епізодів, щедро розливаючи жовч на всіх відомих людству стадіях прийняття неминучого. Жарти місцями дуже непогані, англійці тримають марку, а Джервейс розуміється на гуморі. До цього додається хороший другий план, мій фаворит — фотограф з редакції у виконанні Тоні Вея (Донтос Холлард з «Ігри Престолів»).
Звісно, подібний сюжет зобов'язаний чимось вирішитися. І, забігаючи наперед, фінал трохи псує в цілому позитивне враження від серіалу. Хоча, поміркувавши, розумієш, що іншого виходу у них і не було — до самогубств головного героя в комедіях ще не дозріли, і на десерт солоного не дають, хоча з концентрацією сиропу тут дещо переборщили.
Головний плюс у фоні — англійська глибинка виглядає дуже заманливо, викликаючи в пам'яті досвідченого глядача милий серіал «Шукачі скарбів». Американці відразу додали б у сімейство Джонсонов різностатевих дітей і танцювали б навколо сімейних конфліктів. Але ми любимо англійців за правдивість — вони не посміхаються, як в стомат-рекламі і спокійно показують в кіно людей, що не проводять по десять годин на тиждень за тренажерами (в Штатах люблять або ідеально струнких персонажів, або занадто товстих).
Так що дивіться спокійно, серіал жорсткий, але зараз інших не випускають, студійний сміх вимер. Разом: 7,5 з тегом #МГ — Можна Глянути.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Читайте тематичні колонки на НВ:
Кинопоиск з Фоззі — щочетверга
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною — щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном — щовівторка
Деловая неделя з Сергієм Фурсою— щоп‘ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим — щотижня
Більше поглядів тут