Туреччина розколота. При всіх численних порушеннях, які скрупульозно зафіксували спостерігачі ОБСЄ, президент Ердоган домігся переваги всього в один з невеликим відсоток голосів. І це після того, як він посадив — за одними оцінками, 40 тисяч осіб, за іншими, аж 150 тисяч — підозрюваних у спробі військового перевороту, задушив опозицію в парламенті і на телебаченні, дозволив використовувати на виборчих дільницях бюлетені без печатки, тобто фактично фільчині грамоти.
Перемога на референдумі, який, зауважимо, проходив в умовах надзвичайного стану, вийшла пірровою. Проти внесення в конституцію країни 18 поправок, які наділяють президента надзвичайними, фактично диктаторськими повноваженнями, проголосувало міське населення, насамперед жителі Стамбула, Анкари та Ізміру.
Більш того, якщо не враховувати Дональда Трампа, який поспішив привітати Ердогана, Захід сприйняв це з неприхованим роздратуванням. Референдум не відповідав стандартам Ради Європи, заявила ОБСЄ . Президент Австрії Олександр Ван дер Беллен констатував: підсумки голосування «віддаляють турецький уряд від демократичних цінностей і стандартів Європи». Міністр закордонних справ Бельгії Дідьє Рейндерс поспішив заявити: відновлення в Туреччині смертної кари, за яку виступає президент Ердоган, буде означати кінець переговорів про приєднання країни до Євросоюзу. Західна преса взагалі пише про «демоцид» — знищення демократії за допомогою виборів, що начебто демократична процедура.
А тепер подивимося, чого ж домігся Ердоган, прилюдно згвалтувавши країну. Тепер він зможе залишатися при владі до 2029 року. Усунути його практично неможливо. Адже Ердоган отримав право звільняти та призначати суддів, включаючи членів вищого судового органу, які і повинні схвалити рішення парламенту про відсторонення. Парламент усувається від формування уряду. Пост прем'єра скасовується, а віце-прем'єра призначає президент. Президент стає верховним головнокомандуючим, що остаточно позбавляє турецьких військових особливих прав підтримки республіканської і, головне, секулярної форми правління. Аналітики з сумом констатують: Туреччина перетворюється в східну деспотію. З цим не посперечаєшся.
Однак подивимося, чим ця східна деспотія, яку так болісно створює Ердоган, відрізняється від сьогоднішньої Росії. Відповідь — нічим. Володимир Володимирович Путін може керувати країною рівно стільки років, скільки захоче. Пост прем'єра збережений, але сам він являє собою порожнє місце, прикрашене лише кросівками, виноградниками і качечкою. Парламент являє собою подвійно порожнє місце, перетворившись в 101-й відділ президентської адміністрації. Голова Конституційного суду готовий прийняти будь-яке рішення верховного правителя ще до того, як воно оформилося в начальницькому мозку, а у вільний час міркує про благо кріпосного права.
Фокус тільки в одному. Росія надала Путіну всі ці можливості за взаємною згодою. При цьому у російського правителя немає ніякої необхідності закріплювати все це офіційно, в Основному законі. Все це відбувається "по понятиям", в цивільному, як кажуть, шлюбі правителя і підлеглого народу. Таким чином, авторитарне правління, порівнянне з азіатською деспотією, в яку Ердоган ще тільки намагається перетворити Туреччину, давно стало російської реальністю (зрозуміло, при придушенні хоч скільки-небудь незалежних ЗМІ та знищенні опозиції). А співгромадяни і не помітили...
Текст опубліковано з дозволу автора