Республіка Македонія – одна з найбільш малонаселених держав світу (2 млн жителів) і друга після Албанії за рівнем бідності в Європі. Одна з найкрасивіших країн в серці Балкан, де зустрічі з минулим – на кожному кроці. Країна переважно православна, але її автокефальна церква не визнана іншими. Країна, де третина населення – мусульмани. Найменш розвинена республіка комуністичної Югославії, що стала незалежною без крові. У тій кривавій війні за югославський спадок про неї, здається, просто забули.
Саме створення цієї республіки стало результатом нездійснених планів комуністичних ватажків Югославії і Болгарії – Тіто та Дмитрова щодо створення Балканської федерації та інкорпорування туди всієї або частини Греції. Слов'яни-македонці за мовою дуже близькі до болгар, але внаслідок Балканських воєн 1912-1913 років опинилися в Сербії, оскільки Болгарія розпочала весняну Балканську війну і програла її. Болгарське царство мріяло про відновлення контролю над Македонією, виголошувало гасло «Болгарія від Білого моря до Чорного!». Під Білим морем болгари мали на увазі Егейське. Багато в чому через це Болгарія вступила в Другу світову війну союзником Німеччини проти Югославії і Греції. І – знову програла. Війна, варто зазначити, серед простих болгар була дуже непопулярною: Червону армію за наївністю зустрічали як визволителів.
І ось, балканські комуністи вирішили покінчити з цими болгарсько-сербськими чварами – створити Балканську федерацію, де Македонія, до складу якої входили 40% сербської, 10% болгарської і 50% грецької території, стала б особливою республікою – ні сербською, ні болгарською, ні грецькою. Тіто виокремив тоді в Югославії Республіку Македонію, як запоруку майбутньої об'єднаної Македонії. Але Сталіну плани Тіто та Дмитрова рішуче не сподобалися. Сильну країну на Балканах він побоювався – що сильніша, то менш слухняна. Дмитрова Сталін відкликав з Болгарії і посадив під Москвою під домашній арешт, а з Тіто, якого взяти було складніше, бо той командував потужною партизанською армією, посварився остаточно. А ще й більшовицька революція в Греції не вдалася – її зайняли англійські війська. Плани з будівництва Балканської федерації не здійснилися, а Республіка Македонія в складі комуністичної Югославії лишилася. І в 1991 році, сама того не дуже бажаючи, стала незалежною.
Референдум зовсім не провалився
І ось, відгомоном тієї давнішньої невдачі балканських більшовиків стали нинішні негаразди Македонії. Цілком очевидно, що єдиною перспективою для маленької і дуже бідної країни є вступ до багатої Європи і сильного Північноатлантичного союзу.
І НАТО, і ЄС готові прийняти Македонію, проте близькі сербам македонські слов'яно-православні за ідентичністю імперці все ще марять Великою Сербією. Для них православ'я – елемент національної ідентичності, не більше. Вони радше ностальгують, дехто таємно, а дехто відкрито за тітовською комуністичною Югославією. Ці настрої підігріваються з Москви, яка з багатьма з цих громадських діячів пов'язана зі старою чекістсько-партійною спільнотою. Для них НАТО і ЄС – найгірший вибір. Але кращого вони запропонувати не можуть – тільки волати про древнє македонське коріння народу, які зраджують орієнтовані на Європу політики.
Їм би бути ближчими до путінської Росії, як і декотрим їхнім однодумцям в Сербії. Але від Росії вони, на жаль, далеко-далеко. І жодних перспектив немає.
Так би й лишилася ця біль малої югославської імперії фантомною, якби не сусідня Греція. Греки добре пам'ятають, що Македонія була створена балканськими комуністами для того, щоб відхопити такий собі шмат Грецької Фракії, тієї самої історичної Македонії, яка була царством Філіпа і сина його Олександра Великого в IV столітті до н.е. Тому до назви маленької республіки вониставляться як до геополітичної претензії на свої землі, і називають північного сусіда не інакше як «Республіка Скоп'є» за назвою столиці. Але македонські націоналісти пишаються своєю історією (хоча до Олександра Великого нинішні громадяни об'єктивно майже не мають жодного стосунку ) і «опускати» країну до найменування нікому не відомого провінційного міста не бажають. Греція регулярно накладає вето на вступ Македонії до ЄС і НАТО, а націоналістам – здебільшого вчорашнім комуністам – цього тільки й треба. Греки, самі того не бажаючи, працюють на Велику Сербію і на путінські домагання на диригування Європою.
Складність ситуації посилюється щй тим, що албанська третина населення Македонії беззастережно бажає прямувати в ЄС і НАТО. І це теж не випадкова примха. Росія підтримує Сербію стосовно Косово і не визнає незалежності цієї колишньої югославської автономії, населеної албанцями. Під час Косівської війни чимало албанців переселилися якраз до Македонії. Албанці в Косово дуже затишно почуваються під прапором НАТО, і албанці Македонії солідарні з ними.
До Європи хоче і македонська молодь, якій в маленькій напівзакритій країні важко без сучасної освіти і перспективної роботи. Та що до цього націоналістам, що переймаються ненавистю і до албанців, і до НАТО, для яких Путін союзник і за єством, і за духом.
Хвалити Бога, європейськи орієнтованим македонським політикам вдалося розрулити ситуацію. Греки погодилися визнати право північного сусіда на ЄС і НАТО, якщо той погодиться на назву «Північна Македонія». Все ж таки не Скоп'є, все ж – історія, якою можна пишатися, а до того ж без геополітичної претензії.
І ось в неділю відбувся довгоочікуваний референдум. Він має тільки рекомендаційний характер і вважався б таким, що відбувся, якби до урн завітала половина виборців. Але прийшло тільки 37%. Націоналісти закликали громадян бойкотувати референдум, і власне президент республіки Георгій Іванов демонстративно тієї неділі голосувати не пішов. А прем'єр-міністр (Македонія – республіка парламентська) Зоран Заєв пішов. І депутати від його проєвропейської коаліції в парламенті (69 із 120) пішли. З 37%, хто брав участь у референдумі, 91% сказали «так» новій назві країни.
На мій погляд, референдум зовсім не провалився. Він показав, що проєвропейські, цілком здорові сили в Македонії не заслабкі. Він продемонстрував, що ті, хто прийшли до урн, хочуть руху і життя, а ті, хто залишилися на дивані, озлоблений на все нове, хочуть застою і смерті. І перспективи у них немає. Їм нема чого запропонувати жителям республіки, крім бундючно-порожніх гасел іронічної величі. Не динаміку життя, а рефлексію над кепсько вивченою історією. І більше – нічого.
Тепер нову назву Македонії має двома третинами кваліфікованої більшості затвердити парламент країни. Яке рішення прийматиме парламент? Федеріка Могеріні вже заявила, що двері ЄС для Македонії відчинено, Столтенберг оголосив, що Македонію чекають в НАТО. Але саме македонське суспільство розколоте на прихильників летаргічного сну в минулому і тих, хто прагне зробити свою красиву і дійсно славетну стародавньою історією країну частиною сучасного розвиненого світу.
Доля маленької Північної Македонії багато в чому схожа з долею Росії. Вибір цієї країни, такої надто близької за вірою, мовою та історією – надважливий для росіян. Якщо македонці зуміють подолати своє мертве більшовицько-націоналістичне минуле, то й російська надія на майбутнє, бодай трохи, але зросте.
Від щирого серця бажаю парламенту Македонії прийняти вірне рішення.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени