Індивідуальний та публічний терор виникає в момент крайнього суспільного і політичного напруження.
Сьогодні я хочу віддати шану меру Гданська Павлу Адамовічу. А також поговорити про серйозні уроки, які в тому числі ми з вами маємо винести з цього жахливого вбивства.
Світ ходить по лезу ножа. В останні роки атмосфера напружується, все рухається до глобального конфлікту. З історії відомо: коли політичні вбивства відбуваються відкрито, демонстративно – це ознака того, що ситуація доходить до найвищої точки загострення. Зверніть увагу, до таких злочинів, як правило, залучалися певні асоціальні особи. Так було з вбивством Петра Столипіна у Києві, так само з австрійським ерцгерцогом Францом Фердинандом, вбивство якого стало формальним приводом до Першої світової.
Я чітко віддаю собі належне, які історичні приклади наводжу. Дуже небезпечний сигнал є в тому, що нове політичне вбивство відбулося у 2019 році саме в Польщі.
Це саме той момент, коли починається збурення
Для мене очевидно, що вбивця Павла Адамовіча не діяв самостійно. Його вели, йому показали мішень, він сам не розумів наслідків. Об’єкт агресії теж вибраний зовсім невипадково. Нерядова особистість, я би сказав – людина-держава. Є цікава річ. Декілька років тому польські неонацисти оголосили йому так званий «Акт політичної смерті». Дуже часто дії польських радикалів ідуть у нерозривному синхроні з російськими інтересами.
Зверніть увагу на аналітику перших днів після нападу на Адамовіча. Якщо коротко, то на питання, хто винен, дається відповідь – офіційна Варшава, влада країни. Це саме той момент, коли починається збурення.
Тому урок перший і основний для України: нам треба бути уважними. Іде виборча кампанія. Так, ми усі конкуренти. Та треба розуміти, що є речі дорожчі – це Україна і український народ.
І ще одне. Дуже небезпечна тенденція, коли у цілому ряді країн засуджених із психологічними порушеннями починають переводити з місць спеціального утримання. В Україні теж нещодавно була ініціатива – перевести злочинців з психічними порушеннями у звичайні психіатричні лікарні. Це недопустимо.
По-перше, потрібні особливі умови для утримання, а по-друге – ніхто ніколи не знає, що на думці у таких людей. Тому правильно пише Семен Глузман: «Як зараз розуміють польські психіатри, вони частково теж винні у тому, що відбулося».
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени