Очільник Північної Кореї Кім Чен Ин стає «гідним партнером» російського президента в цих його намірах і багато хто вже говорить про «стратегічне партнерство» двох суверенних держав. Суверенних? — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Ми вже забули, що дідусь Кім Чен Ина, Кім Ір Сен, був капітаном Червоної Армії і фактично здобув владу на півночі Кореї приблизно так само, як здобув владу в Криму Аксьонов або в Донецьку Пушилін — з рук мешканця кремлівського кабінету. Сталін створив на частині Корейського півострова «народно-демократичну республіку» приблизно так само, як Путін створив на частині території Донбасу «народну республіку».
Справжня столиця Кореї, звичайно ж, Сеул, а ніякий не Пхеньян. Пхеньян — місто, в якому вдалося закріпитися проксі-армії Сталіна, приблизно так само, як армії Путіна вдалося закріпитися в Мелітополі, а не в Запоріжжі. Просто Путін пішов шляхом анексії частини Запорізької області, а Сталін не став анексувати частину Кореї. Хоча міг би. Адже приблизно в цей самий час він не став церемонитися з Тувою.
Кім Ір Сен отримав владу на півночі Кореї з рук Сталіна
Нагадаю, що на початку 1940-х років минулого століття більша частина держав світу — за винятком Радянського Союзу і Монголії, суверенітет якої тоді, втім, теж ніхто не визнавав, вважали Туву не незалежною народною республікою, а невід'ємною частиною Китаю. Але Сталін не залишив тувинцям навіть цей примарний суверенітет. І в результаті анексія території перетворила Туву на один із найпроблемніших регіонів Російської Федерації. А зараз путінська війна з Україною є і війною на виснаження Туви, як і низки інших республік Росії.
На прикладі з Північною Кореєю ми можемо простежити історію перетворення «проєкту» на монструозне утворення з ядерною зброєю, що загрожує сусіднім країнам і стає важливим інструментом путінської дестабілізації, а сам Путін, між тим, виявляється інструментом дестабілізації для Кіма.
Є й ближчий з історичної точки зору приклад — Крим, який після анексії мав перетворитися на інструмент дестабілізації ситуації в Чорному морі, «непотоплюваний авіаносець» Кремля. І тільки дії української армії змусили Путіна хоча б на якийсь час відмовитися від цієї затії. Але не варто думати, що він остаточно забув про свої плани. Створювати Франкенштейнів для здійснення нових агресивних завдань — це, впевнений, і є «зовнішня політика» Москви.
Публікується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV