На відміну від попереднього року, Росія входить у 2019-й з низькими очікуваннями та усе глибшим розчаруванням у своєму власному хиткому відродженні. На противагу цьому, у 2018 році у фокусі очікувань був чемпіонат світу з футболу, президентські вибори зі заздалегідь визначеним результатом і підвищені надії на зростання пенсій та соціальних виплат. Ці надії перетворились у відчай, коли пенсійний вік підняли на п’ять років. Похмурий вигляд наступаючого року став ще більш помітним після поганого знаку у вигляді вибуху газу в Магніторську в переддень Нового року, звідки передають про загибель 39 людей. В той час як тліючий конфлікт з Україною більше не генерує жодної «патріотичної» мобілізації, завершення процесу надання автокефалії українській православній церкві з підписанням томосу Вселенським патріархом Константинополя на православний різдвяний вечір стало сумною звісткою для багатьох росіян.
Увага та хвилювання суспільства нині зосередилась на внутрішніх проблемах. 57% респондентів передбачають можливе насування економічної кризи, в той час як 32% так не думають. Президент Володимир Путін досі наполягає на досягненні економічного «прориву», хоча його накази і не можуть відмінити реальності стагнації. Ілюстрацією до цього слугує прогноз щодо Росії Світового банку, який переглянув у бік зниження до 1,5%, хоча навіть це виглядає більшою мірою оптимістично. Інфляція після неспішного збільшення податків прискорилась, а доходи домогосподарств продовжують скорочуватись, спростовуючи псевдопозитивні офіційні обіцянки. Одним з показників, який демонструє особливо тривожний ріст, є заборгованість домогосподарств.
Росія входить у 2019-й з низькими очікуваннями
Західні санкції завжди слугували ідеальним засобом обґрунтувати російські економічні біди. США зображені як головний підбурювач санкцій. І провал у культивуванні діалогу з цією країною на вищому рівні став одним із найбільш гірких розчарувань у 2018 році, особливо після липневого саміту в Гельсінкі. Повна відсутність інтересу американського президента Дональда Трампа, яку він демонструє до традиційно ключових питань контролю над озброєнням, не мала би здивувати Путіна та рішення Білого дому вийти з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності все ж застала його зненацька. Путін відповів ще більшим хизуванням і проголосив випробування надзвукової боєголовки Avangard найкращим подарунком для росіян. Це викликало у публіки в’ялий інтерес, водночас розповсюдивши хвилювання щодо нових санкцій.
Путін був також здивований рішенням США вивести війська з Сирії – відступ, на якому Москва давно наполягала, та ніколи не очікувала побачити. Одним із негайних результатів стало загострення напруги у стосунках, коли мова зайшла про нелегке партнерство Росії з Туреччиною. Москва також має збагнути, як розділити тяжку ношу підтримки Башара Асада з Іраном, і віддача з цієї поганої інвестиції аж ніяк не гарантована. Головною рушійною силою російської політики в Сирії завжди була більш ширша геополітична гра з США, і зараз Москві залишились місцеві сварки, невигідні зобов’язання і високі ризики.
На великому східному фланзі Москви її партнерство з Китаєм залишається ключовою ініціативою Кремля – та вона не особливо прогресує. Стагнація російської економіки змушує Пекін остерігатись та навіть зневажати проекти ведення спільного бізнесу. Нещодавно Китай відмінив плани щодо прийняття рубля як інструменту взаємних фінансових переходів. Москва з тривогою спостерігає за коливаннями у торговельній війні між США та Китаєм, і не знаходить опції, які би могли відповідати її інтересам. Спазми від цього конфлікту посилюють уповільнення економіки Китаю, що у відповідь загрожує деградацією російської економіки від стагнації до повномасштабної рецесії. Перемир’я між Вашингтоном і Пекіном, на кшталт нинішнього, підривають цінність Росії як ключового партнера для Китаю. Натомість Пекін не бачить причини долучати Москву до складної інтриги навколо сумнівної денуклеаризації Північної Кореї. Натомість Китай обережно підлаштовує наступну зустріч між Трампом і Кімом.
Питанням, яке раптово набуло сенсаційної інтенсивності під час сезонної політичної перерви в Росії, стало можливе вирішення довгострокової територіальної суперечки з Японією навколо Південних Курил. Саме японський прем’єр-міністр Сіндзо Абе подав кілька сигналів щодо можливого вирішення цієї проблеми вже у 2018 році після зустрічі з Путіним на саміті G20 в Буенос-Айресі минулого грудня. У Кремля вочевидь є раціональне політичне обґрунтування для прориву у відносинах з Японією – це би знизило її все більшу залежність від Китаю, і призвело до деякого зрушення у питанні санкцій. Проте гнів у головному «патріотичному» електораті Путіна досяг такого істеричного максимуму, що ризику, пов’язані з будь-яким компромісом, стали би надмірними. Російський МЗС заявив, що Японія «грубо спотворила суть домовленостей» між Путіним і Абе, але не відмінив візит міністра зовнішніх справ Японії Таро Коно, який прибув до Москви 1 січня. Москва вочевидь хоче продовжувати говорити про ці острови, очікуючи на те, що обіцянки можливої угоди дадуть якісь відчутні дивіденди, і що Вашингтон почне звертати увагу на цю деталь великої геополітичної картини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Відсутність політичної волі вийти з цієї безвиході перекриває відсутність рішучості впоратись з дорогою інтервенцією у Сирії – та вочевидь зрозумілу відсутність будь-яких хороших опцій для переходу мертвої точки в екзистенційно важливому конфлікті з Україною. Разом усі ці безнадійні заплутаності залишають Росію у політичному чистилищі, де її зовнішньополітичний вибір зменшується до символічної відправки двох стратегічних бомбардувальників у Венесуелу. Це складне становище може здатись менш серйозним у порівнянні з шатдауном уряду США чи брекзіт-плутаниною у Великобританії. Російська пропаганда напевне експлуатує ці теми на максимально гучному рівні. Та власне населення Росії залишається розчарованим відсутністю позитивних внутрішніх змін після чотирьох років падіння доходів. Для еліт же п’ять років залишку президентства Путіна може означати тільки ще більш довільну перестановку, брудну боротьбу та західні розслідування походження їхніх евакуйованих статків. Путін може бути і задоволений цим похмурим виродженням, але він також усе частіше схильний до панічних атак і надмірних реакцій на раптові виклики.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени