«Немає планування оборони Покровська». Помилки командування можуть призвести до важких наслідків — розмова з Бутусовим

— У нас в усьому одна й та сама проблема: відсутність планування і відповідальності за те, що робиться.

Повністю все завдання за забезпечення, за управління, застосування військ, вище керівництво — як Ставка верховного головнокомандувача, так і міністр оборони, так і військові керівники — скидають на виконавців. У нас за все мають відповідати виконавці, а керівники ні за що не відповідають.

Навіть після цих ефірів хочу вам сказати, все, що я говорю… Усе одно Міністерство оборони і Ставка ніяких рішень про направлення туди Мавіків не ухвалюють. Тобто навіть нещасних 150 тисяч гривень, хоча б на кожен Мавік 3 Т, керівництво країни знайти не може, не здатне.

Ми з вами розуміємо, що ці гроші є, просто на словах [президент Володимир] Зеленський проводить Ставку у Запоріжжі, нібито демонструючи, що він близько до фронту, а фактично навіть елементарні рішення не ухвалюються.

Все робиться для фотографій, для піару, а на ключовому напрямку ми можемо побачити, яку реальну увагу керівництво країни приділяє організації оборони. Досі Мавіки не постачають.

— Серед іншого у вашій аналітиці ви говорите про дуже дивну ситуацію. Ми пам’ятаємо, як довго військові критикують стан фортифікацій, які будувалися. Але, здається, знову ж, у вас більше інформації, що на тому напрямку, коли ми говоримо про частину фронту на південь від Покровська, якщо не помиляюся, між Шевченком та Новотроїцьким був укріпрайон, але щось сталося, що наші військові його не використали, не змогли використати. і, як ви кажете, просто подарували росіянам. Що там сталося?

— Це також, на жаль, історія, яка дуже часто відбувається. У нас просто розрив відповідальності. У нас оборонні споруди готують цивільно-військові адміністрації, Державна спеціальна служба транспорту, але не інженерні війська ЗСУ. І це повний розрив відповідальності.

Вони роблять те, що вважають за необхідне на певних ділянках, а військове керівництво не використовує ці оборонні споруди.

У цьому разі що відбулось? На напрямку Селидове, ворог контролював Селидове, — і всі розуміли, що вони підуть на село Жовте, а потім на Шевченко, Новотроїцьке. Це очевидний напрямок зусиль ворога.

На цьому напрямку був побудований між селищами Новотроїцьке і Шевченко укріплений район. Він був побудований на такій висоті, де була достатньо щільна зелена посадка. І в принципі це був правильно побудований рубіж оборони.

Але через повну брехню вищого військового командування про обстановку і через те, що Ставка верховного головнокомандувача не контролює обстановку і не розбирається в тому, що відбувається на фронті, сталося так. Там знаходились підрозділи, які давно втратили боєздатність. Все це ігнорувалось. Фактично оборона не існувала на підступах до села Жовте. І ворогу вдалося спокійно, діючи зі зручних позицій в Селидовому, з висотних будинків, з підвалів, накопичити сили й пройти вперед, зайти в село Жовте.

Коли вони вже зайшли в Жовте, стало зрозуміло, що оборони там немає. На напрямок перекинули 59-ту бригаду, їй дали наказ там розгорнутися. Вона втягнулась у зустрічні бої, і швидко закінчились боєздатні підрозділи. Там були розриви в бойових порядках, на які знов ніхто не звертав увагу.

Тоді ворог із Жовтого малими групами зайшов в цей укріплений район, де жодних наших підрозділів розгорнуто не було. Тоді ворог почав просочуватись і заходити в Шевченко і в Новотроїцьке. І тоді стало зрозуміло, що насправді 59-та зараз не зможе втримати ситуацію, тому що їй нарізали таку широку смугу, де вона ніде не могла зосередити ніяких зусиль — ні для побудови оборони, ні для прикриття цих дір в бойових порядках, ні для контратак, ні для чого.

І вже тоді, коли і ця історія не спрацювала, і ворог зайняв дуже вигідний рубіж, оцю оборонну позицію, укріплений район, ось тоді на напрямок почали направляти додаткові резерви. І туди вже зайшли і 425-й штурмовий батальйон Скала, і 32-га механізована бригада, і почали їх посилювати підрозділами 155-ї механізованої бригади.

Лише тоді, коли вже ми втратили вигідний рубіж оборони, туди направили війська. Але тепер ворог сидить на нашому вигідному рубежі оборони, в наших надійних бліндажах, а в голому полі, в низинах під цими позиціями, розгортаються наші підрозділи, по яких ворог завдає ураження. І в цих підрозділів ще й немає дронів, бо держава їх дронами не забезпечує.

Як це назвати? Знаєте, не вистачає якихось слів, щоб такий просто злочин, оцю злочинну безвідповідальність, оцю байдужість військового керівництва і Ставки верховного головнокомандувача схарактеризувати. Це люди, які сидять в космосі, яким насправді начхати взагалі на життя людей, начхати на Покровськ.

Вони тримаються лише за крісла і думають лише про відосики, фотографії в соцмережах і рейтинги. І більше їх взагалі нічого в житті не цікавить. Це люди, які ніякої поваги не заслуговують.

І зараз ці помилки вищого військового, політичного керівництва виправляють солдати з автоматами в посадках, куди дійсно жоден генерал і жоден верховний головнокомандувач, жоден міністр ніколи не заходить. Навіть на екскурсію.

— Пане Юрію, я не впевнений, чи була у вас можливість слідкувати за цією серією роликів, які зараз публікує український військовий Валерій Маркус. Уже п’ять частин свого серіалу він опублікував. Чи була у вас можливість ознайомитися з цими роликами, чи говорять вони про те ж, що і ви?

— Це трошки інша історія, вона про інше. Я зараз говорив із вами про управління, планування та застосування військ. Те, що говориться в цих відео, — це про організацію. Про історію цього конфлікту я говорив, писав і записував стрім ще минулого року. Не вважаю, що це зараз тема нашої дискусії.

Я особисто зустрічав Валерія Маркуса і його командира, про якого він зараз так критично висловлюється, Івана Шаламагу, у квітні 2022 року під Попасною. Тоді вони були друзями, висловлювали тільки щиру повагу одне до одного. Але ми розуміємо, проблема в тому, що дуже молодих людей, на мій погляд, вище керівництво з абсолютно незрозумілих причин, не даючи часу на відпрацювання, злагодженість, організацію, одразу підняло на дуже високий щабель влади та відповідальності. І вони просто, на мою думку, не навчилися, не мали часу все це зробити.

Коли Іван Шаламага був комроти, а Валерій Маркус був у нього головним сержантом роти, це була одна команда, вони поважали одне одного. Їм було все зрозуміло і вони діяли чітко.

Що там сталося далі, ці нюанси, я думаю, приділяти зараз цьому час, — це не тема розповіді про Покровськ. Там велика кількість нюансів, які стосуються не тільки організації, а і міжлюдських стосунків, інших питань, які є і на війні, і в військових колективах.

—  Якщо говорити про те, як можна виправити ситуацію на сході. Ви називаєте конкретні імена генералів, говорите про командувача ОТУ Донецьк. Ви завжди справедливо звертаєте увагу на те, що всі рішення приймаються на Ставці верховного головкома. І там найважливіше, — як подається інформація, як вона аналізується і які висновки робляться. Якщо говорити станом на зараз, там постійна пожежа, так описують це українські військові, що знаходяться на східному напрямку. А що може цю пожежу загасити, чи є в нас ще такі можливості?

— Звичайно, в нас є можливості. Я неодноразово говорив і у вас на ефірах, і можу повторити, у нас є всі можливості для того, аби зупинити російський наступ. У нас є для цього ресурси, є люди. Противник діє достатньо шаблонно, його дії легко передбачити, зрозуміти. Тому ми маємо так само планувати наші дії в обороні, має бути чітка система застосування військ, управління, організації. я про це багато разів писав, що саме треба робити.

Я свої заяви роблю, бо безпосередньо спілкуюсь із командирами підрозділів і з бійцями, які виконують поставлені завдання. І те, що я говорю, — це достатньо очевидні речі. Якби вище керівництво країни, верховний головком, вище військове командування хотіли справді зупинити російський наступ, вони би це зробили.

На жаль, ми просто бачимо, що люди займаються політикою, піаром у Києві, а насправді зупиняти російський наступ, зберігати життя українських бійців президент Зеленський і ті люди, кого він призначає на військові посади, не збираються. Вони просто діють максимально безвідповідально, максимально несерйозно, не слухають військових. Не збирають зворотний зв’язок, не аналізують свої помилки. Все їхнє завдання — розповідати, що в нас усе добре, все контрольовано, дайте більше грошей, більше зброї. Вони виключно розігрують карту, акторство.

У нас є проблеми і вони все перекидають на Захід. Якби нам дали ще мільйон снарядів, ми би зупинили [наступ РФ]. А дайте нам ще кілька мільярдів доларів допомоги і ми зупинимо. Повна безвідповідальність.

У нас і зараз є достатньо ресурсів і людей, аби зупинити росіян. І тільки від нас залежить, аби ми скоротили наші втрати. Це ми можемо зробити. Ніякі американці замість нас берегти українських солдатів не можуть, вони не керують нами. Це відповідальність українських керівників.

А ми бігаємо по граблях. Ми з вами робили багато ефірів про події в Авдіївці. Там було все один в один. Авдіївка — 38 км від Покровська, це був початок року. Минув рік і тепер ми про ті ж помилки, ті ж проблеми говоримо вже в Покровську. І в Авдіївці було те ж за кілька місяців до падіння міста. Розтягнули 110-ту бригаду, немає поповнення, людей, забезпечення, підтримки. Жодної допомоги держави не було.

А потім, коли оборона проривається, раптом знаходяться значні резерви. Та замість того, аби їх вчасно виставити, щоб вони перебили всіх росіян, утримали Авдіївку, утримали Покровськ, наші сили сточуються в зустрічних боях на пустих посадках, без будь-яких ліній оборони. І це повторюється раз за разом, раз за разом. Жодних висновків, винних, відповідальності. Тому що нагорі сидять люди, які впевнені, що для них війна — це піар, фотографії та брехня. І на цьому можна виїхати, і крім свого крісла вони ні про що не думають.

Життя людей, я можу вам відповідально сказати на прикладах, що Зеленському, що його Ставці, що керівництву ГШ, — це для них другорядні речі. Вони про життя людей не думають, це показує повторення цих помилок раз за разом.

—  Вас особисто в ОП вважають ворогом, чи Радіо NV вважають ворожим медіа. Але ж мають бути голоси в ГШ, які озвучують ті ж речі. Що відомо про ці голоси?

—  Велика кількість офіцерів і генералів критично ставляться до такої безвідповідальності. Але що в нас відбувається? Побудована система ручного управління країною, якою Зеленський особисто хизується. Він вважає, що п’ять-шість менеджерів можуть вирішити все.

У нас елементарні проблеми в управлінні, організації військ, ми досі не маємо на фронті ні дивізійної структури організації, ні корпусної. У нас досі безлад, хаос в управлінні та організації. Російське командування має перевагу над українським у плані організації. Я про це говорив три роки.

Місяць тому про це написав статтю командир 12-ї бригади Азов Денис Прокопенко. Він написав про те, що ворог нас переважає в організації. Що в нас робиться? Нуль. Ми не думаємо про організацію, про застосування і про ціну цих безглуздих рішень, коли спочатку брешуть у доповідях, а потім непідготовлених, не злагоджених бійців кидають у бій, у зустрічні атаки в посадках.

Яку кількість життів ми втрачаємо за лічені дні, — десятки, сотні загиблих. Це все живі люди, вони такі ж, як ті «слуги народу» чи керівники в ГШ, вони не хочуть помирати, їхні родини не хочуть, аби вони гинули. І їх кидають затикати чужу дурість, брехню та безвідповідальність своїми життями, героїзмом. Це дуже дорого коштує країні.

Так виграти війну не можна, як ці безвідповідальні та брехливі люди зараз її ведуть і планують.