Раптово, недавнє соціологічне дослідження показало, що українці набагато оптимістичніше дивляться в майбутнє, ніж жителі більшості інших країн. І це дивно, з огляду на всі виклики, з якими стикається зараз Україна. Втім, суспільні настрої виправдані новою політичною траєкторією країни.
Протягом перших двох десятиліть після розпаду Радянського Союзу Україна була однію з найбільш погано керованих держав-наступниць. Поки Росія проводила ліберальні економічні реформи й отримувала вигоду від високих цін на нафту і газ, а країни Прибалтики вступали до Євросоюзу, Україна залишалася позаду. У сусідній Польщі ВВП майже вп’ятеро перевищує ВВП України, хоча обидві держави починали своє посткомуністичне життя приблизно в рівних економічних умовах.
У 2004 році Помаранчева революція продемонструвала прагнення українців до змін, але за нею послідували внутрішні чвари і розчарування. Як тільки давнє бажання тіснішої співпраці з ЄС почало політично матеріалізуватися, оновлена амбіційна Росія встряла, щоб збити Україну з курсу на Захід. Погіршувало ситуацію і катастрофічне фінансове становище країни. Повсюдна корупція і відсутність серйозних реформ фактично позбавили її допомоги МВФ і західних держав, залишивши президента Віктора Януковича в сильній залежності від Кремля (можливо, набагато більшій, аніж він сам того хотів).
У кінці 2013-го Янукович погодився на вимоги Росії зірвати Угоду про асоціацію з ЄС (з перспективою поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі). Українці розлютились, а режим Януковича відповів на це насильством і вбивством приблизно 100 людей на вулицях Києва. Не впоравшись з протестами, Янукович врешті-решт втік до Росії, яка зі свого боку втрутилася своїми військами.
Навесні 2014-го Україна зависла в невизначеності. Росія окупувала й анексувала Крим, підтримала і визнала два сепаратистських регіони на сході Донбасу, а також намагалася провести ледь прикриту операцію з відділення південних регіонів України задля приєднання до так званої «Новоросії». У момент, коли саме її виживання стояло під питанням, країна була буквально зломлена.
Але Україна змогла відновитися. У травні 2014 року Петро Порошенко виграв президентські вибори з рекордно високою підтримкою виборців за всю коротку історію української демократії. Україна почала давати відсіч, і російський президент Володимир Путін розгорнув регулярні російські війська у двох східних областях України — Донецькій та Луганській. Перемир’я і політичний процес, окреслений у Мінській угоді у вересні 2014-го, допоміг зберегти обличчя Путіну і його незаконним українським проектам, але конфлікт так і залишився невирішеним. За підрахунками ООН, бойові дії забрали життя 13 тисяч осіб і перетворили мільйони людей на біженців.
Новітня глава української саги відкрилася на початку цього року, коли Володимир Зеленський, популярний комік без політичного досвіду, вирвав несподівану перемогу на президентських виборах. І на парламентських виборах кількома місяцями пізніше, його нова політична партія здобула абсолютну більшість. Коли справа заходить про проведення складних реформ, Зеленський і його команда в набагато вигіднішій позиції, ніж будь-який інший український уряд у пострадянській історії України.
Обрання Зеленського відображає глибоко укорінену тягу до радикальних змін. Його передвиборча кампанія була націлена на боротьбу з корупцією, економічними проблемами і конфлікті на сході країни. Саме ці питання матимуть найбільше значення під час його президентського терміну. Хоча Україна і прийняла в останні роки більше масштабних реформ, ніж будь-яка інша європейська країна, виборці жадають більшого і вірять у те, що Зеленський і його молода команда стануть саме тими, хто це виконає.
Зеленський окреслив (досі нечітку) програму радикальних рішень, націлених на 40% зростання української економіки в найближчі роки. Як він і його радники ясно дали зрозуміти, для цього буде потрібно істотне підвищення іноземних інвестицій, яке не відбудеться, поки судова система не стане прозорою і ефективною. Люті заходи з боротьби з корупцією — головна умова зростання економіки.
Одна з особливо перспективних економічних пропозицій може розширити право приватної власності на землю, що натомість стимулюватиме конкуренцію та інновації в сільськогосподарському секторі. Будучи батьківщиною третини світового суперродючого чорнозему, Україна вже перевершила Росію, ставши найбільшим у світі експортером зерна і третім за величиною експортером продуктів харчування в ЄС після США і Бразилії. Вона може досягнути набагато більшого, якщо буде проведено реформи, що сприяють економічному зростанню.
Зеленський і його команда поки насолоджуються сильним попутним вітром. Але майбутнє України залежить від того, наскільки успішно вони розпорядяться своїм політичним «медовим місяцем» для проведення складних реформ. Зустрічний вітер неминуче подує, але перші сигнали обнадіюють. Українці не дарма оптимістичні.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2019
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ