Екологічний апокаліпсис скасовується: людство врятують капіталізм і технічний прогрес
Ірина Ілюшина
Andrew McAfee. More from Less: The Surprising Story of How We Learned to Prosper Using Fewer ― and What Happens Next, 2019
В продовж усієї історії людство розвивалося за рахунок використання ресурсів Землі: вирубки лісів, забруднення повітря й води та видобутку невідновлюваних корисних копалин. Починаючи з першого Дня Землі, який відбувся у 1970 році, основний аргумент екологів полягав у тому, що турбота про планету означає радикальну зміну курсу: скорочення споживання, сортування і реутилізацію сміття, стримування індустріального зростання.
На думку Ендрю Макафі, керівника проекту Массачусетського технологічного інституту цифрової економіки, цей аргумент не зовсім правильний. Для вирішення екологічних проблем не потрібно нічого радикально змінювати, достатньо просто продовжувати, що ми і так вже робимо: розвивати високотехнологічну економіку в усьому світі, стверджує Макафі у своїй новій книзі Більше з меншого: Дивовижна історія про те, як ми навчилися процвітати, використовуючи менше ресурсів, і що з цього випливає.
Отже, США — велика високотехнологічна країна, на частку якої припадає близько 25% світової економіки. З року в рік вона використовує все менше ресурсів, хоча її економіка і населення продовжують зростати. Тепер США менше забруднюють повітря і воду, виділяють менше парникових газів і поповнюють зникаючі популяції тварин.
З року в рік США використовують все менше ресурсів, хоча їхня економіка і населення продовжують зростати
Зараз країна використовує менше металу, добрив, води, паперу і деревини, а виробництво енергії з року в рік зростає.
Це явище відоме як дематеріалізація економіки, і воно призводить до того, що автор називає "другим просвітленням", — зменшення впливу економіки на екологію.
Те ж відбувається в інших розвинених країнах.
Головною причиною скасування екологічного апокаліпсису, на думку Макафі, стали технології. Вони надали можливість заощадити на ресурсах, водночас капіталізм забезпечив мотив.
Індустріальна ера була для людства найважчою. Ми витягували все більше ресурсів, полювали на багато видів на межі зникнення і дуже забруднювали повітря, землю і воду.
Однак тепер технічний прогрес просунувся достатньо, аби дозволити компаніям робити більше з меншими витратами. А нескінченне прагнення капіталізму до прибутку стимулює невпинний пошук скорочення витрат, адже ресурси коштують грошей.
"Подумайте, скільки пристроїв і типів носіїв було замінено смартфоном або як сонячні батареї дозволяють отримувати енергію без споживання викопного палива", - пише автор.
Втім, капіталізм і технології не вирішать усіх екологічних проблем — необхідні ще дві сили: інформування громадськості та демократичний уряд. Тільки-но люди усвідомлюють шкоду забруднення, вони вимагають дій, і нормальні уряди вживають заходів для захисту навколишнього середовища.
Samantha Power. The Education of an Idealist: A Memoir, 2019
Сповідь ідеалістки
Колишня представниця США в ООН Саманта Павер — про свою неймовірну кар'єру і принципи
"Р оби, а не говори" — такий девіз, політологині Саманти Павер, журналістки, військової кореспондентки, лауреатки Пулітцерівської премії, юристки, професорки Гарварду, директорки Ради нацбезпеки США з міжнародних відносин і представниці США в ООН.
В автобіографії Виховання ідеалістки, що стала бестселером за версією New York Times, 49-річна Павер відверто розповідає про своє життя: переїзд із рідної Ірландії до США в дев'ятирічному віці, ранню смерть батька-алкоголіка, навчання в університеті, висвітлення військового конфлікту в колишній Югославії та стрімку кар'єру на держслужбі. Її книга Проблема з пекла: Америка в епоху геноциду, написана в 2003 році, отримала Пулітцерівську премію. У ній авторка пише про бездіяльність США перед обличчям масових злочинів. У 2005 році книга потрапила до сенатора Барака Обами, і він запросив Павер попрацювати з ним на Капітолійському пагорбі. Коли Обама став президентом, Павер була його радницею, а в 2013 році ― пані послом США в ООН.
У якийсь момент кар'єри, пише Павер, багатьом дипломатам доводиться стикатися з дилемою: що робити, якщо вони не згодні з політикою своєї країни?
Сама вона досі переживає, що не пішла у відставку через політику адміністрації Обами в Сирії.
Авторка вважає використання хімічної зброї у Сирії "одним із найбільш диявольських злочинів, скоєних після геноциду в Руанді". Тоді їй не вдалося змінити політику США. Павер розповідає, як зателефонувала Джону Маккейну і завжди ввічливий сенатор через Сирію кричав на неї.
Також Павер наводить приклад власного протистояння з владою: отримавши інструкції підтримати Росію, яка хотіла місце в Раді ООН із прав людини, вона проголосувала проти ― і Росія програла.
Журнал Times охарактеризував Павер як "новий голос совісті для зовнішньополітичної еліти США" і додав до списку 100 найвпливовіших людей планети. Втім, вона себе не ідеалізує. Павер відверто розповідає про розчарування у роботі з Обамою, а потім у Раді національної безпеки і визнає, що завжди намагалася знайти баланс між роботою і сім'єю, але робота зазвичай вигравала.
Ден Аріелі. Передбачувана ірраціональність. Приховані сили, що визначають наші рішення. ― Паблішер, 2019
Людина нерозумна
Від економіки було би більше користі, якби вона враховувала, що люди поводяться абсолютно ірраціонально
С учасна економіка будується на ідеї раціональності людини: кожен із нас здатен приймати правильні рішення на свою користь. За цим припущенням збудовано головні економічні формули ― від оподаткування до ціноутворення.
Однак ми значно далі від раціональності, ніж передбачається, пише американський вчений ізраїльського походження Ден Аріелі. А наша ірраціональна поведінка зовсім не випадкова або безглузда, а систематична і передбачувана.
У своїй книзі, бестселері за версією The New York Times і Amazon, Арієлі пояснює стереотипи рішень і вчинків, що визначають життя людей.
У класичній економіці всі людські рішення раціональні, та кожен суб'єкт на ринку намагається збільшити прибуток і оптимізувати свій досвід. Водночас поведінкова економіка вважає, що люди схильні до різних різновидів відволікального впливу від їхнього оточення, недоречних емоцій та недалекоглядності.
Так, більшість людей не знають, що їм потрібно насправді, поки не побачать речі в певному контексті. Ми не знаємо, чим зайнятися у житті, поки не побачимо, що наш родич або друг робить щось, що нас зацікавить.
Також люди схильні до впливу стереотипів, які можуть здійснити несприятливий вплив на нашу поведінку. Перші рішення мають величезну силу і визначають наші подальші дії на роки вперед. І, нарешті, існує безліч прикладів, що підтверджують, що люди схильні працювати наполегливіше під впливом мотиву, не пов'язаного з грошима.
До речі, гроші є найвитратнішим способом мотивувати людей. А соціальні норми не тільки обходяться дешевше, але і часто є ефективнішими. Саме завдяки їм можна формувати лояльність і підштовхувати співробітників до особистого розвитку.
І хоча ірраціональність стала всюдисущим явищем, це не означає, що люди безпорадні. Тільки-но ми зрозуміємо, де і коли приймаємо хибні рішення, ми станемо пильнішими і намагатимемося подолати наші недоліки.
Kyle Cease. The Illusion of Money: Why Chasing Money Is Stopping You from Receiving It, 2019
До чого тут гроші?
Автор бестселерів і популярний у США комік Кайл Сіс кидає виклик традиційній американській ідеї успіху
"Я не можу собі цього дозволити" ― ми часто чуємо або самі вимовляємо подібну фразу. Гроші ― одне з найпопулярніших виправдань чого завгодно, і найчастіше ― страху йти до своєї мрії або покликання. Однак подібна одержимість грошима може обійтися дорого: втратою мрії, творчих здібностей і свободи, певен Кайл Сіс.
Сам він розпочав кар'єру 12-річним ― тоді він вперше вийшов на сцену з гумористичним номером. Відтоді Сіс прославився як один із найкращих американських коміків. А в 2010 році він почав поєднувати розважальні виступи з серйозними і виявив, що його справжнє покликання ― бути мотиваційним спікером. Тепер його книги про успіх ― бестселери New York Times.
Горезвісний успіх, на думку Сіса, ― це лише ілюзія успіху, про це можуть розповісти багато заможних і знаменитих, але глибоко нещасливих людей.
"Щастя ― всередині нас, а зовнішні речі ― це просто способи, якими ви дозволяєте собі бути щасливими", ― пише Сіс. А найнебезпечніша ілюзія, на його думку, ― гроші.
Якщо ви хочете стати письменником, художником, підприємцем або кимось ще, але витрачаєте весь свій час на роботу, яка вам не подобається, просто тому, що вона оплачує рахунки, це ― саме воно. Подібними виправдовуваннями ви спускаєте в унітаз усі ваші можливості, талант і творчі здібності, а також потенційно щасливіше й забезпеченіше майбутнє, наголошує Сіс.
Якщо ви хочете подорожувати, але думаєте, що не можете собі цього дозволити, ви використовуєте гроші як причину, щоб не виходити із зони комфорту. Гонитва за грошима як такими не є ефективним способом створення багатого і повноцінного життя, пише Сіс. Насправді наше нескінченне прагнення до грошей часто є прагненням почуватися у безпеці або бути поміченим світом.