Суспільні настрої – річ химерна. Їх нібито й можна вирахувати, проте складно пояснити. Нам можуть показати заміри й результати опитувань, рівень підтримки того чи іншого політики, нам можуть продемонструвати, який відсоток глядачів дивився той чи інший квартал, який відсоток перемкнув у новорічну ніч президентську промову, проте яка соціологія пояснить причину всіх цих уподобань? Звісно, експерти впевнено пояснюють зміни електоральний настроїв, виводять генезу зачарувань та розчарувань пересічного українця, проте наскільки всі ці експертні висновки дотичні до життя? До життя того ж таки пересічного українця.
Я до чого веду. Ось зараз усі говорять про вибори (так-так – знову про вибори), відстоюють свій вибір, зневажають вибір опонента. Хоча якого опонента – звичним і передбачуваним у цій ситуації є називати людину, чиї погляди не збігаються з твоїми, ворогом. Причому не твоїм ворогом, ясна річ – ворогом України. Політичні симпатії компромісів не передбачають. Тож постійно доводиться чути від інтелігентних, виважених, соціально активних знайомих – «не розумію – як узагалі можна голосувати за такого-то (таку-то)?». Ключовим у цьому випадку мені особисто завжди видавалось «не розумію».
Ми загалом схильні трактувати своє нерозуміння ситуації, як її неприйнятність. В цьому випадку наше «не розумію» слід вочевидь перекладати як «не сприймаю», чи взагалі – «засуджую». Але в жодному разі не так: «не розумію, але хотів би спробувати».