Португалія

Надто розвинене почуття власної гідності не дозволяє португальцям кричати, грубіянити, обурюватися і багато працювати

Маркетолог
Віра Черниш
кілька місяців
прожила в Португалії

У прогресивних колах багато говорять про національну ідею — якою вона може бути для України. Я чула різні варіанти — від середньої зарплати в $1.000 через п'ять років, яку ще у 2011 році пропонував журнал Корреспондент, до загального переходу на українську мову. У 2016 році середня зарплата в країні $200, що ж до мови, то краще я залишу цю болісну тему політикам і популістам.

Півтора літніх місяці я провела у Португалії — не найбагатшій, але, на мій погляд, найприємнішій європейській країні. Це вже друга моя поїздка сюди за рік. Взимку я втекла від лютневих морозів у Лісабон, влітку сховалася від сорокаградусної спеки в Порту. До того ж цікаво проаналізувати, що керує країною, яка здобула незалежність практично тисячу років тому, в 1139 році.

Подумавши і подивившись, я вирішила, що в основі всього португальського, в основі вчинків, відчуттів, світогляду людей лежить повага — повага до себе і до оточуючих.

Тут не заведено криками підкликати офіціанта або обурюватися, що вам повільно несуть їжу. Ви не помітите на вулицях або в транспорті хамства — люди посміхаються один одному, вибачаються, пропускають, поступаються місцями. Тут ніхто нікуди не поспішає, адже людина, котра поважає себе, не поспішає. За грошима теж особливо не женуться. В одному кафе офіціант емоційно пояснював, що о третій годині дня нас не зможуть нагодувати обідом, бо вони працюють з дев'ятої ранку, вже цілих шість годин, і кухні час відпочивати. Місцеві банки закриваються о 15:30. Після 18:00 ви не додзвонитесь до жодного інтернет-магазину. Людина, яка поважає себе, не працюватиме, як кінь.

Високий рівень самоповаги не заважає португальцям бути привітними: вони ніколи не відмовлять у допомозі, навіть самі її запропонують. Хоча ця дружелюбність не має нічого спільного зі східною манерою підлабузнюватися або слов'янським "віддам останню сорочку". Наш сусід по будинку, округлий батько молодого сімейства, неодноразово допомагав вирішувати побутові питання від пошуку пляжної парасольки до переговорів з місцевою інтернет-компанією. Зголошувався допомогти він сам і робив це спокійно, ґрунтовно, з повагою до себе.

Готувати несмачну їжу — нешанобливо до себе і гостей. Бруд на вулицях або в під'їзді — як таке взагалі можливо? Кричати і лаятися з незнайомими людьми, боятися не встигнути, обганяти когось у черзі — що за дурні манери! Саме так міркують жителі Португалії.

Навіть місто, в якому ми провели літо, і те пронизане самоповагою. Змушувати людей знемагати від спеки влітку — навіщо, якщо їм добре при середній температурі до +25°? Морозити їх взимку — теж сенсу немає, коли може бути не холодніше 10°С. Руїни будинків і побляклі фасади з проваленою плиткою Порту несе спокійно, без кокетства, але і жалості не вимагаючи, немов це місто — літній пан у зморшках, які викликають лише повагу.

Цікаво, це почуття виникло у португальців завдяки тисячі років існування як незалежної нації? Чи було їхньою рисою завжди? Добре б, якби й ми, українці, колись навчимося по‑справжньому поважати світ навколо і себе в ньому. Непогана національна ідея насправді.

Фото: Neirfys / Depositphotos