Первісний світ

За три десятки років без людей зона відчуження навколо Чорнобильської АЕС перетворилася на рай для рідкісних видів тварин. Тепер у цього "раю" буде статус заповідника

 

Максим Бутченко

 

 

На відстані близько 1 км від Чорнобильської АЕС (ЧАЕС) біля проїжджої частини стоїть Денис Вишневський, начальник групи радіаційно-екологічного моніторингу Екоцентр, і тримає в руках прилад, що вимірює радіаційний фон. За огорожею траси простягається невелика галявина, що веде до ставка-охолоджувача.

“Ось тут, біля дороги, радіаційний фон в три рази нижчий, ніж біля води,— розповідає він, водячи приладом над землею.— Незважаючи на це, поряд зі станцією живе бобер. А ставок кишить рибою — тут водяться навіть величезні соми".

Через 30 років після аварії на ЧАЕС гігантська 30‑кілометрова зона відчуження, звідки евакуювали все населення, яка закрита по периметру, охороняється поліцією і де тепер працює або мешкає лише кілька сотень людей, перетворилася в ідеальне місце для дикої природи.

У місцевих, вже майже первісних умовах відновилася оригінальна екосистема Полісся, якою вона була ще до народження Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. Олена Бурдо, молодший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України, розповідає: зараз зона виглядає так, наче на дворі — середина XVIII століття.

Експерти констатують: тут мешкає 409 видів тварин і птахів, з яких 54 занесені в Червону книгу. Чудово почувається і флора: біологи нарахували в зоні 1,2 тис. видів рослин, серед них 19 — червонокнижні.

Вирішальним чинником для відновлення місцевої популяції тварин і рослин стала відсутність людини: навіть підвищений радіаційний фон не завадив буянню флори і фауни.

З 31 березня 2017‑го на цих унікальних землях з подачі президента України відкрито біосферний заповідник.

Як розповідає Віталій Петрук, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження, цю територію розділили на дві частини. Перша, найбільш забруднена — це 10 км навколо ЧАЕС — отримала статус району спеціального промислового використання. А решта землі — в радіусі від 10 км до 30 км — і склала новий заповідник. Зі своїми 230 тис. га він став найбільшим в країні: до його появи лідером вважався заповідник у Рівненській області площею 42 тис. га.

Природоохоронний комплекс в чорнобильській зоні унікальний не тільки за українськими мірками — у всій Європі немає рівних за площею і ступеню безлюдності. “Зону за масштабом можна порівняти з Люксембургом. З тією лише різницею, що людей там майже немає,— говорить Петрук.— Це природа майже в первозданному вигляді".

На березі водосховища неподалік від ЧАЕС Вишневський раз по раз підносить до очей бінокль — спостерігає за птахами. Ось в полі його зору з'явився птах, що селиться виключно в безлюдних місцях, чорний лелека — рідкісний вид, занесений в Червону книгу. Потім пролетів над водою орлан-білохвіст — хижак з розмахом крил під два метри.

За словами Вишневського, подібне розмаїття зникаючих видів птахів є унікальним для України. “Присутність орлана — показник екологічного балансу. Навіть тут, біля атомної станції, тварини і птахи почуваються добре",— уточнює він.

Втім, подекуди в зоні все ще може стати погано будь-якій живій істоті: в найбільш забруднених місцях біля станції дозиметри досі показують значення, які в десятки разів перевищують навіть найвищі норми. І фонитиме в таких осередках ще тисячоліттями. "Ось тому ми і створюємо заповідник",— пояснює Петрук. Він стане буферною зоною між дуже забрудненою територією навколо атомної станції та іншим світом.

В заповідну зону потрапив і Чорнобиль, що в 20 км від ЧАЕС. На відміну від Прип'яті, міста атомників, розташованого в безпосередній близькості від станції, Чорнобиль не вивезли повністю, не закрили — тут мешкає частина персоналу зони і станції, який працює за вахтовим принципом.

Але не тільки ці люди стануть в деякому роді частиною заповідника. Те ж саме відбудеться і з так званими самоселами — місцевими жителями, які після аварії правдами і неправдами повернулися в рідні місця, щоб жити, як раніше. Таких тут налічується 140 осіб.

Один з них — 79‑річний Євген Маркевич, який живе на околиці Чорнобиля. Після аварії його разом з родиною вивезли подалі, але вже через місяць він в перший раз повернувся назад. А через рік після інциденту перебрався в рідні краї назовсім. Перший час ховався у себе в будинку, тому що приїжджали перевіряючі. А після 1994‑го отримав офіційний статус — самосел.

Місцевий тваринний світ йому знайомий. Стоячи на ґанку свого будинку, дід кілька хвилин розповідає, що дикі звірі розплодилися навколо в неймовірній кількості. А прямо за парканом городу влаштували лежбище дикі кабани. "Кожен день собаки гавкали, поки я не заглянув туди!" — розповідає Маркевич.

“Зона — те місце, де природа розмовляє з людьми на рівних. В Європі таких більше немає",— говорить про таке сусідство еколог Сергій Мирний, завідувач екскурсійним відділом у приватній компанії Чорнобиль тур.

Кабани, які стали відкриттям для самосела Маркевича, тут зустрічаються часто. Втім, як і вовки, ведмеді, козулі, олені і лосі, які стали в околицях Чорнобиля звичайним явищем. А от рись, що з'явилася в зоні, звір унікальний. Ця велика кішка зникла з цих місць ще півстоліття тому і лише після аварії з'явилася знову.

Марина Шквиря, співробітник київського зоопарку, яка вивчає хижих тварин в зоні, розповідає: “Не можна сказати, що тут аномально багато тварин. Це їхня звичайна кількість — така, якою вона і була б без втручання людей".

"Втручання" тут сьогодні мінімальне і завдяки радіації, і заповіднику залишиться таким ще надовго. Тим не менш інтерес до зони з боку туристів постійно зростає. Про це говорить Сергій Мирний. За минулий рік його фірма привезла в зону 8 тис. туристів, з них 80% — іноземці. Для останніх одноденний тур коштує 2,1 тис. грн, в той час як для співвітчизників — 650 грн.

Всього ж, за офіційними даними, в зону ЧАЕС в 2016‑му приїхало 19,5 тис. відвідувачів з 86 країн.

Ще три-чотири сотні людей у цій статистиці не фігурують, тому що потрапляють в зону нелегально, з групами так званих сталкерів. У минулому році поліція затримала 374 таких відчайдушних мандрівників, що йдуть в закриті місця за незвичайним досвідом і заради побачення з дикою природою.

30‑річний киянин Богдан, який поспілкувався з НВ на умовах анонімності, вже п'ять років ходить з командами сталкерів-нелегалів в зону. “Для мене є щось містичне в місцевій природі. Ліс — неначе живий і розмовляє з тобою",— розповідає він. І згадує, як нещодавно зустрів табун коней Пржевальського — диких коней, завезених в зону наприкінці 1990‑х. Тепер копитні розплодилися — за оцінками вчених, їх тут вже близько сотні.

Однак, за словами Шквирі, в заборонені місця ходять не тільки романтики-сталкери, але і браконьєри. Вона це бачить по вовкам — щорічно вчений знаходить кілька тварин, які загинули від куль. Також тут іноді зустрічаються сліди нелегальних рибалок.

При цьому біологи знають: вживати м'ясо убитих тварин тут не можна, так як воно накопичує радіоактивні речовини. Те ж саме можна сказати і про довгоіснуючі види риб, наприклад про сомів.

Петрук розповідає, що одним із завдань нового заповідника стане розвиток науки і співробітництво з міжнародними структурами. За проектом, працювати тут будуть більше 500 співробітників, а бюджет всієї структури на 2018‑й складе 110 млн грн. Цьогоріч Мінфін виділив лише 5,5 млн грн.

У місцях відчуження планують займатися не тільки охороною природи і наукою. За словами Петрука, в 10‑кілометровій зоні навколо ЧАЕС вже почалися роботи зі зведення сонячної електростанції. Пілотний проект запустять влітку, а поки інвестор розчищає майданчик під будівництво. В цілому під сонячні батареї тут відвели 2,5 тис. га, і коли вони почнуть експлуатуватися, то зможуть виробляти 1% всієї електроенергії в країні.

“Це буде унікальне місце. Заповідник зі строгими правилами відвідування виступить загороджувальним бар'єром для території, яку будуть використовувати у промислових цілях,— говорить Петрук.— Але саме на промисловому "п'ятачку" радіаційний фон залишиться підвищеним ще багато століть".

Вчені впевнені: унікальний симбіоз заповідника і промрайону вдихне нове життя в покинуті краї.

“Зона розвивається за своїми законами,— пояснює на прощання Вишневський, який працює тут вже 16 років.— Ми недооцінили здатність природи відроджуватися після катастрофи, і відновлення сталося навіть раніше, ніж очікували".