Половина П'ятого

На екваторі президентського терміну Петро Порошенко так і не визначився, чого хоче: потрапити в підручники історії як успішний лідер країни або увійти до рейтингу Forbes як найдинамічніший олігарх

Сергій Лещенко,
народний депутат (БПП)

 
Півтерміну п'ятого президента України пролетіли як один день. Здавалося, ще вчора під час урочистого прийому в Мистецькому арсеналі він підіймав келих за свою перемогу. А сьогодні хронометр вже безжально відраховує дні, що залишилися до кінця його каденції.

Під час інавгурації мені трапився екс-прем'єр Валерій Пустовойтенко, який керував Кабміном у 1997-1999 роках. Якраз в той час починалася політична кар'єра вінницького бізнесмена Петра Порошенка. Ішлося вже про його перше обрання депутатом, і з перевагою в 56 голосів він потрапив по мажоритарці в Раду по Вінниці. "Порошенко увійшов до СДПУ (о), тому що бізнес завжди перебував у залежності від влади",— згадував Пустовойтенко.

"Тобто Порошенко пішов у політику, щоб допомагати бізнесу?" — перепитав я. "Ну звичайно",— відповів екс-прем'єр.

Та розмова виявилася пророчою — половина президентського терміну Порошенка пройшла в безперервному конфлікті інтересів, який він для себе так і не вирішив. Хто він — політик чи бізнесмен? Чого прагне — потрапити в підручники історії як найуспішніший президент або до рейтингу Forbes як найдинамічніший олігарх? Він хоче і те й інше, але так не буває.

Оголошена навесні 2015‑го деолігархізація закінчилася змовою з членами клубу, а боротьба з кланами — створенням власного, де ролі розподіляються згідно з перепустками на четвертий поверх Адміністрації президента: Ігор Кононенко відповідає за держпідприємства, Олександр Грановський — за силовиків і суди, Олег Гладковський — за військове замовлення, Макар Пасенюк — за легалізацію грошей через купівлю активів, цінних паперів і зарубіжні юрисдикції.

Ці два з половиною роки були не тільки негативом. На першу половину каденції Порошенка припав початок роботи нових антикорупційних органів, запуск електронних декларацій, реформа "Нафтогазу" і старт ProZorro. Правда, все це сталося не завдяки, а всупереч — без тиску західних донорів ці реформи зупинилися би на півдорозі, як сталося з держслужбою або судами.

Він сконцентрував у своїх руках контроль над органами, які мають бути незалежними: Конституційний суд на гачку Банкової по кримінальній справі про узурпацію влади Януковичем, Центральна виборча комісія протермінована на два з половиною роки. Кум — на чолі Генпрокуратури. Особистий фінансовий консультант — на чолі Нацбанку. Колишній менеджер Roshen — голова Нацкомісії з енергетики і комунальних послуг.

Люди з кармою реформаторів стрункими рядами залишають владу, при цьому відбувається наступ на політиків і активістів, які борються з корупцією. Реформи податкової і митниці зазнали поразки. Порошенко добре знає, як система деградувала, але воліє зберігати статус-кво. Апогей цього провалу — розслідування, яке показало: на президентському П'ятому каналі досі видають зарплату в конвертах.

Поки в суспільстві падає підтримка Порошенка, скорочується і його спроможність проводити реформи. Навряд чи нам вдасться домогтися феєрверку змін протягом другої половини його президентства, тому варто зосередитися на кількох цілях. Перше — змінити закон про вибори. Діюча система дозволила Януковичу узурпувати владу, а Порошенку — побудувати корупційну вертикаль.

Друге — зміцнення нових антикорупційних органів. НАБУ має отримати право на "прослушку" і окремий незалежний суд. Конфлікт між Антикорупційним бюро та антикорупційним прокурором Холодницьким потрібно припинити за будь-яку ціну, інакше це зруйнує відповідну реформу зсередини. Складніше з Нацагентством протидії корупції, яке опинилося під політичним впливом влади, і його варто взяти під контроль громадськості.

Варто домогтися перезавантаження Генеральної прокуратури і призначення незалежного керівника Державного бюро розслідувань, інакше ми отримаємо ще одну філію Адміністрації президента з обслуговування політичних забаганок своїх кураторів.

В умовах парламентсько-президентської республіки Порошенко має відмовитися від невластивих йому функцій і делегувати їх парламенту, щоб за допомогою широкого політичного діалогу саме Рада перетворилася на центр ухвалення політичних рішень. При цьому максимальна залученість громадянського суспільства може стати єдиним бар'єром від сповзання країни в популізм.

Відмова Порошенка від ідеї балотуватися на другий термін могла б розкрити перед ним нові можливості для реформ. Це відновило б довіру громадян і знизило градус протистояння. Тільки готовність Порошенка до такого кроку викликає великі сумніви. А отже, попереду на нас чекає боротьба за владу, яка після себе каменя на камені не залишить.