У далекому 1996 році, ще до прийняття в ПАРЄ Росії, ця найстаріша європейська парламентська організація (заснована в 1949 році) прийняла історичну резолюцію 1096. У цій резолюції «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» прямо вказувалося, що пропонований комплекс заходів зможе більш-менш надійно захистити колишні комуністичні країни від «оксамитової тоталітарної контрреволюції». Заходи ці — незалежні суди, незалежний від виконавчої влади процес демократичних виборів в органи законодавчої влади, формування бюджету строго органами законодавчої влади, незалежне в межах своєї компетенції місцеве самоврядування, абсолютно обов’язкова реституція прав власності, порушених комуністами, компенсації жертвам тоталітарних режимів, люстрація осіб, винних в участі, утвердженні та збереженні тоталітарної системи (компартія, суди, секретна поліція), нова система освіти і культурної політики, яка утверджує верховенство загальнолюдських (а не національних або класових) і демократичних цінностей, персоналізм, а не колективізм.
Всі країни Східної і Центральної Європи прийняли ці правила і ось — пройшло чверть століття — і вони впевнено рухаються до стійкої демократії. Звичайно, є винятки, наприклад, Угорщина, але ці винятки поодинокі і ці випадки потребують особливо ретельного аналізу. Але навіть Угорщина набагато більш демократична країна, ніж Росія, Білорусь, Азербайджан або Казахстан. У цих країнах оксамитова тоталітарна контрреволюція відбулася вже або відбувається на наших очах.
І перед Росією стоїть завдання зробити подвійний ривок — і з комуністичного минулого, звідки вона так і не вийшла, і з неототалітарного сьогодення, яке є «оксамитове» продовження комуністичного минулого, часто навіть на символічному рівні (гімн, Ленін в мавзолеї
Таким чином, Росії необхідна, по-перше, системна декомунізація за принципами резолюції 1096 ПАРЄ, по-друге, системне подолання оксамитової контрреволюції, і, по-третє, системне переформатування відносин в державі (новий федеративний договір і нові відносини між етносами і місцевостями), які дозволили б перетворити імперію (утримувану в єдності владою центру) в дійсний союз багатьох народів і земель, що зберігається демократично загальним політичним і економічним інтересом.
Зараз, коли путінський авторитарний режим перебуває на межі своїх можливостей і може обрушитися в будь-який час, росіянам слід продумати не тільки форми його руйнування, скільки методи вибудовування нової демократичної федеративної Росії, безумовно повною мірою використовуючи при цьому і величезний позитивний досвід країн Східної та Центральної Європи, накопичений за тридцять років.
Якраз в 1996 році, коли ПАРЄ прийняла резолюцію 1096, а Росія була прийнята в Парламентську асамблею, в Росії почалася ця «оксамитова контрреволюція». Адміністрація Єльцина нічого не зробила, щоб їй запобігти. Вона не дбала про «уми і серця людей», як закликала резолюція, а думала зовсім по-марксистськи тільки про те, кому належать основні ресурси, і розподіляла їх серед своїх. Так і вийшов у росіян капіталізм для своїх. На такому фундаменті демократичну державу побудувати неможливо. Вона й звалилася за Путіна — не через його підступність, а через його невміння мислити і діяти поза авторитарних радянських кліше. Навіть його явні тяжкі злочини, подібні до вибухів будинків, штурму школи в Беслані і Норд-Осту в Москві, фальсифікацій виборів, захоплення територій у Грузії і України, кривавої авантюри в Сирії — все це наслідки цього невміння і обмеженості. Від цього біда Путіна не перестає бути його провиною, але все ж.
Росія повинна побачити і зрозуміти масштаб майбутньої завдання. Росіянам легше, тому що вони далеко не перші — і Естонія, і Польща, і НДР і Албанія стали на цей шлях і пройшли по ньому вже чимало верст. Але їм і безмірно важче, тому що російська хвороба вкрай запущена, а її рецидив дуже руйнівний, сама країна і історично довше була під гнітом тоталітарної диктатури, і сама ця диктатура не нав’язана Росії ззовні, але росіянами вигадана і прийнята вільно в страшні роки революції і громадянської війни сто років тому.
Але все ж, з милості божої, Росія, нехай понівечена, ще усвідомлює себе. І росіянам, її дітям, треба зробити все можливе, щоб не погубити, а зцілити її для росіян і для їхніх нащадків.
І тоді «оксамитова контрреволюція» в Росії і, сподіваюся, в інших нещасних спадкоємців СРСР, закінчиться повним крахом, як вже закінчилася в Грузії, Україні, Вірменії і, тим більше, в Естонії, Латвії, Литві.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ