Поле чудес

Жадібність російських чиновників перетворила стадіон Крестовський, на якому Росія збирається приймати чемпіонат світу з футболу в 2018 році, на довгобуд з десятирічним стажем і один з найдорожчих спортивних майданчиків планети

Анна Павленко

У 2018 році санкт-петербурзький стадіон з офіційною назвою Крестовський, також відомий як Зеніт Арена, разом з 11 іншими спортивними об'єктами в різних містах Росії прийме матчі чемпіонату світу з футболу (ЧСФ). Проте його будівництво, розпочате десять років тому, досі не закінчене. Завершено лише його перший етап — зведення арени, пояснив журналістам куратор будівництва, віце-губернатор Санкт-Петербурга Ігор Албін. Ще деякий час стадіон будуть приводити у відповідність з вимогами Міжнародної федерації футболу (FIFA) і паралельно тестувати.

Утім, до перенесення строків закінчення будівництва арени, як і до астрономічних сум, які йдуть на її зведення, в Росії повинні б вже звикнути. Прийнявши рішення про будівництво, адміністрація міста розраховувала отримати стадіон за три роки, вклавшись у 6,7 млрд руб. Проте вже навесні 2008 року вартість кошторису зросла більш ніж удвічі — до 14 млрд руб., а до кінця того ж року перетворилася на гігантські 24 млрд руб. З того часу замовники змінили трьох генеральних підрядників і кілька разів переглянули проект споруди.

Сьогодні сума чинних контрактів зі зведення стадіону вже досягла $1,38 млрд, підраховують фахівці петербурзького центру міжнародної неурядової організації Transparency International. Таким чином Крестовський став одним з найдорожчих стадіонів у світі. Розрахований на 68 тис. глядачів, він майже зрівнявся в ціні з лондонським Уемблі, який вміщує 90 тис. глядачів і коштував власникам $1,48 млрд.

Петербурзький стадіон — мабуть, найбільш кричущий, однак далеко не єдиний приклад того, як російські держоргани керують проектами з великим бюджетом, відзначають аналітики. "Це сприятливий ґрунт для корупції з боку держави, а також комерційних структур, які сидять на держзамовленні",— вважає Кирило Шуліка, російський публіцист, один із керівників опозиційної партії Демократичний вибір.

Тільки за офіційними даними, збиток від корупційних злочинів у Росії щорічно сягає 44 млрд руб. ($734 млн). Однак незалежні оглядачі впевнені, що насправді розмах крадіжок значно більший, і стверджують, що державні менеджери різних рівнів крадуть від 40% до 50% держбюджету.

Що ж стосується великих інфраструктурних об'єктів, то вони давно перетворилися на золоту жилу. Наприклад, раніше на підготовку до зимової Олімпіади-2014 Росія витратила більше $50 млрд, і половина цієї суми пішла в кишені чиновників, кажуть у російської опозиції.

Масштаби лиха підтверджує і рейтинг сприйняття корупції Transparency International, де Росія стабільно утримується в другій половині списку. В останній редакції рейтингу країна посіла 131‑е місце з 176 можливих, розділивши його з Іраном, Казахстаном, Непалом і, до речі кажучи, Україною.

Перші плани з будівництва нового стадіону на Крестовському острові з'явилися ще в 2004 році, коли напівдержавний гігант Газпром вирішив забезпечити сучасним майданчиком підопічний футбольний клуб Зеніт. Тоді корпорація зобов'язалася самостійно фінансувати будівництво об'єкта та погодила з адміністрацією Санкт-Петербурга амбітний проект японського архітектора Кісее Курокави.

Рік потому в міськадміністрації заявили: фінансувати будівництво стадіону будуть самостійно, за рахунок податків, які надходять в бюджет від Газпрому. Перший генеральний підрядник — фірма Синтез-СУІ, що належала на той момент сенаторові від Чувашії Леоніду Лебедєву, — взявся реалізувати проект за три роки і 6,7 млрд руб. Однак у 2008‑му з'ясувалося, що будівництво коштуватиме набагато дорожче. Адаптація проекту Курокави до російських будівельних стандартів і кліматичних умов Петербурга роздула кошторис до 24 млрд руб.

Тоді влада міста розпрощалася зі старим підрядником, виплативши Синтез-СУІ 5,4 млрд руб. і уклали контракт з новим — Трансстроем доларового мільярдера Олега Дерипаски. Дочірні структури цієї компанії займалися будівництвом петербурзької арени аж до 2016 року. За цей час Росія отримала право приймати ЧСФ-2018, потім у Санкт-Петербурзі змінився губернатор, а у 2014‑му в країні вибухнула валютна криза.

Проект стадіону почали допрацьовувати відповідно до вимог FIFA, на що пішло майже два роки. Терміни здачі об'єкту кілька разів зсувалися — з 2011‑го на 2014‑й, а потім на осінь 2015 року. Навесні 2016‑го арена ще не була готова, а в пресі з'явилися повідомлення про тріщини і течі в підтрибунних приміщеннях, а також скарги будівельників на невиплату зарплат.

Тим часом у Трансстроя виник конфлікт з віце-губернатором Албіним: підрядник скаржився на постійні зміни в проекті і вимагав від міста компенсувати інфляцію і підвищити вартість робіт на 22%. Тоді як Албін звинувачував Трансстрой у затягуванні строків і відмовився оплачувати додаткові витрати.

"Приватнику складніше нав'язати своїх підрядників, які потім стануть для тебе якоюсь годувальною базою",— пояснює одну з можливих причин невдоволення віце-губернатора публіцист Шуліка. За його словами, на останньому етапі будівництвом зайнялися близькі до віце-губернатора структури.

Влітку 2016‑го адміністрація Санкт-Петербурга уклала два контракти з новим генпідрядником — напівдержавним Метробудом — на загальну суму 7,8 млрд руб. Причому тоді ж представники Трансстроя заявили: частина робіт у нових контрактах дублювалася з уже виконаними раніше. Загальну вартість таких подвійних робіт вони оцінили в 1 млрд руб.

Тим часом кошторис будівництва зростав, і влада міста гарячково шукала нові джерела грошей. У серпні вона повідомила про рішення перерозподілити понад 2,6 млрд руб. на будівництво стадіону з соціальних об'єктів — будівництва шкіл, дитячих садків, закладів культури та лікарень.

Однак і після цього стадіон продовжує потребувати грошей: 19 січня віце-прем'єр РФ Віталій Мутко заявив, що для адаптації стадіону до вимог FIFA доведеться виділити ще 1,5–2 млрд руб.

"Тут постійно змінювалися підрядники, кошториси росли, і все більша кількість людей, які були причетні до цього [будівництва стадіону], хотіли збагатитися",— описує процес зведення арени Андрій Пивоваров, координатор громадського руху Відкрита Росія в Санкт-Петербурзі. За його підрахунками, загальна вартість стадіону становитиме від 53 млрд до 55 млрд руб.

"За такі гроші при нормальному будівництві та прозорій системи фінансування ми отримали б мінімум два стадіони",— констатує активіст.

З-поміж глобальних причин затягування строків і збільшення кошторису будівництва Крестовського опитані НВ експерти називають некомпетентне керівництво цим проектом. Так, на думку Олександра Горшкова, головного редактора петербурзького онлайн-видання Фонтанка.ру, проблема полягає в тому, що у проекту з самого початку не було господаря. "Якби будівництвом займався Газпром, стадіон був би вже давно збудований і на ньому вже грали б",— припускає він.

Утім, річ не тільки у невмілому менеджменті. За даними Фонду боротьби з корупцією, який в 2011 році заснував один з лідерів російської опозиції Олексій Навальний, держконтракти на будівництво Арени чиновники всі десять років віддавали "своїм" компаніям, які розкрадали гроші і зривали строки, а потім просили про додаткове фінансування.

Скажімо, Трансстрой, як підрядник, сам практично не виконував будівельні роботи та наймав для цього субпідрядників, розповідає Аркадій Чаплигін, адвокат групи будівельників Крестовського і член російської опозиційної Партії прогресу.

"Субпідрядники — це, як правило, компанії з директором, заступником директора і бухгалтером, але без робітників",— пояснює Чаплигін. Як наслідок, будівельників набирали "з вулиці", без будь-яких вимог до кваліфікації, а виконані ними роботи перероблялися по кілька разів.

Сьогодні дії окремих субпідрядників розслідують російські правоохоронці. За даними міськадміністрації, сума завданого ними збитку перевищує 700 млн руб. Під арештом також перебуває колишній віце-губернатор Санкт-Петербурга Марат Оганесян, якого звинувачують у незаконному працевлаштуванні субпідрядника та перерахуванні йому авансу 50 млн руб., який потім був викрадений через фірми-"одноденки".

"Сума, яка там [у справі Оганесяна] фігурує,— дрібниця на тлі всього банкету",— упевнений Горшков. Однак назвати загальну суму коштів, витрачених не за призначенням, не може: це вже неможливо, шкодує він.

Тим часом про необхідність аудиту Зеніт Арени заговорили і лідер опозиції Навальний, і Дмитро Сухарєв, керівник петербурзького антикорупційного центру Transparency International. "Після закінчення всіх великих будівельних проектів необхідно проводити повний аудит того, що відбувалося; це просто має бути частиною проекту",— упевнений Сухарєв.

Причому російським законодавством такий аудит не регламентований і залежить винятково від політичної волі, а можливості незалежних організацій обмежені. "Самостійно провести аудит ми не зможемо, оскільки документи нам ніхто не дасть",— констатує Сухарєв.

Окрім арени в Санкт-Петербурзі, нові стадіони до ЧСФ-2018 Росія будує в Калінінграді, Волгограді, Самарі, Нижньому Новгороді, Саранську і Ростові-на-Дону. І тут також не обходиться без аналогічних проблем. Так, в Самарі кошторис нової арени в ході її зведення збільшився з 13,2 млрд до 18,2 млрд руб. Навесні минулого року тамтешня влада призупинила будівництво і змінила підрядника, який заявив про зростання суми контракту.

На старті підготовки до ЧСФ-2018 російська влада ігнорувала можливість обійтися приватними стадіонами і вважала за краще витрачати бюджетні гроші на нові стадіони в тих регіонах, де після чемпіонату вони виявляться нікому не потрібні, вважає Шуліка.

Як приклад, він згадує Краснодар. Тут до осені 2016‑го був готовий сучасний стадіон, який за свої гроші збудував бізнесмен і власник футбольного клубу Краснодар Сергій Галицький. Проте місту не дали права проводити матчі чемпіонату світу.

"Не дали, тому що був би мінус одне місто для розпилів і відкатів",— переконаний Шуліка.

Чемпіонат світу з футболу — не перша велика спортивна подія, яку російські чиновники використовують для збагачення. Так, на підготовку до зимової Олімпіади 2014 року в Сочі була витрачена рекордна сума в $51 млрд. З них від $25 до $30 млрд — викрадені, зазначили у своїй експертній доповіді, опублікованій напередодні Ігор, убитий в 2015 році російський опозиціонер Борис Нємцов і його соратник Леонід Мартинюк.

"На накрадені гроші можна було збудувати 3 тис. км високошвидкісних доріг, забезпечити житлом 800 тис. осіб або побудувати тисячі льодових палаців і футбольних полів у всіх містах Росії",— підсумовують автори дослідження.

Наприклад, на реставрацію стадіону Фішт у Сочі організатори Олімпіади витратили 20 млрд руб. "За ці гроші можна було побудувати новий стадіон",— зазначає Шуліка.

Дорого коштують державній скарбниці не тільки спортивні, а й культурні об'єкти. Так, на реконструкцію Большого театру в Москві, що почалася в 2005 році і тривала більше шести років, влада витратила 35,4 млрд руб. (на той момент $1 млрд) — у 16 разів більше спочатку запланованої суми. Кінцевий кошторис призвів до порушення справ і визнання кількох фактів розкрадань і необґрунтованого витрачання бюджетних коштів.

Не минулося без скандалів і під час будівництва другої сцени Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі у 2008-2013 роках. Замовників будівництва спочатку звинуватили у нечесному проведенні тендеру, а потім виявили порушення при будівництві на сотні мільйонів рублів. "Нова сцена Маріїнки коштувала місту в 20 з гаком мільярдів рублів, тоді як початковий кошторис був набагато нижчим",— згадує Горшков.

А в рамках будівництва космодрому Східний, розпочатого в 2012 році недалеко від Владивостока, російські правоохоронці через три роки зафіксували розкрадання на суму майже 5,4 млрд руб.

Як і Крестовський стадіон, ці державні будівництва демонструють апетити російських чиновників, а також те, що правосуддя за подібні дії в Росії карає вкрай вибірково. “Думаю, кого треба, тих посадять,— ділиться власними висновками щодо Крестовського Шуліка.— Це питання не юридичної, а політичної доцільності".