У чому причина поразки? Насправді вона одна – гроші. Динамо набагато бідніше за Челсі. А футбол нині – це бізнес-машина і бідним тут не місце. Час любителів пройшов. Як будь-який вдалий стартап з України буде куплений компанією з Кремнієвої долини, так і будь-який хороший футболіст, який з'явився в Україні, полетить в багатший клуб.
І якби не ця різниця в фінансах, то все інше – тренер-фізкультурник, президент-самодур, слабкий чемпіонат, не футбольність країни України, слабкість вітчизняних футбольних шкіл – можна було б мінімізувати. І якщо не обігравати Челсі з рахунком 5-0 – або 10-0, як пообіцяв би Каплін – то як мінімум уникнути ганьби і битися майже на рівних.
Як можна виправити ситуацію з грошима?
Ось тут і є два шляхи. І треба розуміти, що обидва вони лише будуть мінімізувати різницю між Динамо і Челсі, а не зроблять Динамо відразу кращим. Все як в економіці. Ми можемо наздоганяти Британію за ВВП на душу населення, але ми ніколи їх не наздоженемо.
Так ось, перший шлях.
Традиційний. Український. Олігархічний футбол. Яким уже користувалися українські команди до 2013 року. І іноді виходило.
Перш за все, завдяки Медведчуку і Ко Динамо отримав шикарні пільги. Вони могли імпортувати нафтопродукти в Україну без мита. Уявляєте собі масштаби пільги, навіть для кволої економіки України кінця 90-х? От би зараз таке... Загалом, гроші у команди були, і не тільки на шуби для іспанських арбітрів. А потім, коли пільги прикрили, на допомогу прийшов ПриватБанк, нехай панове Суркіси і змогли довести в найчесніших українських судах, що вони зовсім не пов'язані особи.
Так чи інакше, команда грала на рівних або майже на рівних з командами а-ля Челсі. Ну а платили за все це українські платники податків. Причому платили за все – як завжди в таких випадках – неефективно. Адже за суму пільг, яку отримував клуб Динамо, можна було б Челсі купити і вкласти туди не менше за Абрамовича. І не кажучи вже про те, скільки заплатили ми всі, платники податків, за порятунок ПриватБанку.
Відповідь на те, чому український футбол так ослаб у порівнянні з 2013 роком, в одній цифрі. Відношення статку людей з України зі списку Forbes до ВВП України. Так ось, зараз цей показник становить 11%. А в 2013 році був 18%. От і все. І це легко виправити, до речі. Послати МВФ і знову звернутися до досвіду міцних господарників. І знову Динамо матиме шанс таки зіграти в Лізі Чемпіонів. Ну і Суркісу буде що програвати в казино.
А є другий шлях. Довгий. Це знову шлях нудних довгих реформ. Які повинні зробити Україну багатшою, що дозволить більше заробляти українським футбольним клубам. Не як англійським, звичайно. Але більше.
Але цей шлях дуже довгий. Треба чесно сказати, що ще років 20 ніяких особливих зрушень. Багато структурних реформ. Потім інвестиції. Потім зростання доходів населення. Потім більше доходів футбольних клубів. І в результаті хоч якась конкурентоспроможність.
Нудно. Зате чесно. Набагато приємніше просто повірити тому, хто обіцяє швидке рішення. Але ось біда: такі рішення або не працюють, або коштують дуже дорого.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени